У Польщі сталося те, на що всі очікували: консерватори «Право і справедливість» втратили більшість після парламентських виборів, поступившись його опозиційній коаліції з «Громадянської платформи», центристського «Третього шляху» та «Нових лівих». Безперечно, це суттєво змінить як відносини України та Польщі, так і становище країни у Євросоюзі. Але в який бік?

Опозиції вдалося мобілізувати для участі у виборах як традиційно пасивну молодь, так і лібералів. Підсумок – явка у 72,9%, що більш ніж на 10% перевищує явку на перших посткомуністичних виборах до Сейму у 1989 році, яка досі була рекордною.

Дональд Туск, який, швидше за все, очолить парламент, уявлень не потребує. Це колишній голова Євроради та колишній польський прем'єр. Для нашої країни, здається, це найоптимальніший вибір. В одному з інтерв'ю у питанні допомоги Україні Туск обіцяв діяти «рішуче, але розумно». А ще – не вести окремі від Євросоюзу політичні ігри у контексті війни. Цього ми й чекали від наших сусідів та союзників. Але в посилках Туска все ж таки є сумніви.

Лідер правлячої на даний момент «Право і Справедливість» Ярослав Качинський заявив, що «у владі чи опозиції – ми не дозволимо, щоб Польщу зраджували, щоб Польща втратила незалежність». Типове праве гасло, яке підтримують старше покоління та провінції. Варшава та молодь хотіла більше євролевих ідей, дотримання ліберального порядку денного ЄС з низки питань - аборти, ЛГБТ, мігранти, нормалізації відносин з Німеччиною та Україною. Туска взагалі називали «рудим німецьким агентом». Вісім років поспіль позиція влади Польщі щодо леволібералів була вкрай негативною.

Євроінтеграція – це наш спільний політичний курс, але не політичне кредо. Але варто визнати, що саме в цей період, у ці вісім років, Варшава стала сильнішим геополітичним гравцем, менш залежним від Берліна. Що й дозволило Дуді робити його антиукраїнські заяви.

У Брюсселі всіляко підтримували Туска і зараз не приховують радощів щодо перемоги. Але тут час обмовитися: чинник України для політики Польщі залишається вирішальним. А саме – фактор біженців. Берлін, на якого лягають все більші фінансові обов'язки щодо гуманітарної допомоги українцям, ставить на Туска ще й тому, що основні потоки біженців хочуть направити до Польщі – разом із фінансовою підтримкою ЄС. У Німеччині в ці дні відмовляють у виплатах багатьом нашим співвітчизникам - Ось тільки розміщувати хочуть не в ліволіберальній Варшаві, а в регіонах, де українці часто зустрічаються з польською ворожістю.

У центральному регістрі іноземців фігурує близько 279,1 тисячі осіб, яких влада ФРН зобов'язала залишити Німеччину. Число українців не розкривають, але офіційно у ФРН трохи більше мільйона співвітчизників. «Нову Польщу» Брюссель та Берлін бачать головним другом України. До речі, федеральний уряд Німеччини наступного року планує вдвічі скоротити бюджет на допомогу регіонам для покриття витрат на прийом, підтримку та інтеграцію біженців.

Але в цих планах ЄС не враховує, що виграні коаліцією Туска парламентські вибори є зайвою демонстрацією того, який потужний розкол намітили в політичному житті Польщі. Друге питання – як довго проіснує ситуаційна коаліція.

Головні союзники Туска – центристи з «Третього шляху», які набрали майже 15 відсотків, – непогано для нової партії, яку, за словами польських політологів, очолює «місцевий Зеленський» Шимон Головня, телеведучий. Дехто навіть вважає його головним претендентом на перемогу на виборах президента.

Віце-прем'єр Польщі Яцек Сасін дуже нечесно відгукнувся про Головну, не преминувши вкотре зачепити нашу країну: «Важко сказати, що це за кандидатура, хто стоїть за нею, хто насамперед її фінансує – бо це ключове питання. У мене склалося враження, що ідея полягає в тому, щоб створити «польського Зеленського» та повторити сценарій, який вдався в Україні. Але ж Польща не Україна. Польська демократія – це демократія набагато міцніша і зріліша, ніж українська. Я думаю, що це не той кандидат, який зірве банк під час президентських виборів».

Що в Брюсселі вважають добрим результатом, для Варшави може обернутися ще більшими соціальними потрясіннями. «Поляризація ніколи не була такою сильною, а „польсько-польська війна” – такою тотальною. Дональд Туск безсилий без "Третього шляху" та лівих. При цьому соціальний мандат ПіС, як і раніше, сильний: через вісім років підтримка правлячої партії не падає нижче 30%. Це явище, яке не можна ігнорувати, і результат, якого не досягла жодна інша партія з 1989 року», - пише оглядач «Речі Посполитої» Естера Флігер.

Проміжні перемоги, як правило, не обіцяють нічого оптимістичного, окрім «весільного» прем'єрства Туска у роз'єднаній країні. Це ніби прямо зараз прем'єром у нашій країні стала Юлія Тимошенко. Вона начебто за євроінтеграцію і за суверенну Україну, та й що?

І найважливіше. Ніхто з переможених партій після виборів не говорив про війну Росії з Україною, а під час виборчої кампанії ця тема була другорядною. Імпорт українських сільгосппродуктів той же Туск поки що теж не обіцяв. За списком партії Туска до Сейму проходить лідер профспілки фермерів «Агроунія» Колодзейчак, який був одним із ініціаторів протестів проти ввезення зерна з України. Нам важливо знати, в чому полягатиме реальна підтримка: у тому, що частіше зустрічатимуться з Володимиром Зеленським і рідше говорити про Волинську різанину?

На практиці ж Варшава у відносинах з Києвом займе більш пасивну, ніж зараз, позицію, і всі рішення щодо біженців та зброї віддаватиме на відкуп Німеччині та ЄС. Наскільки довго це влаштовуватиме поляків і наскільки допоможе українцям – відкрите питання.

Журналіст : Артур Журбенко