«Сільськогосподарська війна» з Польщею розвивається набагато швидше, ніж ми припускали. Спочатку між офіційним Києвом та Варшавою були звичайні дипломатичні недомовки, але тепер вони ризикують перерости у відкритий конфлікт. Наразі у МЗС України справедливо закликали Польщу «відкинути емоції» на тлі взаємних публічних звинувачень влади двох країн щодо продовження заборони імпорту українського зерна. Спікер зовнішньополітичного відомства також наголосив на «некоректності порівняння з Україною, яке зробив президент Польщі під час свого візиту до Нью-Йорка». Однак чи виправить це ситуацію на краще?
Поляки зайняли дуже вигідну для них самих (але не для Західної Європи) і тверду позицію і, здається, використовують у відносинах із нашою країною власний статус-кво. Можливо, це й не дипломатично, проте виключно у сфері інтересів польської економіки.
Ця історія, яка ще невідомо чим закінчиться, яскраво демонструє нам, наскільки крихкими є тимчасові зовнішньополітичні союзи і наскільки Києву слід бути виборчим у виборі майбутніх союзників. Ще зовсім недавно Володимир Зеленський та Анджей Дуда розсипалися один з одним у люб'язностях та запевняли у дружбі між країнами. Навесні президент Польщі вручив нашому лідерові орден Білого Орла – найвищу нагороду країни.
Крім висловлювання підтримки, зокрема військовими поставками, Україні Дуда був щедрий на метафори, наприклад, порівнюючи Росію з диким звіром, якого треба пристрелити. Вся Україна аплодувала главі польської держави, у Львові його зустрічали оваціями, Дуда ж обіцяв: Кремлю ніколи не вдасться посварити польських та українських братів. І ось зараз, коли мова зайшла про «свою сорочку», Дуда вже обсипає метафорами нас – тих, кого він вважає братами. Тепер ми для Варшави «потопаючий, який може затягнути на глибину». І Кремля для сварки не знадобилося.
Разом із Варшавою запровадити односторонні обмеження на імпорт сільгосппродукції з України вирішили Угорщина та Словаччина, проте у Варшаві заявили, що їхні обмеження діятимуть безстроково. Втім, поляки, дотримуючись логіки прем'єр-міністра Матеуша Моравецького, що висловився, образилися на слова Володимира Зеленського на Генасамблеї ООН про те, що «дехто в Європі влаштовує політичний театр, роблячи із зерна трилер». З нашим президентом можна і треба погодитися, однак у відповідь Польща фактично шантажує нас повноцінним ембарго в усіх напрямках, намагаючись таким чином змусити Київ замовкнути сільськогосподарську проблему. Адже Польща є країною-транзитером не лише імпорту. Її територією йдуть логістичні потоки гуманітарної та військової допомоги Україні, і на даний момент Варшава ставить у незручне становище ще й Брюссель, прагнучи підвищити власну геополітичну значимість в очах Євросоюзу.
Як кажуть, поганий приклад заразливий. Міністр сільського господарства Словаччини Йозеф Біреш заявив, що скарга України «не має юридичної основи», і Словаччина не скасовуватиме свого ембарго на постачання агропродукції. Але домінує в цьому полі все ж таки Польща. Олексій Арестович іронічно порівняв нинішню ситуацію із подіями в УНР столітньої давності. Не хотілося б, щоб історія повторилася як фарс, і добре, що з Арестовича поганий провісник.
Звісно, геополітична напруженість зріла між нашими країнами не лише у питаннях щодо сільгосппродукції. Деякі поляки висловлюють невдоволення великою кількістю українських біженців, і в цьому контексті можна побачити потурання Анджея Дуди відверто правим польським настроям. Польський лідер дає зрозуміти, що «порятунок потопаючих – справа рук самих потопаючих». Але якщо для нашої економіки Варшава може справді влаштувати великі проблеми, то для Євросоюзу підвищення ролі Варшави загрожує розколом на східний та західні фланги ЄС, у яких, зважаючи на все, різні погляди на війну в Україні та її наслідки. Для нас же справді настають непрості часи. Після такого демаршу «дружити» з Польщею в політичному плані неможливо. Позиція Варшави вселяє побоювання щодо того, наскільки інші союзники готові будуть підтримувати нас на довгій дистанції, оскільки закінчення військових дій найближчим часом не передбачається. Особливо це стосується невеликих та не самостійних у своїх рішеннях держав на кшталт Молдови. Після конфлікту з Польщею основним логістичним хабом для нашої країни може стати Кишинів. Але Молдова має слабшу, ніж наша, економіку, і можна тільки гадати, чи влаштує вона згодом такий самий економічний та політичний шантаж, яким нас здивував Анджей Дуда.
Автор: Артур ЖУРБЕНКО