Комітет Верховної Ради з питань здоров'я нації, медичної допомоги та медичного страхування під час засідання 9 серпня підтримав законопроект про зареєстровані партнерства.
Усі, хто народився в цьому світі, мають права людини, які повинні бути захищені законом. Дві ключові цінності, які лежать в основі ідеї прав людини, є людська гідність та рівність. Права людини можна розуміти як визначення тих основних стандартів, які необхідні для гідного життя; і їх універсальність випливає з того, що в цьому відношенні, принаймні, всі люди рівні. Це означає, що вони однаково стосуються всіх людей у всьому світі, і без обмеження часу та простору. Кожна людина має право користуватися своїми правами людини без розрізнення «раси» чи етнічного походження, кольору, статі, сексуальної орієнтації, інвалідності, мови, релігії, політичної чи іншої думки, національного чи соціального походження, народження чи іншого статусу.
Ідея про те, що людям притаманні права, має коріння у багатьох культурах та традиціях. З численних прикладів шанованих лідерів та впливових кодексів практики ми бачимо, що цінності, втілені в правах людини, не є ні «західним творінням», ні винаходом ХХ століття. Вони є відповіддю на загальнолюдські потреби та на пошук справедливості. Усі людські суспільства мали ідеали та системи забезпечення справедливості, будь то в усних чи письмових традиціях, хоча не всі ці традиції збереглися.
Державні структури відповідають за дотримання прав людини. У зв'язку з цим вони повинні відповідати законодавчим нормам та стандартам, закріпленим у міжнародних документах з прав людини. З кінця Другої світової війни, країни світу доклали єдиних зусиль, щоб вирішити, які права належать усім людям, і як їх найкраще сприяти та захищати.
За даними Організації Об'єднаних Націй, у всьому світі є 30 основних прав людини. Зараз ми згадаємо 7 найважливіших: право на життя; право на рівне ставлення до закону; право на приватне життя; право на свободу думки, віросповідання, думки та вираження поглядів; право на працю; право на освіту; право одружуватися та мати сім'ю.
В контексті нашої теми більш детально розглянемо цей аспект. Кожен має право одружитися та мати сім’ю. Здійснення цього права тісно пов'язане з правом на повагу до приватного та сімейного життя.
Не дивно, що виникає питання: а чи може, чи має право на шлюб поширюватися на ЛГБТК+-людей?
Наша принципова позиція, це так. Тому що правона шлюб - це основне право, притаманне свободі людини, та відповідно до положень про права людини взагалі та рівний захист. Тому ми вважаємо, що цілком можливий йодностатевий шлюб, тобто шлюб між партнерами однієї статі та/або гендерної ідентичності. Наприклад, шлюб між двома чоловіками або двома жінками.
Одностатевий шлюб став центральним пунктом порядку денного руху ЛГБТК+ з початку 2000-х, з метою досягнення рівних шлюбних прав для всіх осіб незалежно від їхньої сексуальної орієнтації.
Тут окремо треба підкреслити, що одностатевий шлюб не був центральною метою ЛГБТК+-руху в 1970-х, а на межі століть він швидко став актуальною темою як у США, де він був нарешті легалізований, так і в багатьох інших індустріалізованих країнах.
Питання одностатевих шлюбів часто викликало емоційні та політичні сутички між прихильниками та опонентами. На початку ХХІ століття демократичні та етично розвинуті країни легалізували одностатеві шлюби; в інших державах навпаки прийняті заходи щодо запобігання санкціонуванню одностатевих шлюбів або прийняті закони, які відмовлялися визнавати такі шлюби, здійснені в інших місцях. Те, що один і той же акт оцінювали по-різному різними групами, свідчить про його важливість цього питання на початку ХХІ століття.
Ситуація у цілому далека не те, що від досконалості, але й від належного стану речей. Одностатеві подружні пари у багатьох країнах не поділяють усіх прав та переваг, як подружні пари різного статі, наприклад, право на усиновлення. У деяких країнах одностатеві пари також відчувають додаткові обмеження. Наприклад, в Тайвані одностатеві шлюби доступні лише громадянам Тайваню або громадянину іноземної країни, який визнає одностатеві шлюби, які прагнуть одружитися з громадянином Тайваню.
Далі ми розглянемо історію легалізації одностатевих шлюбів по всієї земній кулі.
Нідерланди були першою країною, яка легалізувала одностатеві шлюби у 2001 році. До 2022 року одностатеві шлюби були законними у 32 країнах. З тих пір до цієї групи приєдналися ще 3 країни: Андорра, Естонія та Греція — що загалом вже 35 визнали право одностатевих пар на шлюбні стосунки. Голландці спричинили політичний та соціальний зсув, який поширився по земній кулі.
Бельгія стала другою країною, яка легалізувала одностатеві шлюби наприкінці січня 2003 року після того у парламенті переважна більшість депутатів підтримала новий закон, що надає одностатевим парам права, подібні до гетеросексуальних пар. Законодавство набуло чинності пізніше того ж року.
Легалізація одностатевих шлюбів поширилася через провінції Канади, починаючи з 2003 року, у ряді судових справ. Закон, затверджений федеральним законодавчим органом країни, що легалізує одностатеві шлюби, набув чинності в липні 2005 року.
Поштовх до легалізованого одностатевого шлюбу в Іспанії значною мірою розпочався в 2004 році при уряді на чолі з прем'єр-міністром Хосе Луїсом Родрігесом Сапатеро. Наступного року парламент країни прийняв законопроект про затвердження наприкінці червня 2005 року, а закон офіційно набув чинності на початку липня того же року.
Парламент Південної Африки легалізовав одностатевий шлюб наприкінці листопада 2006 року, майже через рік після того, як Конституційний суд країни постановив, що попередні закони про шлюб є неконституційними. Південна Африка стала першою країною в Африці та першою країною Південної півкулі, яка легалізувала цю практику.
Одностатевий шлюб став законним у Норвегії 1 січня 2009 року. Одностатевий шлюб став законним також й у Швеції 1 травня 2009 року після введення в дію прийнято шлюбний закон парламентом Швеції на початку квітня того же року.
Парламент Ісландії одноголосно ухвалив законопроект, що легалізує гендерно нейтральні шлюби 11 червня 2010 року. Прем'єр-міністр Ісландії Йоганна Сігурдардоттір зробила прецедент, коли у лютому 2009 року, коли вона стала першою жінкою-прем'єр-міністром у країні та першим у світі відкритим гей-головою уряду.
Одностатеві шлюби стали законними в Португалії в червні 2010 року, коли законодавство, прийняте на початку цього року, набуло чинності. Закон був пройшов парламентом Португалії в січні, який переглянув Конституційний суд країни у квітні та ратифікований президентом країни у травні того ж року. Аргентина стала першою країною Латинської Америки, яка легалізувала одностатеві шлюби в липні 2010 року.
Королева Данії Маргарита II дала свою монаршу згоду на законопроект про одностатеві шлюби в країні через кілька днів після того, як законодавча влада Данії прийняла законодавство в червні 2012 року.
Уругвай пішов за Аргентиною, як другою країною Латинської Америки легалізувати одностатеві шлюби коли колишній президент Хосе Муджика підписав законопроект про країну на початку травня 2013 року.
Парламент Нової Зеландії офіційно затверджено законопроект легалізувати одностатеві шлюби у квітні 2013 року. Цей захід отримав королівську згоду через кілька днів, і схвалення зробило країну першою в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, яка дозволила одностатевим парам одружуватися, з першими шлюбами, що відбулися в жовтні того же року.
Президент Франції Франсуа Олланд остаточно схвалив законопроект про легалізацію одностатевих шлюбів у травні 2013 року, підписання заходу які зіткнулися з великими викликами консервативної опозиційної партії країни. Національна рада юстиції Бразилії у 2013 році вирішила, що одностатевим парам слід дозволити отримувати шлюбні ліцензії.
Королева Єлизавета II дала монаршу згоду положення про легалізацію одностатевих шлюбів в Англії та Уельсі в липні 2013 року. Британський парламент прийняв цей захід за день до її затвердження. Закон був пріоритетним для тодішнього прем'єр-міністра Девіда Кемерона. Перші законні одностатеві шлюби в Англії відбулися в березні 2014 року.
За Англією та Уельсом прослідувала й Шотландія, де Парламент прийняв законопроект про дозвіл одностатевих шлюбів у лютому 2014 року, а закон набув чинності пізніше того ж року. Одностатеві пари, яким раніше було дозволено вступати в цивільні партнерства, почали одружуватися у грудні того же року.
Одностатевий шлюб став законним у Люксембурзі 1 січня 2015 року після законопроекту, прийнятого Палатою депутатів країни у червні 2014 року. Прем'єр-міністр Ксав'є Беттель, відкритий гей, підтримав цей захід і став першим лідер Європейського Союзу одружитися зі своїм партнером.
Ірландія легалізувала одностатеві шлюби шляхом всенародного референдуму наприкінці травня 2015 року, що робить її першою країною, яка легалізувала такі шлюби шляхом народного голосування. У 2017 році Лео Варадкар був обраний, як перший в країні відкритий гей-прем'єр-міністр.
Хоча деякі американські штати схвалили одностатеві шлюби ще в 2003 році, практика не стала законною по всій країні до червня 2015 року, коли США. Верховний Суд постановив що одностатеві пари мають конституційно захищене право на шлюб і що держави повинні визнати ці шлюби. Рішення відбулося після зміни американської громадської думки на підтримку таких шлюбів, що розширило рівність шлюбу на всі 50 штатів, зокрема й на такі надмірно консервативні, як Юта, Джорджія та Аляска.
Тоді з перевагою у один голос Верховний суд постановив, що одностатеві шлюби не можуть бути заборонені в США і що всі одностатеві шлюби повинні бути визнані по всій країні, нарешті надання одностатевим парам рівних прав гетеросексуальним парам відповідно до закону.
Ці зміни в законі призвели до посилення інтересу до впливу легалізації шлюбу на добробут людини, пари та сім'ї та до змін у стигмі сексуального меншості.
Громадська думка США протягом багатьох років значно змінилася, з 27% схвалення одностатевих шлюбів у 1996 році до 55% у 2015 році, коли вона стала законною у всіх США, до 61% у 2019 році.
Так, парламент Гренландії, автономної території Данії ухвалив законопроект, що легалізує одностатеві шлюб у травні 2015 року. Закон набрав чинності у квітні 2016 року після схвалення датськими законодавцями та з королівської згоди. Раніше Гренландія не підпадала під дію закону про одностатеві шлюби Данії, затвердженого в 2012 році.
Одностатевий шлюб став законним у Колумбії наприкінці квітня 2016 року після того, як Верховний суд країни визнав такі шлюби конституційними.
Парламент Фінляндії прийняв законопроект про легалізацію одностатевих шлюбів у листопаді 2014 року та президента Фінляндії Саулі Ніїністо підписав законопроект до закону в лютому 2015 року, хоча він набув чинності до березня 2017 року.
Німецькі законодавці проголосували за легалізацію одностатевих шлюбів наприкінці червня 2017 року. Канцлерка Німеччини Ангела Меркель проголосувала проти цього заходу, але дозволила членам її консервативної коаліції голосувати за, виходячи зі своєї совісті.
Мальтійські законодавці проголосували за легалізацію одностатевих шлюбів в цій середземноморській республіці у 2018 році.
Парламент Австралії проголосували за легалізацію одностатеві шлюби після поштового опитування, яке показало, що громадяни Австралії значною мірою підтримують зміни. Законодавці переважно схвалили захід, який визначає шлюб як «союз двох людей», незалежно від їх статі.
Австрія ухвалила рішення у 2017 році, що заборона парам одружуватися на підставі сексуальної орієнтації є дискримінаційною. Легалізація офіційно набула чинності з 1 січня 2019 року.
Тайванські законодавці затверджено законопроект легалізація одностатевих шлюбів на острові, ставши першою азійською країною, яка зробила це.
У 2019 році Еквадор юридично визнав одностатевий шлюб після того, як більшість суддів у його найвищому суді ухвалили рішення на користь гей-пари, яка подала позов до цивільного реєстру країни. У запиті подружжя пари було відмовлено через їх орієнтацію. Постанова набула чинності в липні того ж року.
Північна Ірландія не приєдналася до решти Сполученого Королівства у легалізації одностатевих шлюбів у 2014 році. Але у 2019 році її Парламент прийняв Закон, який легалізував одностатеві шлюби в Північній Ірландії з 13 січня 2020 року. Перші одностатеві шлюби відбулися в Північній Ірландії в лютому 2020 року.
Після поштовху Міжамериканського суду з прав людини у 2018 році Верховний суд Коста-Ріки постановив, що заборона на одностатеві шлюби є неконституційною. А вже з 26 травня 2020 року в Коста-Ріці було остаточно легалізовано одностатеві шлюби, що зробило її першою країною в Центральній Америці.
Швейцарія провела загальнодержавний референдум у 2021 році з питань легалізації одностатевих шлюбів та надання таким парам права на усиновлення. Референдум був прийнятий майже на дві третини - 64,1%. Перші в країні законні одностатеві шлюби відбулося 1 липня 2022 року.
Одностатевий шлюб у Мексиці вперше став законним у Мехіко, столиці країни, де практика була легалізована відповідно до прийняття законодавства у 2009 році. І хоча Верховний суд Мексики ще у 2015 році постановив, що державні заборони проти одностатевих шлюбів були неконституційними, для виконання рішення було потрібно кілька років у різних провінціях/штатах країни. Тамауліпас був останнім із 32 штатів Мексики, який кодифікував одностатеві шлюби, що це зробило у жовтні 2022 року.
Президент Чилі підписав наказ легалізувати одностатеві шлюби в країні Латинської Америки в 2021 році, а відповідний закон набув чинності в березні 2022 року.
9 липня 2022 року Конституційний суд Словенії скасував всі заборони на одностатеві шлюби та усиновлення цими папами. Незважаючи на те, що рішення суду набуло чинності негайно, він дав парламенту країни шість місяців для внесення змін до законів, щоб погодитись з постановою. Парламент країни ухвалив поправку до Конституції, що кодифікувала одностатеві шлюби у жовтні того же року.
Одностатевий шлюб був легалізований після національний референдум на Кубі 25 вересня 2022 року. А це досить дивно для комуністичної диктатури. Більшість кубинців проголосували за сімейний кодекс, який дозволив одностатевим парам одружуватися та усиновляти дітей.
Парламент Андорри проголосував 21 липня 2022 року за поширення прав цивільного шлюбу на одностатеві пари, що набуло чинності на початку 2023 року.
Парламент Естонії схвалив одностатеві шлюби 20 червня 2023 року, ставши першою колишньою радянською та першою країною Балтії, яка зробила це. Рішення набрало чинності 1 січня 2024 року.
Парламент Греції у лютому затвердив законодавство, що дозволяє одностатеві цивільні шлюби. Законопроект, який також дозволяє одностатевим парам усиновити дітей, стане законом, коли він буде опублікований в офіційній урядовій газеті. Іншою мовою 15 лютого 2024 року Греція стала першою православною країною, що дозволила такі союзи попри шалений спротив консервативних та фанатичних кіл.
Своєрідна ситуація склалася в Ізраїлі. Ця країна визнає одностатеві шлюби, здійснені в інших державах, але законопроект, який легалізував би одностатеві шлюби у середині країни, не зміг прийняти в Кнессеті, законодавчій асамблеї Ізраїлю, у 2018 році. Тобто для здійснення таких союзів ізраїльтяни повинні їздити за кордон. Але попри це там одностатеві пари користуються цивільними пільгами, включаючи дозволи на проживання для партнерів ізраїльських громадян, і їм було надано право на використовувати сурогатну мати для народження дітей у 2022 році.
Ізраїль відрізняється від своїх сусідів у ставленні громадськості до одностатевих пар: згідно з опитуванням 2016 року, 49 відсотків ізраїльтян заявили, що одностатеві шлюби повинні бути законними, порівняно з 19 відсотками респондентів в Об'єднаних Арабських Еміратах, 16 відсотків в Єгипті та 14 відсотків в Йорданії та Марокко.
Одностатеві подружні пари, які проживають у державах, в яких такий шлюб є законним, повідомили про нижчий рівень приховування ідентичності, про більш широке прийняття особи ЛГБТК+ та про меншу пильність та ізоляцію у суспільстві. Для одностатевих пар у цих країнах легалізація шлюбу часто асоціюється з почуттям визнання стосунків та соціального включення, високим рівнем підтримки партнерів та сприйняттям фінансової та правової безпеки.
Легалізація одностатевих шлюбів може бути пов'язана з поліпшенням ставлення до таких пар з боку членів сім'ї та друзів. Також легалізація цих шлюбів позитивно впливає на стан здоров’я не лише цих пар, але й суспільства у цілому.
Давно відомо, що сексуальні меншини мають більш високий рівень психологічних страждань, ніж гетеросексуали в середньому. Цей розрив у психічному здоров’ї може бути пов'язаний з дискримінацією та несправедливим поводженням із ними. Вороже і стресове соціальне середовище для сексуальних меншин викликає проблеми психічного здоров'я, пов'язані зі стигмою та забобонами. Хоча масштаби дискримінації сексуальних меншин різняться в різних країнах та регіонах, немає сумнівів у існуванні цього виду дискримінації.
Для найпоширеніших психічних захворювань у ЛГБТК+-людей — депресія та тривога. Десятиліттями дослідники повідомляли, що лесбіянки, геї, бісексуали та трансгендери (ЛГБТК+) відчувають низку значних розбіжностей у здоров’ї та непропорційно високий рівень негативних наслідків для здоров’я. Підлітки з одностатевим потягом у два рази частіше, ніж їхні однолітки, намагаються вчинити самогубство. Чоловіки-геї мають вищий ризик зараження ВІЛ та іншими інфекціями, що передаються статевим шляхом, тоді як лесбіянки рідше звертаються до послуг з профілактики раку. ЛГБТК+-люди мають вищий рівень куріння та зловживання алкоголем і наркотиками. ЛГБТК+-люди похилого віку частіше зазнають соціальної ізоляції та стикаються з перешкодами в доступі до необхідного догляду.
Дослідження давно показали, що люди, які перебувають у шлюбі, почуваються краще за багатьма показниками здоров’я, ніж ті, хто не є одруженими. І перші ознаки свідчать про те, що рівність у шлюбі може принести деякі переваги для здоров’я ЛГБТК+-людей.
Дані світової статистики показали значне зменшення кількості звернень за медичною допомогою та психіатричною допомогою, а також зменшення витрат на психіатричну допомогу в період після прийняття закону, що легалізував одностатеві шлюби.
Нещодавно дослідження виявили позитивні зв’язки законів про одностатеві шлюби зі здоров’ям не лише серед дорослих, але й серед ЛГБТК+-підлітків. У одному з досліджень у США порівнювалися зміни в показниках спроб самогубства серед старшокласників у штатах, де запровадили та не запровадили закони про одностатеві шлюби, за роки до того, як Верховний суд виніс своє знаменне рішення. Серед ЛГБТК+-учнів старших класів, які самі ідентифікували себе, 29 відсотків повідомили про спробу самогубства протягом попередніх дванадцяти місяців у порівнянні з 6 відсотками їхніх однолітків. Запровадження законів про одностатеві шлюби було пов’язане зі зниженням на 7 відсотків спроб самогубства серед старшокласників, причому найбільше зниження серед тих, хто назвав себе членами груп сексуальних меншин.
Цінності толерантності, рівності та поваги можуть допомогти зменшити тертя в суспільстві. Реалізація ідей з прав людини, зокрема й на шлюб, може допомогти нам, українцям, створити таке суспільство, в якому ми хочемо жити.
Право на шлюб є основним правом людини. Безпосереднє застосування міжнародних заходів захисту від нерівного поводження диктує, що гей-лесбійські пари, не менше ніж гетеросексуальні пари, повинні користуватися правом на шлюб та створення родини. Як показують міжнародні приклади, наведені нами вище, тенденція між країнами полягає у визнанні цього права для них.
Багато країн (а це переважно передові та етично розвинуті країни) відреагували на заклик до рівності у визнанні відносин, створивши паралельний режим регулювання одностатевих відносин. Такі кроки представляли прогрес - але недостатній прогрес. Бо не всі країни визнали одностатеві шлюби, не всі країни дозволяють усиновляти дітей, тощо. Більшість таких спроб створити статус, що нагадує шлюб, але зберігають значні відмінності. Принципи прав людини вимагають від урядів припинити дискримінацію за ознакою сексуальної орієнтації у цивільному шлюбі та відкрити статус шлюбу для всіх.
Це юридичне явище отримало назву «принципи Джокьякарти» (повна назва для тих, хто має схильність до довгих назв: «принципи Джокьякарти щодо застосування Міжнародного права людини стосовно сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності»). Іншою мовою, це - сукупність принципів, спрямованих на застосування міжнародних стандартів права людини для вирішення прав людини лесбіянок, геїв, бісексуалів, трансгендерів та інтерсексуалів.
Принципи Джокьякарти були розроблені на засіданні Міжнародної комісії юристів, Міжнародної служби з прав людини та експертів з прав людини з усього світу в Індонезії в 2006 році. Вони дають зрозуміти, що: сексуальна орієнтація та гендерна ідентичність є невід'ємною частиною гідності та людяності кожної людини і не повинні бути основою для дискримінації чи зловживань.
Але, на превеликий жаль, ці право не лише не реалізуються, а навіть й порушуються на значній часті земній кулі.
Почнемо з самого легкого прикладу. Так, у цілому демократичній (на відміну від її північній сусідки) у Південній Кореї, у 2022 році Верховний суд висказався проти визнання одностатевих партнерств. Й це при тому, що більше третини людей у Південній Кореї підтримали легалізацію одностатевих шлюбів.
Перейдемо до більш сумних прецедентів. Одностатеві стосунки між чоловіками заборонені в Індонезії, Малайзії та М'янмі. У світових ЗМІ повідомляється про посилення загроз та насильство над ЛГБТК+-людьми в Індонезії з 2016 року, включаючи дискримінаційні коментарі кількох державних чиновників.
Прем'єр-міністр Сінгапуру Лі Сісен Лун обіцяв у 2022 році зробити відповідні кроки для декриміналізації гей-сексу, але заявив, що це не змінить статусу кво на шлюб. У Брунеї гей секс є карається смертною карою через забиття каміннями, хоча після міжнародного викриття уряд заявив, що не буде виконувати цей закон.
Одностатеві відносини є незаконними в більшості країн Південної та Центральної Азії, у тому числі в Бангладеш та Пакистані. У 2018 році, Індія скасував заборону колоніальної епохи щодо гей-сексу, і в 2020 році Бутан також перейшов до декриміналізації.
У 2022 році Верховний суд Індії прийняв рішення розширити визначення сім'ї, яка включає «нетипові» сім'ї, такі, як одностатеві пари, хоча одностатеві шлюби залишаються незаконними. Непал застосував певний захист від дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації, і в 2015 році призначена урядом колегія рекомендувала законодавцям легалізувати одностатеві шлюби. Бангладеш, Індія, Непал та Пакистан дозволяють людям зареєструватися як «третя стать» в офіційних документах.
Одностатеві відносини є незаконними на більшій частині регіону і є карається смертю в Ірані, Саудівській Аравії та Ємені. Там до сих пір за це страчують через повішення, або відрубають голову. Хоча поширена гей-порнографія. Алжир, Марокко, Оман, Сирія, Катар та Туніс мають закони, як прямо забороняють одностатеві стосунки. Коли в Катарі відбувся Чемпіонат світу з футболу 2022 року, його закони проти ЛГБТК+ широко піддавалися критиці; бо забороняється гей секс, а силовики мають напали на трансгендерних жінок.
Одностатеві відносини є незаконними на більшій частині Чорного континенту. Зокрема вони карається смертю в Мавританії та Судані, а також у частинах Нігерії та Сомалі. Відомо, що 78 відсотків африканців у тридцяти чотирьох країнах були нетерпимими до гомосексуалізму.
Бути геєм в Уганді вже незаконно. Якщо там у когось виявлено одностатеві стосунки, то за це можна провести сім років у в'язниці. Але закони Уганди про боротьбу з геями стали ще суворішими. У грудні 2013 року горезвісний законопроект про боротьбу з гомосексуалізмом був прийнятий парламентом Уганди. Він подовжив вироки за звичайний гомосексуалізмта розширив покарання тим, хто його «пропагує».
Приблизно така ж сама ситуація склалася й в Нігерії, де умови ув'язнення стали ширшими, а покарання набагато суворішими, коли президент країни в січні 2014 року прийняв поправки до діючих законів.
Недалеко від цих африканських країна пішла й «високо-духовна» Росія, їх важливий торговий та геополітичний партнер. Там майже в той самий також час було зроблено «розповсюдження нетрадиційних сексуальних стосунків», спочатку серед неповнолітніх. З тих пір там тисячі людей булиоштрафовані за порушення, включаючи участь у протестах та обмін матеріалами у соціальних мережах. Правозахисні групи кажуть, що закон є інструментом дискримінації проти ЛГБТК+, а провідний європейський суд з прав людини постановив, що він є дискримінаційним та порушує свободу вираження поглядів.
У 2022 році мерзотний президент клятої Росії підписав закон про розширення цієї заборони. Нові закони значно розширюють сферу застосування. Закон 2013 року які заборонили поширювати інформацію, пов’язану з ЛГБТК+, неповнолітнім. Нова ітерація поширює заборону на просування такої інформації і для дорослих. Згідно з новим законом, інформація про ЛГБТК+ буде заборонена через Інтернет, засоби масової інформації, книги, аудіовізуальні послуги, кіно та рекламу. Це також забороняє трактувати одностатеві стосунки, як «нормальні». Більш того: нові постанови збільшують покарання.
Тим часом у Чечні, незалежній республіці в межах Росії, багато чоловіків (точна кількість невідома), підозрюваних у гей-відносинах, були затримані, катовані та навіть вбиті.
Заборона була впроваджена гомофонним Путіним через кілька днів після введення іншої сувороїзаборони на так званих «іно-агентів». Зазначимо, що цей закон проти ЛГБТК+ набув чинності, коли Кремль агресивно атакує вільне слово, викоріняє права людини, зокрема з метою відвернути увагу населення від провалів на Українському фронті.
Європейський суд з прав людини у 2017 році постановив, що закон 2013 року є дискримінаційним, сприяє гомофобії та порушує Європейську конвенцію про права людини. Цей же Суд встановив, що закон «не слугує законним суспільним інтересам» через те, що відкидає публічну дискусію з питань ЛГБТК+. Наївно думати, що розмови про ЛГБТК+ можуть вплинути на те, щоб діти стали гомосексуалістами, або що це загрожує суспільній моралі.
Як ми вже писали в одному з наших попередніх нарисів, гомосексуальність була декриміналізована в Росії в 1993 році, але гомофобія та дискримінація все ще залишаються в силі.
У висновках зазначимо, що попри всі досягнення, які ми описали виші, до сих пір одностатеві шлюби залишаються забороненими у багатьох країнах, а розширення більш широких прав ЛГБТК+ було нерівномірним у всьому світі. Міжнародні організації, включаючи Організацію Об'єднаних Націй, випустили резолюції на підтримку прав ЛГБТК+, але правозахисні групи заявляють, що ці організації мають обмежений вплив щодо їх виконання.
Однак боротьба за рівність у шлюбі як право людини ніде не завершується. Більшість частин Азії, Африки та Латинської Америки досі мають закони, що забороняють одностатеві шлюби/стосунки, майже 70 країн продовжують криміналізувати одностатеві відносини.
Світ поляризований щодо прийняття ЛГБТК+. Зростання авторитаризму, тоталітаризму, шовінізму та фанатизму не сприяє глобальному торжеству шлюбної рівності, залишається сильною у багатьох країнах, в тому числі й в терористичній путінської Росії.
Сергій Сербін,
історик