Національна спілка журналістів України стурбована неприпустимо високим рівнем фізичної агресії до блогерів та працівників ЗМІ. Фактично, кожні 4-5 днів в Україні фіксується фізична агресія проти журналістів. Попри оперативне реагування органів Національної поліції, які відкривають провадження за фактами перешкоджання журналістській діяльності, прецеденти вагомого покарання нападників на журналістів фактично відсутні. Професія журналіста в Україні є небезпечною.

Ситуація з фізичною безпекою журналістів в Україні викликає стурбованість як професійного середовища, так і авторитетних у світі організацій – Міжнародної та Європейської федерацій журналістів, Офісу Представника ОБСЄ з питань свободи ЗМІ.

Індекс фізичної безпеки журналістів (моніторинг, який Національна спілка журналістів України проводить спільно з партнерськими організаціями) фіксує високий рівень агресії до представників ЗМІ, зокрема й жінок, що є особливо обурливим.

Випадків реального відчутного покарання нападників на журналістів і редакції майже немає. Безкарність за злочини проти журналістів спостерігається на всіх етапах і рівнях: від села й району – до столиці.

Лише одиниці справ доходять до суду і ще менше – закінчуються обвинувальним вироком, що набрав чинності. Політики дозволяють собі агресивну поведінку щодо журналістів, виправдовують напади на них, а часом і звинувачують у цьому самих представників ЗМІ.

Усе це є ознаками системної безкарності за злочини проти журналістів, що ставить під загрозу вільне й незалежне функціонування преси як ключового інституту демократичного суспільства.

Одним з реальних кроків для зрушення ситуації з мертвої точки є максимальне виведення всіх справ про напади на журналістів у публічну площину з регулярними звітами керівників силових структур, приверненням уваги до проблеми всього українського політикуму й наших міжнародних партнерів.

За даними Індексу фізичної безпеки журналістів України, який проводить Національна спілка журналістів України спільно з партнерськими громадськими організаціями: ГО «Інформаційна безпека», ГО «Платформа прав людини», Академією української преси та Інститутом розвитку регіональної преси, у 2017 році зафіксовано 89 випадків фізичної агресії щодо журналістів. З них 14 інцидентів, коли нападниками є посадовці, чиновники, депутати, та 8, коли в нападі брали участь працівники силових відомств. У 3 випадках застосовано проти журналістів зброю. Регіони, в яких зафіксовано найбільше проявів фізичної агресії щодо журналістів: Київ, Київська та Одеська області.

 У 2018 році кількість зафіксованих випадків становила 86. З них 12 інцидентів, коли нападниками є посадовці, чиновники, депутати, й 10 – коли в нападі звинувачено поліцію чи працівників інших силових відомств. Загрозливим є зростання кількості атак на працівниць медіа на 50% порівняно з попереднім роком (37 інцидентів у 2018-му проти 24 у 2017-му). Найнебезпечнішими регіонами залишилися Київ і Київська область, Одеська область та увійшла до цього списку Дніпропетровська область (10 випадків).

У 2019 році експертами Індексу було зафіксовано 75 інцидентів. З них 12 інцидентів, коли нападниками є посадовці, чиновники, депутати, й 5 – коли в нападі звинувачено поліцію чи працівників інших силових відомств. Але, 2019 рік став трагічним для усієї української та світової журналістської спільноти. 20 червня у Черкасах помер Вадим Комаров, який з моменту жорсткого побиття 4 травня перебував у комі. Вадим став другим у Європі журналістом, який загинув від початку 2019 року через професійну діяльність. Розслідування цього страшного злочину триває і досі. Втім, варто зазначити, що кейс Вадима Комарова є досить показовим, щодо систематичної безкарності. Саме через активну журналістську діяльність 2016 року в Комарова стріляли, а 2017-го – побили. Обидва випадки належно не були розслідувані. А вже третій напад, 4 травня 2019 року, став для нашого колеги фатальним.

За 9 місяців 2020 року вже зафіксовано 56 інцидентів фізичної агресії до журналістів.

У 2020 році експертами НСЖУ та лондонського фонду «Справедливість для журналістів» (Justice for Journalists) було опубліковано доповідь «Атаки на журналістів, блогерів та працівників ЗМІ в Україні». В ході дослідження було виявлено та проаналізовано 868 випадків атак/загроз проти професійних і громадянських працівників ЗМІ, редакцій традиційних та онлайн-видань в Україні. Дані для дослідження були зібрані методом контент-аналізу відкритих джерел українською, російською та англійською мовами.. Також в доповіді використовувалися дані експертного опитування понад 200 постраждалих працівників ЗМІ, проведеного в рамках проекту «Індекс фізичної безпеки».

За підсумками цього дослідження було встановлено, що Україна входить в число країн, де широко поширені фізичні атаки на працівників ЗМІ. У 22% опрацьованих випадків фізичні напади на журналістів здійснені представниками влади, у 51% – звичайними громадянами, а в інших випадках – невідомими. Найбільш поширений метод тиску на працівників ЗМІ, що висвітлюється традиційними і цифровими медіа України, є атаки і/або загрози нефізичного характеру та/або в кіберпросторі, насамперед цькування, залякування, погрози насильством і смертю.

Експерти також відзначили, що інформація далеко не про всі погрози і атаки різного типу потрапляє у ЗМІ. Загрози нефізичного характеру і несмертельні фізичні атаки відбуваються настільки часто, що сприймаються більшістю журналістів, які працюють в Україні, як невід’ємна частина їх повсякденної професійної діяльності, а тому не стають приводом для широкого розголосу і/чи звернення за захистом в правоохоронні органи.

Через тотальну безкарність і масову агресію проти журналістів, робота в засобах масової інформації стала такою ж небезпечною, як робота поліцейського чи військовослужбовця, які щодня наражаються на небезпеку. Це неприйнятно для демократичної європейської країни.