Румуни в Україні є історичною автохтонною спільнотою, яка репрезентує етномовні групи, які компактноипроживають у Чернівецькій (північна Буковина, північна Бессарабія), Закарпатській (Марамуреш на правому березі Тиси) та Одеській (південна Бессарабія) областях. Анексія цих територій СРСР і їхня частина радянської імперії після Другої світової війни стала справжньою трагедією для румунського православ'я.
Комуністичний режим був антицерковним, переслідував священиків та парафіян, усіма можливими методами намагався мінімізувати довіру населення до Церкви, сім’ї, школи.
Становище православних румунів покращилося при Незалежній Україні. Пишаючись своїм походженням, матеріальним і культурним становищем, румуни кажуть, що живуть у «Малій Румунії», навпроти «Великої Румунії».
Після отримання Томосу Православною церквою України (далі - ПЦУ), румунські громади постановили з цього приводу залишитися під кліром т.зв. Київської Митрополії, анти-канонічно підпорядкованої Московському Патріархату. Румуни вирішили не передавати свої храми під юрисдикцію визнаної Константинопольським патріархом ПЦУ, враховуючи їх безперебійну роботу протягом останніх 30 років.
В результаті румунське православ’я в Україні затиснуте між Києвом і Москвою, пристосовуючись до процесів, які сколихнули українське суспільство за останні 30 років. Зв'язок румунських парафій із Московським Патріархатом не визначається ідеологічно чи геополітично, а пояснюється бажанням румунів молитися в церквах рідною мовою, а також зразковими зв'язками з духовенством країни-агресора.
У березні 2022 року румунські церкви Закарпатської області заявили про розрив з Московським патріархатом. Парафії, розташовані на території Солотвинського району – найбільшого місця румунської діаспори в Західній Україні, в Закарпатській області (м. Марамуреш праворуч від Тиси) засудили рішення патріарха РПЦ кирила «благословити» війну в Україні. Однак, наразі залишається невідомим, якою буде наступна юрисдикція цих парафій.
Щоб не бути звинуваченими у співпраці з Москвою через приналежність до Московського патріархату, почалася дуже вміла пропагандистська операція: наприкінці травня 2022 року УПЦ МП організувала Синод для проголошення «незалежності» від Московського патріархату. Проблема в тому, що навіть на цьому етапі незрозуміло, що означає цей відрив. Все зшито білими нитками, тому що УПЦ МП зайняла очікувальну позицію.
Але ухвалення Верховною Радою України 19 жовтня 2023 року у першому читанні законопроекту, який у разі набуття чинності дозволить заборонити релігійні організації, канонічно пов’язані з визнаними законом державами-агресорами або окупаційною владою частини території України. Законопроект явно спрямований проти УПЦ, яку до сих пір підпорядковувано Московському патріархату, яка все ж таки наполягає про відсутність зв’язків із Росією. Більшість етнічних румунів в Україні також належать до цієї церкви.
Останніми днями, в різного роду Інтернет ресурсах (в тому числі ЗМІ Румунії) фіксується прискіплива увага та необґрунтована зацікавленість до релігійних процесівв житті вірників УПЦ МП з числа представників румунської національної спільноти регіону.
04 квітня 2023 рокуперед оголошенням щодо організації виступу Президента України Володимира Зеленського в парламенті Румунії агентство «Global News» оприлюднило заяву - «Влада Румунії має уважно стежити за ситуацією та оперативно реагувати на будь-який тиск чи погрози румунським священикам і віруючим, щоб вони були примушені приєднатися до української церкви».
Особливу увагу вказаним процесам приділяє юрист Молдовської Православної церкви Влад Кубряков, який анонсував проведення цілеспрямованих пропагандистських кампаній уяких наполягає про необхідність створення румунської православної церкви в Україні з метою об’єднання етнічних румунів Закарпатської, Одеської та Чернівецької областей. В одному із опублікованих тенденційних матеріалах, іноземець заявив - «ми вважаємо, що всі православні румуни в Україні, які раніше перебували під омофором Української Православної Церкви, похідної від московської патріархії, повинні організуватися в окремий релігійний культ – Румунську Православну церкву в Україні та вимагати захисту від Румунського Патріархату», що направлене на дестабілізацію міжконфесійної обстановки в Україні. Власний матеріал Влад Кубряков підсилює оприлюдненням розпорядження (від 29.03.2022 №76) керівника Хустської єпархії УПЦ МП митрополита Марка Петровція, згідно якого Хустська єпархія УПЦ не заперечує проти переходу румуномовних релігійних громад Солотвинського благочиння УПЦ під юрисдикцію Румунського патріархату.
У своїх матеріалах Влад Кубряков доносить, що Румунська православна церквамає на меті розширити її адміністративно-територіальну структуру на території України шляхом приєднаннядо її складу окремих вітчизняних православних громад та створення на їх основі релігійних парафій РумПЦ з особливим статусом. Вказане обґрунтовується тим, що у зв’язку із остаточно невизначеним канонічним статусом УПЦ МП, керівництво Румунської православної церкви ініціює питання щодо входження румуномовних православних громад Закарпаття до свого складу, яких українська влада змушує перейти під юрисдикцію Православної церкви України.
Таким чином, інформація, що стосується суспільних процесів в Закарпатті, в першу чергу процесів в релігійному житті вірників УПЦ МП, з числа представників румунської національної спільноти регіону, з призми їх можливого переходу під юрисдикцію іноземного центру - Румунської православної церкви, ставлення місцевих ієрархів УПЦ МПдо можливого переходу їх парафій під юрисдикцію Румунської православної церкви, а також поширення чуток про нібито утиски прав та свобод румуномовних вірників УПЦ МП з боку державних та правоохоронних структур України можуть бути використані іноземною стороною (не виключено, що російською федерацією) для дискредитації нашої держави на міжнародній арені, яка завдає суттєвої шкоди національній безпеці України.
Такого роду дії іноземного центру - Румунської православної церкви можуть дестабілізувати релігійну обстановку в Закарпатті, спровокувати зазіхання однієї Помісної православної церкви на території іншої церкви, всупереч положенням Томосів обох церков, що може розцінюватися як територіальні претензії, зважаючи на те, що частина території Закарпатської області, у минулому входила до складу «Великої Румунії».
Не виключено, що згадані деструктивні процеси можуть стати перепоною активізації переходів місцевих громад до ПЦУ та призвести до втягнення Православної церкви України у додаткову конфронтацію із суміжними православними церквами. Окрім цього, зростає загроза консервації впливу російської православної церкви на регіон через посередництво Румунського патріархату.
Варто також зауважити, що інші церкви, які відносяться до московського патріархату, які не визнали канонічність ПЦУ: Польська, Чеська, Болгарська, Сербська тощо можуть розпочати аналогічний сценарій по практиці Румунської православної церкви шляхом «поглинання» православні парафії Закарпаття, та загалом по Україні без згоди з Константинополем. Вказані процеси призведуть до виникнення додаткових загроз національній безпеці та міжконфесійній дестабілізації в Україні, що під час збройної агресії Росії проти нашої держави крайнє небезпечно.
Євгеній Кузнєцов,
історик, голова Союзу воїнів-добровольців