Збройна агресія РФ проти України, черговий етап якої розпочався 24 лютого 2022 року, потребує активізації зусиль усіх патріотів для боротьби з окупантами. Причому йдеться не лише про питання суто військового характеру, а й чимало інших проблем, зокрема адаптацію національного законодавства до умов і викликів воєнного стану. Створення правового механізму для належного реагування держави на військові дії проти України, їх виправдовування, державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору, несанкціоноване поширення військово значущої інформації, незаконне використання гуманітарної допомоги тощо – це один з дієвих важелів наближення нашої Перемоги.

Під час повномасштабного вторгнення РФ в Україну ухвалено 13 окремих законів, якими внесено понад 20 змін до Кримінального кодексу, зокрема запровадження кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність та пособництво державі-агресору, що було реалізовано законодавцем шляхом внесення відповідних змін до КК України та згодом до Закону України «Про захист прав і свобод громадян на тимчасово окупованій території».

03 березня 2022 року Верховною Радою України прийнятий та 15 березня 2022 року набув чинності Закон № 2108-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність», яким включено до Кримінального кодексу України нову статтю 111-1 «Колабораційна діяльність».

Зазначена норма складається з восьми частин, кожна з яких представляє собою окремий склад кримінального правопорушення зі своїми ознаками, але спільне в них – навмисні дії, які полягають у співпраці з державою-агресором. Склади окремих частин ст. 111-1 КК України є різноманітними за змістом та характером вчинених дій, їхнього суб’єкта.

Загальновідомо, що колабораціонізм (від франц. collaboration – співпраця, співробітництво) – усвідомлене, добровільне та зумисне спів робіт-ництво з ворогом у його інтересах і на шкоду своїй державі та її союзникам.

Термін collaboration в англійській мові часто вживається в загальному, нейтральному значенні співпраці, для означення ідеологічно мотивованої підтримки окупаційної влади елітами використовують термін «колабораціонізм» (collaborationism).

Зазначимо, що у донедавній політичній лексиці вживався з такими значеннями: у загальному тлумаченні як співпраця населення або громадян держави з ворогом в інтересах ворога-загарбника на шкоду самій державі чи її союзників і участь у переслідуванні патріотів країни, громадянином якої є колаборант, а у звуженому – співробітництво французів із німецькою владою у період окупації Франції у ході Другої світової війни.

Враховуючи те, що у роки Другої світової війни колабораціонізм був явищем розповсюдженим – і мав місце практично в кожній окупованій країні, то розглядалася не лише добровільна співпраця французів, але і данців, норвежців, татар, білорусів, українців, росіян та іншихнародів з німцями за умов окупації останніми їхніх країн.

Колабораціонізм можна тлумачити як процес або діяльність. Тому, під колабораціонізмом ми розуміємо співпрацю громадян з ворогом для забезпечення інтересів ворога та заподіяння шкоди власній державі.

Причому вважаємо, що суб’єктом колабораційної діяльності можуть бути не тільки громадяни України, а інші особи, іноземці чи особи без громадянства, які проживають на території України і у час воєнного стану співпрацюють з агресором та заподіюють шкоду Українській державі чи державності.

Мотиви колабораційної діяльності, на нашу думку, для кваліфікації значення не мають. Єдине виключення можуть складати випадки у яких буде доведене примушування до колабораційної діяльності, яке мало непереборну силу (загрозу життю колаборанта або його близьким родичам, за умови реальності такої загрози).

Проте, в умовах війни, дане визначення набуло негативного сенсу. Розрізняють поняття колабораціонізм і вимушений колабораціонізм (кооперування). В даному випадку, кожна ситуація потребує індивідуального підходу та ретельного слідства. Так, постає цікаве питання, як буде врегульовано на законодавчому рівні поняття «кооперування».

Наразі чинне законодавство України не відповідає ситуації. Потрібно розмежовувати поняття «колабораційна діяльність», яка виникає на окупованих територіях та на територіях, які наразі підконтрольні Україні. Адже на окупованих територіях головна ціль громадян – вижити. Тому «ярлик» «колаборант» стосуватись їх не може, оскільки в деяких випадках, людина є не правопорушником, а жертвою.

Об’єктивна сторона складу кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 111–1 КК полягає у публічних запереченнях і закликах та відповідальність передбачається за вчення дій в одних із наступних форм:
– публічне заперечення здійснення збройної агресії проти України;
– публічне заперечення встановлення та утвердження
тимчасової окупації частини території України;
– публічні заклики до підтримки рішень та/або дій
держави-агресора, збройних формувань та/або окупаційної
адміністрації держави-агресора;
– публічні заклики до співпраці з державою-агресором,
збройними формуваннями та(або) окупаційною адміністрацією держави-агресора;
– публічні заклики до невизнання поширення державного суверенітету України на тимчасово окуповані територіїУкраїни.

Отже, стаття 111-1 охоплює сім окремих складів злочину та один додатковий, за яким покарання тяжче в межах складів, передбачених п’ятою, шостою та сьомою частинами статті, у разі, якщо такі особи також вчинили дії або прийняли рішення, що призвели до загибелі людей або настання інших тяжких наслідків.

Частина перша статті стосується відповідальності за публічне заперечення громадянином України здійснення збройної агресії проти України, встановлення та утвердження тимчасової окупації частини території України
або публічні заклики громадянином України до підтримки рішень та/або дій
держави-агресора, збройних формувань та/або окупаційної адміністрації держави-агресора, до співпраці з державою-агресором, збройними формуваннями та/або окупаційною адміністрацією держави-агресора, до невизнання поширення державного суверенітету України на тимчасово окуповані території України.

Частина друга передбачає відповідальність за добровільне обіймання
посад, які не пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій у незаконних органах влади на окупованій території.

Частина третя стосується сфери освіти, а саме: здійснення громадянином
України пропаганди у закладах освіти незалежно від типів та форм власності
з метою сприяння здійсненню збройної агресії проти України, встановленню
та утвердженню тимчасової окупації частини території України, уникненню
відповідальності за здійснення державою-агресором збройної агресії проти України, а також дії громадян України, спрямовані на впровадження стандартів освіти держави-агресора у закладах освіти. Отже, у найскладнішому становищі опинилися освітяни. Окупаційна влада вимагає від навчальних закладів та педагогів відновити навчальний процес російською мовою та відповідно до російських стандартів освіти. Проте, відповідно до частини 3 статті «Колабораційна діяльність» ККУ, дії громадян України, спрямовані на впровадження стандартів освіти держави-агресора, а також здійснення антиукраїнської пропаганди в закладах освіти, незалежно від типів та форм власності, тягнуть за собою кримінальну відповідальність. Вчителя можуть визнати колаборантом без огляду на те, який саме предмет він викладає.

Зверніть увагу: здійснення громадянином України пропаганди у закладах освіти з метою сприяння здійсненню збройної агресії проти України (ч. 3 ст. 111-1 КК України) потрібно відрізняти від публічних закликів до агресивної війни або до розв’язування воєнного конфлікту (ст. 436 КК України). Якщо діяння, передбачені ч. 3 ст. 111-1 КК України, спрямовані на пропаганду серед молоді схвалення та виправдання дій агресора, то діяння, передбачені ст. 436 КК України, – на залучення молоді та громадян інших поколінь до ведення війни.

Частина четверта передбачає відповідальність за економічну співпрацю – передачу матеріальних ресурсів незаконним збройним чи воєнізованим
формуванням, створеним на тимчасово окупованій території, та/або збройним чи воєнізованим формуванням держави-агресора, та/або провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора.

На противагу частині другій, яка є проступком, частина п’ята визначає як злочин добровільне обіймання посад, які пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій в незаконних органах влади на окупованій території, а також добровільне обрання до таких органів. Частина також передбачає відповідальність за участь в організації та проведенні незаконних виборів та/або референдумів на тимчасово окупованій території або публічні заклики до проведення таких незаконних виборів та/або референдумів на тимчасово окупованій території.

Частина шоста охоплює відповідальність за інформаційну діяльність –
організацію та проведення заходів політичного характеру, здійснення інформаційної діяльності у співпраці з державою-агресором та/або його окупаційною адміністрацією, спрямованих на підтримку держави-агресора, її окупаційної адміністрації чи збройних формувань та/або на уникнення нею відповідальності за збройну агресію проти України, за відсутності ознак державної зради, активну участь у таких заходах.

Частина сьома стосується добровільного обіймання громадянином України посади в незаконних судових або правоохоронних органах, створених
на тимчасово окупованій території, а також добровільна участь громадянина
України в незаконних збройних чи воєнізованих формуваннях, створених на
тимчасово окупованій території, та/або в збройних формуваннях держави-агресора чи надання таким формуванням допомоги у веденні бойових дій проти Збройних сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізовувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.

Зверніть увагу: на відміну від державної зради, яка може вчинятися на користь будь-якої держави, колабораційна діяльність завжди вчиняється лише на користь держави-агресора. Однією з розмежувальних ознак цих злочинів також є період їх учинення. Державна зрада вчиняється, як правило, до окупації певної території країною-агресором. Колабораційна діяльність – після окупації певної території країною-агресором.

Колабораціонізм, як явище, можливе лише на окупованих територіях. По-друге, ця діяльність полягає у добровільній усвідомленій співпраці з ворогом. По-третє, така діяльність повинна здійснюватися населенням окупованих територій. Четверта – така діяльність повинна спрямовуватись на шкоду Україні або союзникам нашої держави, або громадянам України. Тому важливо розглянути специфіку статті 111-2 «Пособництво державі-агресору».

Стаття 111-2 Пособництво державі-агресору

Пособництво державі-агресору як явище підриває національну безпеку України та становить безпосередню загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності, конституційного ладу та іншим національним інтересам України, тому повинен нести за собою відповідальність, встановлену законом.

Законом від 14 квітня 2022 рокузгідно із Законом № 2198-IX «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо удосконалення відповідальності за колабораційну діяльність та особливостей застосування запобіжних заходів за вчинення злочинів проти основ національної та громадської безпеки» (далі Закон) було доповнено Кримінальний кодекс України (далі КК України) статтею 111-2 Пособництво державі-агресору.

«Умисні дії, спрямовані на допомогу державі-агресору (пособництво), збройним формуванням та/або окупаційній адміністрації держави-агресора, вчинені громадянином України, іноземцем чи особою без громадянства, за винятком громадян держави-агресора, з метою завдання шкоди Україні шляхом: реалізації чи підтримки рішень та/або дій держави-агресора, збройних формувань та/або окупаційної адміністрації держави-агресора; добровільного збору, підготовки та/або передачі матеріальних ресурсів чи інших активів представникам держави-агресора, її збройним формуванням та/або окупаційній адміністрації держави-агресора - караються позбавленням волі на строк від десяти до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п’ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої».

Пособництво державі-агресору полягає вумисних діях, направлених на допомогу державі-агресору (пособництво), його збройним формуванням, окупаційній адміністрації державі-агресора, вчинені громадянином України, іноземцем чи особою без громадянства, за винятком громадян держави-агресора, з метою завдання шкоди Україні, шляхом:
1) реалізації чи підтримки рішень, дій держави-агресора, збройних формувань, окупаційної адміністрації держави-агресора;
2) будь-якої співпраці, у тому числі збір, підготовка, передача матеріальних ресурсів чи інших активів представникам держави-агресора, його збройним формуванням, окупаційній адміністрації держави-агресора;
3) іншої взаємодії з представниками держави-агресора, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, в тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора.

Тобто кримінально караною визнається свідома, умисна співпраця з державою-агресором та окупаційною владою або надання їм допомоги, публічне заперечення збройної агресії РФ та заклики до підтримки ворога й невизнання української влади, незаконна пропаганда та інші дії, спрямовані на завдання шкоди Україні.

Відповідно до частиною п'ятою статті 49 КК України строки давності не застосовуються в разі вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, передбачених у статтях 109-114-2 КК України проти миру та безпеки людства, передбачених у статтях 437-439 і частині першій статті 442 КК України.

Отже, стаття 111-2 КК України є злочином проти основ національної безпеки України, тому строки давності притягнення до кримінальної відповідальності не застосовуються.Згідно зі статтею 216 Кримінального процесуального кодексу України, компетенцію щодо розслідувань за статтями 111-1 та 111-2 КК України мають слідчі СБУ.

Також, аналізуючи відповідальність за злочини проти основ національної безпеки, можна зробити висновок, що майже кожна санкція відповідної частини статті КК України передбачає застосування додаткового покарання у вигляді конфіскації майна винної особи та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Важлива різниця між статтями 111-1 та 111-2 КК України

Прийняття змін кримінального законодавства і введення нових складів злочинів, таких як «колабораційна діяльність» (стаття 111-1 КК України), “пособництво державі-агресору” (стаття 111-2 КК України), призвели до чисельних звернень мешканців окупованих територій України до громадських правозахисних організацій з проханням роз’яснити, чи є діяльність, яку вони продовжували здійснювати на окупованій території, колабораційною.

Втім, як з’ясувалося, і правоохоронні органи досі не визначилися, яким чином розмежовувати склад злочину «колабораційна діяльність» із іншими складами, передбаченими Кримінальним Кодексом України. Причиною такої невизначеності є неточність формулювання статті 111-1 КК України, а також перетинання складу злочину «колабораційна діяльність» із іншими складами злочинів, такими як «державна зрада», «пособництво державі-агресору», «виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, глорифікація її учасників».

Аналіз рішень суду у справах за статтями 111-1, 111-2 КК України, а також
глибинних інтерв’ю із фахівцями в сфері права (співробітниками правоохоронних органів, суддями, адвокатами) дають змогу виділити такі особливості проваджень у справах щодо вчинення колабораційної діяльності та пособництва державі-агресору:
- нечіткість формулювань в статтях 111-1 та 111-2 КК України допускають
широке тлумачення кваліфікуючих ознак злочинів;
- нечітке розмежування складів та кваліфікації дій, які можуть підпадати
під колабораційну діяльність або пособництво державі-агресору із іншими складами злочинів;
- відсутність пріоритезації справ.

Статті 111-1 та 111-2 КК України містять ряд формулювань, які законодавцем не пояснюються і можуть тлумачитися широко, що призводить до значної дискреції працівників правоохоронних органів, які застосовують ці положення. До таких формулювань, наприклад, належить поняття «матеріальні ресурси» та «взаємодія з державою-агресором» у частині четвертій статті 111-1 КК України, а також «умисні дії, спрямовані на допомогу державі-агресору» у статті 111-2 КК України.

Аналіз судової практики свідчить про складність розмежування кваліфікації дій, які можуть підпадати під колабораційну діяльність або пособництво державі-агресору.

Попри це статті 111-1 та 111-2 КК України були введені у кримінальне законодавство понад рік тому, їх широке формулювання та перетин диспозицій не дозволяє виробити належну практику розмежування у їх застосуванні. Опитування представників правоохоронних органів також показало відмінність у тлумаченні статей різними виконавцями, що призводить до їх різного застосування на практиці.

Дублювання складів злочинів і відсутність чіткого розмежуванням між суміжними статтями 111-1, 111-2 та 436-2 КК України також призводить до неспівмірності та неодноманітного застосування покарання – правоохоронці ті ж самі діяння в одному випадку кваліфікують за статтею, яка передбачає відповідальність за проступок і містить м’якше покарання, а в іншому – за статтею, яка передбачає відповідальність за злочин та містить тяжче покарання, навіть позбавлення волі на тривалий термін.

Відмежування колабораційної діяльності (ст. 111-1 КК України) від пособництва державі-агресору (ст. 111-2 КК України). Відмежування здійснюється на підставі таких критеріїв:
а) діяння у ст. 111-2 визначене як: реалізація чи підтримка рішень та/або дій держави-агресора, збройних формувань та/або окупаційної адміністрації держави-агресора (ця форма не передбачає зв’язку особи з органами влади, як у ст. 111-1 КК України, а тому поширюється на будь-яких осіб, що вчиняють ці дії);добровільний збір, підготовка та/або передача матеріальних ресурсів чи інших активів представникам держави-агресора, її збройним формуванням та/або окупаційній адміністрації держави-агресора (частково співпадають з формами, зазначеними у ст. 111-1 КК України, але вони поширюються на будь-яких осіб, що вчиняють ці дії);
б) ознаки спеціального суб’єкта в ст. 111-2 КК України визначені таким чином: вчинені громадянином України, іноземцем чи особою без громадянства, за винятком громадян держави-агресора (наявність громадянства іншої держави унеможливлює наявність суб’єкта та складу (ст. 111-2 КК України)). У ст. 111-1 КК України – лише громадяни України.

Порівнюючи відмінність складу колабораційної діяльності від складу пособництва державі-агресору, зазначимо, що пособництво є більш суспільно небезпечним, що й тягне набагато суворішу санкцію за його вчинення. Пособництво характеризується спрямованістю умислу винної особи саме на допомогу державі-агресору та має мету завдання шкоди Україні.

Тобто, коли йде мова про обвинувачення за ст. 111-2 КК України, має бути іншим предмет доказування, на що слід звертати увагу адвокатам під час здійснення своїх повноважень захисника.

При доведеності винуватості особи за ст. 111-2 КК України у сторони обвинувачення мають бути докази наявності у підозрюваного при вчиненні інкримінованих дій: умислу на допомогу державі-агресору; мети завдання шкоди Україні; ознаки добровільності при зборі, підготовці або передачі матеріальних ресурсів чи інших активів представникам держави-агресора. За відсутності таких доказів кваліфікація може бути за ст. 111-1 КК України.
Крім того, зауважимо що, діяння, передбачені як ст. 111-1, так і ст. 111-2 КК України, можуть бути здійснені не тільки на окупованих територіях і не лише громадянином України, а й іноземцем, особою без громадянства.

Що стосується критеріїв розмежування колабораційної діяльності та пособництва державі-агресору, то нині пропонується розмежовувати колабораційну діяльність у формі передачі матеріальних ресурсів та пособництво державі-агресору (добровільний збір, підготовка та/або передача матеріальних ресурсів чи інших активів представникам держави-агресора, її збройним формуванням та/або окупаційній адміністрації держави-агресора) з огляду на те, перебувають матеріальні ресурси у володінні особи чи ні.

Для ефективного розслідування справ, пов’язаних із вчиненням злочинів, передбачених статтями «колабораціонізм» (111-1), «пособництво державі-агресору» (111-2) КК України, варто розробити єдиний підхід правоохоронних органів, що працюють з цією категорією справ. Така стратегія має передбачати рамки співпраці між різними відомствами для попередження дублювання дій, чітко окреслювати розмежування між різними статтями.

Сергій Сербін