Ексклюзив

Російські сектанти видобувають корисні копалини в Україні

Чому в Україні під час війни досі працюють підприємства, пов’язані з російським бізнесом?

Сьогодні увесь світ потерпає від росіян. І рішення конфіскувати активи (як виявляється – їх аж занадто в Україні) росіян в Україні – цілком логічне. Та для багатьох ця справа перейшла у суперприбутковий бізнес. Нажахані росіяни не жаліють грошей на те, щоб залишити собі «чесно награбоване» в українського народу добро. І українські «рєшали» радо ці брудні гроші приймають.

На прикладі корпорації «Юнігран» розслідуємо цю частину нашого буття. Чому саме «Юнігран»? Тому що за не самим великим підприємством ховаються дуже великі для України негативні наслідки. Отже, минулого року, через чотири місяці після повномасштабного вторгнення в українських ЗМІ прогриміла новина про арешт активів російського громадянина на 1 000 000 000 гривень.

Торгівля під час війни.

Хоча, насправді, ця реакція влади України була сильно протермінована. Бо, як відомо усім, війна почалася 2014 року. Що не заважало власнику Юніграна попри санкції ешелонами відправляти українські надра до Росії. Подейкують, що аеродроми, з яких злітає авіація орків для бомбардування українських міст, зроблена саме з міцного українського граніту. Який у Росію доставляли від Юніграну. Так само і кримський міст, і блокпости у ОРДЛО. Якщо звернутися до міжнародної логістичної бази даних, бачимо, що 519 000 тонн (це майже 9 000 вагонів, або 2 повних ешелони кожного робочого дня протягом всього року!!!) Юнігран у Росію спромігся відправити. Як це «не побачили» у відповідних службах – питання риторичне.

Звідки береться  коріння?

Отож, ніби все ж зреагували та наклали арешт. Але ні. Власник Юніграну Ігор Володимирович Наумець, стверджує, що є до глибини коренів українцем і ніякого відношення до Росії не мав і мати не хоче. На доказ приводить те, що його батьки родилися та живуть в Україні.

І вже у вересні того ж року всі арешти знімаються. Потім наспіх всі українські активи Ігоря Наумця переходять британській поданій Олені Калпі (більша частина), його батьку – Володимиру Федоровичу Наумцю, такому собі Володимиру Сергійовичу Соцкову. Про першу та останнього згадаємо трохи пізніше. Почнемо з батька Наумця.

Володимир Федорович Наумець. Із відкритих джерел – перший директор Юніграну (з 1996року). Саме під час створення Юніграну син Наумця Ігор живе у Москві та розвиває бізнес власної корпорації «Трансрада», яка ніби продає український щебінь. А насправді мутить воду з податками.

Володимир Наумець не новачок у гірничодобувній галузі - займав керівні посади у тресті нерудпрому у радянські часи. Що цікаво: на батькові і закінчує Ігор Володимирович згадування про предків. Але так було не завжди. В часи, коли українцям насаджували ідею «великого російського брата» Ігор Наумець своїм дідом хизувався.

І хто ж був Федір Володимирович Наумець? Багато часу на пошуки не знадобилось. Маємо:
Федір Володимирович Наумець – НКВС, КДБ. Був відряджений в Україну для подавлення націоналістичного опору. Простіше кажучи – для вбивств свідомих українців.

Тепер стає зрозумілішим яким чином Володимир Федорович призначався на високі посади. І чому так «щастило» у Москві Ігорю Володимировичу. Чи щирий Ігор Наумець, коли каже, що його сім’я проукраїнська? Питання риторичне. Хоча і кажуть, що діти не відповідальні за батьків, але так само кажуть, що бувших КДБшників не буває. Саме тому ізраїльський «Моссад» до цих пір вишукує злочинців проти свого народу. Саме тому майже у всіх постсоціалістичних країнах розсекретили списки сексотів, а бувшим працівникам КДБ та їх нащадкам взагалі заборонили займати керівні посади. Не тільки у держсекторі, а і у приватних структурах.

Секта Путіна в Україні.

Ми ж повернемося до Ігоря Наумця. Або, точніше, до його діяльності. І тут вже з упевненістю можна казати про антиукраїнську діяльність. Справа у тому, що Ігор Наумець – засновник і основний спонсор секти «АллатРА». Це така собі псевдорелігіозна секта, яка своїм богом оголошує путіна (!!!). Хоча офіційно Наумець не значиться у засновниках, і сильно намагається уникнути прив’язку свого імені до секти, та давайте глянемо на логотип секти і порівняємо його з логотипами компаній, приналежних Наумцю.

Тут сліпий не побачить, що секта присутня у кожному підприємстві групи компаній «Юнігран». Давайте ще заглянемо на сайт секти у розділ «партнери». Де, окрім українських компаній Наумця, побачимо його російську компанію «Атенор».

Що ж це за «Атенор»? Давайте вернемося трохи назад та, можливо, у чомусь повторимося.

Найлегший спосіб увійти на ринок – купити готове підприємства з будинками, обладнанням, ліцензією, під'їзними шляхами та гірською технікою. Ваучерна приватизація дала можливість отримати колишні державні підприємства майже задарма. Одним із тих, хто приїхав скуповувати кар'єри Житомирської області, став москвич Ігор Наумець. Налагодити необхідні зв'язки для продажу граніту йому допоміг батько, який керував Мокрянським кар'єром у Запоріжжі.

Створивши на початку 90-х у Москві корпорацію «Трансрада», за короткий час Наумець разом із москвичем Володимиром Хіздером стали власниками основних гранітних кар'єрів Житомирської області. У 1996 році в Україні реєструється ТОВ «Юнігран», яке бере під контроль Коростенський та Пинязевичський кар'єри, Малинський кам'янодробільний та Коростенський щебзаводи. Постачання щебеню в Москву і Московську область скоро досягли 2 млн тонн щебеню на рік. Партнерами з бізнесу виступили москвичі Олена Пікунова та Дмитро Копицький. Залишається лише здогадуватися якими способами в той смутний час вони придбали капітал для таких солідних угод. Однак незабаром Ігор Наумець усвідомив брак особливих зв'язків:

"Зайнявшись серйозно бізнесом і зрозумівши, що мені не вистачає для цього знань, 2000-го року я вступив до фінансової академії при Президентові Російської Федерації ", - зізнався він в одному з інтерв'ю.

Вже наступного року новоспечений студент відчув ще одну необхідність – набути громадянства України. І 2001 року у Харкові на його ім'я видають український паспорт. Але після навчання йому знову надають документи громадянина РФ. Згідно з реєстром паспорт Ігор Наумець отримав 30 листопада 2006 р. в Арбатському відділенні УВД ПрАТ м. Москви. Так він отримав подвійне громадянство.

Завдяки представництву московського "Альфа-Банку", який неодноразово виступав андеррайтером облігацій ТОВ "Юнігран", підприємству вдалося модернізувати виробництво щебеню та швидко наростити випуск продукції.

Після обрання Януковича президентом України власність на кар'єри переоформляється на цілу групу офшорних компаній. Серед яких ключовою фірмою стає "Unigran Group SA" з реєстрацією в Люксембурзі. А вже у 2011 році Антимонопольний комітет України дає згоду на придбання люксембурзькою компанією ТОВ «Юнігран», чотирьох українських кар'єрів та щебзаводом, разом із московськими фірмами «Трансрада», «Трансрада Фінанс» та «Атенор». Останньою у 2013 році Коростенський кар'єр відвантажив щебню на 57,2 млн грн. ($6,2 млн), що законодавчо підпадає під критерії контрольованих операцій. Але підприємство не подало відповідну звітність і розгляд у судах продовжився до 2022 року.

Незважаючи на офіційний розрив економічних зв’язків з РФ у 2014 році та обмеження залізничного сполучення, кар'єри Наумця продовжували відвантажувати щебінь до Росії. Виходячи з реєстру митних декларацій з березня 2014 року, коли Крим уже було окуповано, ТОВ «Юнігран» відправило 315 тис. тонн продукції, а безпосередньо з АТ «Коростенський кар'єр» та АТ «Малінський камнедробільний завод», які належать групі, поставили 337 та 517 тис. тонн відповідно. У результаті за рік з початку війни на сході України три перелічені підприємства відвантажили до Росії близько 1,2 млн. тонн щебеню. У наступні роки постачання не припинялися. Згідно з сертифікатами відповідності московське ТОВ «Трансрада» отримувало з українського підприємства «Юнігран» гранітну продукцію у 2020 і навіть у 2021 році.

І хоча Наумець заявляє про відсутність російського паспорта , нам вдалося знайти інформацію, яка б підтверджувала його наявність як мінімум у минулому. У торговому реєстрі Люксембургу є інформація про ліквідацію "Unigran Group SA". Згідно з документом від березня 2016 року уповноваженим ліквідатором люксембурзької компанії є саме Ігор Наумець. Там же знаходяться і дані його паспорта з пропискою в самому центрі Москви - на найвідомішій пішохідній вулиці Арбат в будинку 51 будова 1.

Вплив Ігоря Наумця на рівні Житомирської області дав змогу включити ідеологію секти до офіційних структур. Влітку 2014 року міський голова міста Коростень Володимир Москаленко ухвалив «Глобальну партнерську угоду АллатРа» до статуту міста. У той же період на місці демонтованого пам'ятника Леніна на центральній площі міста встановили фонтан із символами АллатРа. Роботи фінансувалися повністю за рахунок власника «Коростенського кар'єру» Ігоря Наумця.

А що ж зараз робить «АллатРа»? Може волонтерствують чи може ведуть якусь іншу діяльність? Як ви здогадались – ні. Керівники секти втікли з України. Як і їх патрон – Наумець Ігор Володимирович.

Секта достатньо молода, а зробила такі коштовні кроки для свого розвитку: міжнародні представництва, своє телебачення, радіо. Чи можливо це без підтримки того, кому вони поклоняються? Давайте ще раз згадаємо, що " Зайнявшись серйозно бізнесом і зрозумівши, що мені не вистачає для цього знань, 2000-го року я вступив до фінансової академії при Президентові Російської Федерації ", - зізнався Ігор Наумець в одному з інтерв'ю. Нагадаємо, що 2000 рік – це початок правління Путіна. Кінець навчання 2006 рік співпадає з отриманням нового російського паспорту. А потім у 2010 році створюється секта «Аллатра» із серцем у Києво-Печерській Лаврі, де на той час панує Московський патріархат. Секта в Україні різко набирає оберти, бо у Юніграна добрий фінансовий стан і друк літератури, біллборди по всій Україні щедро оплачується комерційними структурами громадянина Росії Наумця Ігоря Володимировича.

Секта «Аллатра» зіграла значущу роль при повномасштабному вторгненні. У південних областях України – визначну. Так само мала б зіграти (чи ще зіграє?) свою визначну роль і в інших прикордонних областях. Про це, та про осіб, які сприяють Наумцю та російському вторгненню, напишемо трохи згодом.

Питання залишається відкритим: чому правоохоронні органи не бачать злочинів в роботі деяких підприємств на країну-агресора?

Артур Журбенко