Коли Володимир Путін оголосив про повномасштабне вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року, він назвав цей крок частково засобом захисту традиційних цінностей від західних поглядів, «які безпосередньо ведуть до деградації та виродження, оскільки вони суперечать людський природі». Російський президент мав на увазі, зокрема, визнання західними країнами та юридичне визнання ЛГБТ-теми, яку він довгий час вважав засобом підриву ліберальної демократії та представляв себе справжнім захисником консервативних соціальних і релігійних цінностей (варто зазначити, що в Християнстві існують різні підходи від церковного вінчання одностатевих пар у протестантизмі до аскетичних практик в Православ’ї, коли таким людям пропонується цнотливий стиль життя заради спасіння души, або різні практики покаяння; а в Католицизмі точаться дискусії).
Дослідники та активісти, однак, кажуть, що неясно, коли анти-ЛГБТ почуття походять від радянської спадщини чи російського впливу. Можна сказати, що ставлення суспільства до ЛГБТК-спільноти є лакмусовим папірцем його толерантності, освіченості та прогресу. Це як ставлення до євреїв наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття, коли процес Дрейфуса у Франції та процес Бейліса в Російській імперії сколихнули всю Європу.
Отже, ставлення українського суспільства до ЛГБТ-спільноти допоможе визначити, чи означає його боротьба проти Росії також боротьбу проти цінностей, які представляє Росія. «Активісти стикаються з тиском з боку держави, а також гомофобних і трансфобних груп, часто зазнаючи фізичних нападів», – додав неназваний активіст. Керівник ЛГБТ-благодійної організації Діля Гафурова, яка покинула Росію, заявила агенції AFP, що влада не просто намагається стерти їх з публічного поля: вони хочуть заборонити нас як соціальну групу. «Ми продовжимо нашу боротьбу», – сказала вона.
Росія під керівництвом Путіна придушила ЛГБТ-активізм, який він розглядає як частину атаки Заходу на «традиційні російські цінності». Ця кампанія була прискорена після вторгнення в Україну в лютому 2022 року.
Більше того, у своїй анексійній промові Путін фактично сказав, що одна з цілей російського вторгнення в Україну – запобігти нормалізації в Росії всіх сексуальних відносин, не санкціонованих державою.
Тим часом для Путіна та його пропагандистів ідея про те, що існує більше двох тендерів, перетворилася зі «збочення» на «екзистенційну загрозу для країни та її народу». У російському державному дискурсі гомосексуалізм швидко став такою ж невід’ємною характеристикою ворогів Росії, як і їхня «відданість нацистським чи фашистським ідеям». Наприклад, 1 жовтня 2022 року прокремлівський кіноактор та депутат російської Держдуми Дмитро Пєвцов заявив, що російські війська мають боротися за те, щоб «сім’ї складалися з мами, тата й дітей — а не якогось хлопця, якогось іншого хлопця й ще якогось-зна-чого». А на одному російському ток-шоу в травні він сказав, що «войовничі педики стали головними захисниками українських цінностей».
Промови російської влади щодо гендеру та сексуальності надзвичайно схожі на промови багатьох інших тоталітарних, авторитарних та диктаторських режимів.
Але лише промовам справа не обмежується, вже ухвалені й деякі нові закони.
Так, 5 грудня 2022 р Володимир Путін підписав закон, який розширює заборону на так звану «пропаганду» ЛГБТ в Росії, роблячи незаконними будь-яку пропагування одностатевих стосунків або припущення, що негетеросексуальна орієнтація є «нормальною». Заборона була схвалена Путіним лише через кілька днів після того, як набув чинності новий суворий закон про «іноземних агентів», оскільки Кремль жорстко пригнічує свободу слова та права людини, оскільки його військова операція в Україні гальмується.
Нові закони значно розширюють сферу дії закону 2013 року, який забороняв поширення інформації про ЛГБТ серед неповнолітніх. Нова ітерація поширює заборону на просування такої інформації також на дорослих. Нові закони забороняють пропаганду або «вихваляння» ЛГБТ-стосунків, публічне вираження не-гетеросексуальної орієнтації або припущення, що вони «нормальні».
Пакет поправок, підписаний Путіним, передбачає суворіші покарання для тих, хто пропагує «нетрадиційні сексуальні стосунки та/або уподобання», а також педофілію та зміну статі. Згідно з новим законом, це буде заборонено в Інтернеті, ЗМІ, книгах, аудіовізуальних послугах, кіно та рекламі.
Не дивно, що лесбіянки, геї, бісексуали та трансгендери (ЛГБТ) у Росії стикаються з величезними перешкодами для здійснення своїх основних прав на гідність, здоров’я, освіту, інформацію та об’єднання. У Росії антипатія до гомосексуалізму та гендерних відмінностей не нова — ЛГБТ-люди давно стикаються з погрозами, знущаннями, жорстоким поводженням у їхніх сім’ях та дискримінацією.
Росія вже давно є однією з найбільш відкрито й агресивно гомофобних держав світу. І російський уряд, і Російська православна церква вважають активність ЛГБТ+ квінтесенцією західної «корупції та занепаду», проти якої «традиційні російські цінності» вважаються єдиним ефективним оплотом.
Розглянемо коротенько, як Володимир Путін вдався до хворобливої гомофобії, щоб зміцнити свою владу в Росії
Хоча це не часто обговорюється в західних ЗМІ, нагнітання гомофобного страху було наріжним каменем внутрішньої пропагандистської кампанії Росії, спрямованої на підтримку її війни в Україні. Російський медіа-магнат Костянтин Малофєєв використав свою грубу трибуну, щоб стверджувати, що «наш ворог дійсно вважає основою свого впливу пропаганду содомії».
А результату довго не чекали. Наведемо рандомний приклад російськи соцмереж. Як сказала одна російська мати своїй подрузі після того, як її сина призвали: «Це жахливо, звичайно. Але краще він помре там, ніж якщо НАТО завоює нас і зробить його геєм». Очевидно, російській пропагандистській машині вдалося переконати велику частину російської громадськості прийняти три хибні положення: 1) НАТО має намір вторгнутися в Росію; 2) Головна мета НАТО – зробити російських дітей геями; 3) Люди не народжуються геями, а стають ними через згубний вплив «зіпсованих» інших.
Багато аналітиків погодилися з тим, що державна гомофобія в РФ є прикладом формування політики «зверху вниз» і аж ніяк не кроком держави у відповідь на вимоги населення. Саме Путін критикує гендерну ідентичність у своїх образах проти Заходу, тоді як опитування та дослідження показують, що ці питання займають останнє місце в списку проблем для більшості росіян.
Соціологічні дослідження та опитування громадської думки показують, що «якби не нескінченні гомофобні, анти-транс і гендерно-консервативні повідомлення з центру, росіяни майже не замислювалися б над цими проблемами і, ймовірно, мали б нижчі бали за шкалою традиціоналізм/соціальність», консерватизм, ніж [Сполучені Штати], Польща і навіть Україна», — написав у своєму блозі Джеремі Морріс, дослідник Орхуського університету в Данії, який зосереджується на колишньому Радянському Союзі. Він припустив, що зараз Росія проводить «активну гомофобну державну політику».
Визнання ЛГБТ екстремізмом є першим кроком Росії до криміналізації відхилень від ідеології режиму.Таким чином, російський пост-«консерватизм» переріс у геополітичний порядок денний, побудований на ворожнечі до Заходу, що ми можемо спостерігати в агресії Росії в Україні. Путін неодноразово виправдовував військові дії Росії необхідністю захистити країну від деградації, спричиненої Заходом.
Під час виступу на честь анексії чотирьох українських областей (Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької) Путін оголосив Росію захисницею традиційних цінностей від західного лібералізму, який він порівняв із «сатанізмом». Він змалював війну в Україні, як справедливу та оборонну війну проти шкідливих західних ліберальних цінностей, включаючи гендерні норми та права ЛГБТ: «Чи хочемо ми, щоб тут, у нас, у Росії, замість мами й тата були батьки номер один, номер два, номер три?… Хочемо, щоб у наших школах дітям нав’язували збочення, які ведуть до деградації та вимирання? Вбити їм, що крім жінок і чоловіків, мовляв, є ще якісь статі? Пропонувати зробити операцію зі зміни статі? У нас інше майбутнє, наше майбутнє», – сказав Володимир Путін.
Отже, саме ворожість Кремля до Заходу безповоротно переплітається з посиленням авторитаризму, що проявляється у посиленні репресій та обмеженні політичних свобод. Вважається, що Захід впливає на критиків та опонентів режиму. Щоб блокувати цю уявну загрозу з боку Заходу, «закон про іноземних агентів» став потужним інструментом репресій у розпорядженні російського уряду. ТСьогодні будь-хто, хто «перебуває під іноземним впливом» і чия діяльність «суперечить національним інтересам Росії», може бути названий «іноземним агентом».
Іншими словами, будь-яка публічна критика російської політики чи посадових осіб може стати причиною оголошення «іноземним агентом». «Іноземний вплив» розпливчасто визначається як будь-який вид підтримки з-за кордону, такий як фінансування, інформаційна та технічна допомога та «інші засоби». «Іноземні агенти» виключені з ключових аспектів суспільного життя, включаючи державну службу, участь у виборах і навіть викладання.
Захисники прав ЛГБТК+ найчастіше включаються до списку «іноземних агентів», що ускладнює їхню роботу та стигматизує в очах громадськості. Термін «іноземний агент» має негативні конотації, такі як «шпигун», «ворог» і «зрадник». У поєднанні із забороною «пропаганди ЛГБТК+», закон про «іноземних агентів» значною мірою перешкоджає роботі ЛГБТК-активістів та правозахисників.
Таким чином «традиційні цінності» та сексуальна політика пов’язуються з геополітикою і, по суті, зі статусом України та інших пострадянських держав. У 2013 році російська газета «Известия» попередила, що спонсорована Заходом ЛГБТ-активність може спровокувати «гей-революцію», яка ризикує повернути Росію назад до суспільного хаосу 1990-х років. Це слід розглядати в порівнянні з неодноразовими попередженнями Путіна про можливу «кольорову революцію» в Росії, подібну до тих, що відбулися в Україні в 2004–2005 роках і в Грузії в 2003 році. Коли на Майдані почалися протести проти зрадника Віктора Януковича в Україні наприкінці 2013 року найбільша російська газета «Комсомольская правда» стверджувала, що протести були організовані «націоналістами, антисемітами, неонацистами та гомосексуалістами».
А при тому сумнозвісно корумпована російська псевдо-еліта сама по собі навряд чи живе згідно з «традиційними цінностями», а гомосексуальність визнається навіть серед найближчого оточення Путіна, не виключно що у нього самого. Це лише припущення, але в класичному психоаналізі є поняття «механізму проекції», який може формувати своєрідну поведінку. Наприклад, голосніше за всіх кричить «тримайте злодія» не хто інший, як сам злодій. Жадібному буде здаватися, що все навколо жадібні, запальний буде бачити оточуючих запальними, агресивний — агресивними. Люди, яким властивий цей механізм захисту, часто впевнені в чужій непорядності. Хоча самі зазвичай так чи інакше схильні до цього. Вони помічають смітинку в чужому оці, а в своєму — не бачать і колоди. Те, що людина пригнічує або не приймає в собі, він проектує на інших.Тому дуже часто самі затяті гомофоби є геями.
Дуже часто можна знайти інформацію, що якось чоловіка (гомосексуала) запрошували на вечірки (необов’язково голі) у розкішних готелях численні відомі російські політики та бізнесмени, хоча він зазначає, що вони зазвичай мають дружин і дітей і не вважають себе геями. Багато росіян ЛГБТ зі зв’язками, грошима та освітою виїхали на Захід протягом багатьох років, але це стосується не всіх. Ті, хто не має цих переваг, стикаються з посиленням державних репресій.
Путін, зрештою, підштовхує цей ультраконсервативізм, щоб зміцнити свою владу. Тому російський лідер посилається на ЛГБТ-спільноту, яка є більш помітною на Заході, щоб стверджувати, що російське суспільство та традиції знаходяться в облозі західних цінностей.
Тому й ЛГБТ-людей використовують як символ іноземної загрози. Частиною спроб легітимності режиму Путіна є захист особливого статусу Росії як унікальної культури під загрозою того, що він вважає «аморальними політичними та культурними подіями на Заході». А це суто популістський крок.
Ця проблема можна казати, вже досить стара. Зазначимо, що ще у грудні 2014 року Human Rights Watch опублікувала звіт про переслідування ЛГБТ-спільноти в Росії. За словами активістів, після введення в дію закону в 2013 році «по всій Росії зросла кількість нападів на ЛГБТ, як з боку окремих осіб, так і з боку організованих гомофобних груп. Крім того, почастішали напади на правозахисників ЛГБТ». Активісти повідомляли про кампанії утиску та залякування вчителів ЛГБТ, правозахисників, а головне про повну бездіяльність правоохоронних органів у реагуванні на акти насильства.
Оскільки війна в Україні затягується, експерти Human Rights Watch побоюються, що Москва подвоїть свою гомофобію та посилить авторитаризм.
Єдиний спосіб рухатися в іншому напрямку — це після того, як режиму Путіна прийде кінець. Явно, що російський лідер на цьому не зупиниться, а Росія, швидше за все, проводитиме більш дискримінаційну політику, оскільки вибори назрівають у 2024 році. Наступним кроком може стати те, що Путін бути відбирати дітей у ЛГБТ-батьків або введе повторну криміналізацію. Гомосексуалізму, як це було в СРСР. А тоді а сумнозвісною статтею саджали не лише гомосексуалістів, але й політичних активістів, будь-яких не-прихильників режиму
Стратегія російської держави в тандемі з РПЦ використовувати права ЛГБТ+ як актуальну проблему для залучення підтримки своєї кримінальної кампанії війни має багато спільного з цинічною експлуатацією Республіканської партією Сполучених Штатів (трамістами та прихильникам руху МАГА) дебатів щодо абортів та інших соціальних проблем (включаючи права ЛГБТ+) за останні чотири десятиліття. Хоч де-да, а в РПЦ гомо-скандалів хоч відбавляй.
В обох випадках навмисна політика розпалювання неосвічених та ірраціональних пристрастей широких верств населення, здається, має великий успіх у придушенні науки та раціонального дискурсу — разом із будь-яким рівнем людського співчуття.
Продовженням гомофобії стала і тема «гендерно-нейтральних туалетів». Послужливі холуї вже піднесли це як головну мету так званої СВО. Все це не було смішно, якщо не було сумно та мерзенно. А між тим, московські і пітерські мажори, що, як хор різаних поросят верещать на тему туалетів для обох статей, цнотливо забули, що в глибині духовно-скрепної країни, всі туалети саме гендерно-нейтральні, оскільки вони являють собою спорудження з дощок у дворі будинків, куди (а це приблизно 1/3 країни) люди ходять і в 30-ти градусний мороз, або використовують свої випорожнення як добриво для городів; а сам вираз «піти на двір» є евфемізмом «піти в туалет».
Постає цілком собі закономірне питання: а навіщо в Росії потрібна метушня навколо ЛГБТ? Інших проблем немає? А все дуже просто. Як і будь-яка інша фашистська держава РФ будує свою претензію на владу на ряді улесливих для натовпу забобонів. Один з них «ми краще за всіх», і як модифікація, «ми краще тих, хто благополучніше нас». Зараз не потрібно бути Сократом, або Фрейдом з Бжезинським, щоб побачити, як «особлива Російська духовність» — всього лише ширма, потрібна цій турбо-«патріотичної» публіці, щоб відгороджуватися нею від проблем з нездатністю побудувати прийнятне для життя і розвитку держава. Простіше кажучи криво завуальований фашизм. І ось в розпал війни, коли вилка для Росії складається з мирного договору на ганебних умовах і повного військового розгрому, у Путіна засвербіла «ЛГБТ». Просто йому терміново потрібні теми переваги росіян над «проклятим Заходом».
А нічого іншого крім заперечення ЛГБТ запропонувати просто влада РФ не може. Зовсім нічого. Якщо Іран здатний пред'явити релігію і «найправильніший шиїтський Іслам», КНДР — ідеологію чучхе, то у Путіна немає ідеї стимулюючої понад-мотивацію, тобто штуки яка «на бій підніме і на подвиг надихне». Тому йому доводиться на зустрічі з «мамками загиблих» нести марення про «батька 1 і 2», тому що нічого крім цієї негативної повістки у нього немає, і головне не буде. Все-таки що б створити ідеологію здатну стимулювати понад-мотивацію, потрібно і самому в неї вірити. Якщо не як Аятолла Хомейні, то хоча б як Кім Ір Сен.
Для диктатури «традиціоналізм» - це лише інструмент для утримання влади в руках правлячої корпорації. У сучасному світі і зовсім потрібний лише тільки для обґрунтування відмови від модернізації систем управління. При цьому набір ідеологічних установок, в ім'я яких диктатор утримує владу, може бути в принципі будь-яким. Якби Путіну заради утримання влади політично вигідно було виступати за ЛГБТ, вже в КК РФ була б стаття «за гомофобію», а всі противники ідеології ЛГБТ зазнали б переслідувань.
Більш того, початок XXI століття показує, що диктатура цілком може бути собою зовсім без виразного ідеологічного підстави, просто з установками у вигляді набору гасел. Зараз диктатурі вигідно паразитувати на шовінізмі, значить будуть розпалювати шовінізм. Завтра стане вигідно на інтернаціоналізм, будуть активно виступати за інтернаціоналізм. При цьому диктатор нікому не друг. У нього не може бути навіть союзників, або сателіти, або вороги. Тому що союзні відносини припускають рівність сторін.
Оголошуючи про свою «спеціальну військову операцію» проти України 24 лютого 2022 року, Володимир Путін звинуватив Захід в «агресивному нав’язуванні … поглядів, які безпосередньо ведуть до деградації та виродження, оскільки вони суперечать природі людини».
Російський православний патріарх Кирило — котрий процвітав, як інформатор КДБ у радянський період і чий прихід до влади був паралельним до Путіна — був ще більш явним у тому, що вторгнення в Україну є формою священний опір передбачуваній загрозі ЛГБТ+, що походить із Заходу.
У березневій проповіді 2022 року він описав просування прав ЛГБТ+ як «примусове нав’язування гріха, засудженого божественним законом». Патріарх виправдав вторгнення, головним чином, відповіддю на ймовірну загрозу «гей-парадів», які він охарактеризував як «випробування на лояльність», нав’язане будь-якій країні, яка сподівається стати союзником Заходу.
На відміну від Папи Римсько-Католицької Церкви Франциска, який вже засудив російську агресію, товарищ Гундяєв був не інакше як шаленим у своїй підтримці війни Путіна, навіть дійшовши так далеко, щоб пообіцяти повне відпущення гріхів будь-якому російському солдату. які гинуть у бою.
Ймовірно, до цих гріхів належать зґвалтування, тортури та розстріли мирних українських громадян. Як так звана «божа людина» виправдовує такі жахи? Тому що для нього альтернатива — світ, у якому ЛГБТ+ люди користуються рівними правами — очевидно ще гірша.
Між тим, саме там у цивілізованому світі ще у 2017 році Європейський суд з прав людини визнав російський закон 2013 року проти ЛГБТ дискримінаційним, та порушує Європейську конвенцію з прав людини. Суд визнав, що закон «не відповідає законним суспільним інтересам», відкинувши припущення про те, що публічні дебати з питань ЛГБТ можуть вплинути на те, щоб діти стали гомосексуалістами, або що це загрожує суспільній моралі. Гомосексуалізм був декриміналізований у Росії в 1993 році, але гомофобія та дискримінація все ще поширені.
Розширення закону про «пропаганду ЛГБТ» є лише останнім із багатьох кроків, які уряд Путіна вжив за останні роки, щоб розтрощити останні вогнища опозиції, ліберальних цінностей та свободи слова в Росії.
Виправдовуючи війну таким чином, Путін, можливо, сподівався заохотити її підтримку серед консервативного населення України. Однак на практиці він міг досягти якраз протилежного. З початку війни в українському суспільстві різко зросла підтримка ЛГБТ-спільноти країни і, зокрема, квір-солдат, які служать в армії. Заклики до того, щоб ЛГБТ мали доступ до цивільних партнерств, зросли. Для деяких гомофобія стала майже синонімом російської агресії.
Інна Совсун, український депутат, яка минулого року представила законопроект, який у разі ухвалення легалізує одностатеві цивільні партнерства, вважає, що те, що відбувається в Україні, є прямим наслідком дій Путіна. «Оскільки Путін зробив гомофобію такою важливою частиною свого політичного порядку денного та [російської] національної ідеології, люди автоматично асоціюють його з гомофобією», — каже вона. «Тож якщо ми відрізняємося від нього, то маємо відрізнятися й у цій сфері».
Причини цього зсуву три. Перший, як зазначає Совсун, полягає в тому, що Україна стала значною мірою антагоністичною як до Путіна, так і до гомофобної ідеології, яку він пропагує. По-друге, у війні, яку багато хто розглядає, як боротьбу між ліберальною демократією та авторитаризмом, багато українців бачать рух до більшої рівності та інклюзивності як невід’ємну частину своєї орієнтації на Європу та Захід. Але третя і, мабуть, найвагоміша причина полягає в тому, що члени ЛГБТ-спільноти зараз перебувають на передовій. За оцінками, в українській армії служать тисячі квір-солдат. Хоча багато з них не обов’язково виступали публічно, їх помітність зростає.
Як претендент на членство в ЄС, «ми не можемо просто сказати, що збираємося ігнорувати рішення Європейського суду з прав людини», — каже Совсун. Тим не менш, українські прихильники ЛГБТ оптимістично налаштовані, що зміни неминучі. Війна допомогла країні усвідомити, що «бути в партнерстві чи бути в парі — це не лише ходити по ресторанах».
Україна стала першою пострадянською країною, яка декриміналізувала гомосексуалізм, коли отримала незалежність у 1991 році. Але понад 30 років потому східноєвропейська нація все ще відстає в забезпеченні прав ЛГБТ та не забезпечує законного шляху для державного визнання одностатевих партнерств.
Війна Росії в Україні привернула цю прогалину до уваги. Партнери ЛГБТ-українських солдатів, які отримали поранення або, що ще гірше, загинули під час бойових дій, не мають таких же прав, як їхні одружені гетеро сексуальні колеги. Відвідування лікарні, ідентифікація померлого чи отримання державних виплат – усе це неможливо для ЛГБТ-пар.
Однак рівні права партнерства вже стали на крок ближче до того, щоб стати реальністю, тому що українська законодавиця Інна Совсун внесла до парламенту законопроект, який визнає одностатеві громадянські партнерства та надає громадянським партнерам ЛГБТ такі ж права, як і їхнім одруженим гетеросексуалам. У своєму анонсі пані Совсун поділилася свідченнями кількох пар, які хвилюються, що вони не матимуть можливості відвідати своїх партнерів у лікарні, якщо ті будуть поранені на полі бою, або поховати їх, якщо їх уб’ють. «Я переконана, що ми як суспільство маємо виправити велику несправедливість, коли одні громадяни мають менше прав, ніж усі інші», – сказала Совсун. За її словами, 56% українців згодні з тим, що ЛГБТ-пари повинні мати право на цивільне партнерство. Вона додала, що гомофобія в українському суспільстві – це пережиток російського та радянського впливу, від якого потрібно відмовитися.
На цей бій мобілізувалися й солдати. Помітність ЛГБТ-людей в армії та той факт, що їхні стосунки з партнерами не визнаються, якщо вони вбиті чи поранені, є головними темами для розмови. Помічником Совсун є правозахисниця, в тому числі за права ЛГБТК+ Марія Клюс. Вона зазначає, що ЛГБТК-люди в армії не отримують відпустки, якщо їхній партнер потрапив у надзвичайний стан, не кажучи вже про відсутність прав, таких як право спадкування, якщо один із партнерів помер. Якщо солдата-партнера полонили росіяни, він не має права отримувати жодну інформацію.Хоча офіційно будь-хто може відвідати когось у відділенні інтенсивної терапії лікарні, лікарі завалюють труднощі будь-кому без підтвердження родинних стосунків, каже Клюс. «Ви повинні доводити своє право на вхід, боротися весь час», – каже вона. «І коли ти в жахливому стані, коли твій партнер помирає, тобі може не вистачити сил боротися».
Якщо цей законопроект підтримає Верховна Рада, одностатеві пари матимуть взаємні права та обов’язки, як і різностатеві пари, щодо володіння майном, спадкування, соціального захисту, а також прав у разі смерті чи зникнення партнера по службі у збройних силах.
Є ЛГБТ-активісти на передовій. Павло Лагойда та його напарник воюють на два фронти – проти Росії та проти гомофобії в середині країні. «Вийти з шафи — це як бути на фронті, той самий страх», — нещодавно написав він в Instagram. «Коли вони не сприймають тебе як гея, хороший ти чи поганий, це найбільше випробування». Бойовий дух Лагойди та його напарника виражається й в іншому значенні: вони є членами ЛГБТК-солдатської організації, флагману боротьби за громадську видимість та рівність прав в українському суспільстві. Підрозділ має групу в Telegram з приблизно 300 учасниками, акаунт в Instagram і навіть власний патч із зображенням єдинорога.
Щодо ЛГБТК-спільноти, то можна було очікувати, що Україна спробує бути схожою на прогресивні європейські країни. Але насправді гомофобія в Україні підтримується «консервативним» істеблішментом та є опорою ультраправих груп країни. Під час війни ці групи користуються повагою як патріотичні співучасники, члени яких воюють на фронті.
Сергій Сербін,
історик