Євхаристія: таїнство, яке переважно утворює центр духовного життя для будь-якого християнина. Це таїнство об'єднання віруючих в Ісусі Христі; це основа всіх відносин між віруючими та основа всього християнського життя.
Насамперед Євхаристія є жертвою, жертвою самого Христа, жертвою Трійці, жертвою, реалізованою літургічним актом: «що твоє, то твоє, ми жертвуємо тобі в усьому і за все», іменний такий виголос священика під час освячення святого причастя. Православні вірять, як і католики, що хліб і вино при здійсненні Божественної літургії справді перетворюються на тіло і Кров Христові; це прості символи, а містична (духовна) реальність.
Проте Православна Церква, на відміну від Католицтва, ніколи не коментувала ні спосіб, яким відбувається зміна (Переіснування Святих Дарів), ні спосіб присутності Христа, бо це таємниця, яка залишається незбагненною для земного розуму.
Причастя завжди відбувається «під двома видами», тобто у вигляді хліба та вина. Священнослужителі причащаються окремо хлібом та вином, а священик причащає віруючих ложкою (брехня), до якої входить шматочок хліба, змочений у вині. Причащаються повинні постити перед дієприкметником, зазвичай з півночі напередодні під час ранкової літургії та принаймні за сім годин до вечірньої літургії.
Практика частого причастя сьогодні стає більш поширеною, ніж у минулому, особливо серед «західних» православних. Таїнство Євхаристії має подвійну духовну чесноту. Через нього ми отримуємо прощення наших гріхів і освячуємо себе через возз'єднання зі Христом Спасителем. Причащаючись, священик каже: «Раб Божий причащається на відпущення гріхів і життя вічне».
Таїнство Євхаристії є жертвою, яка нагадує про жертву Голгофи і смерть Спасителя за наші гріхи. Але після смерті Христа людство взяло участь у Його Воскресінні. У Таїнстві сповіщаємо смерть Христа і сповідуємо Його Воскресіння» (Євхаристичний канон).
Тому Євхаристія – це свято для кожного християнина, зустріч із Господом Ісусом. Людина повинна готуватися до цієї зустрічі молитвою та постом. Таким чином, вимагаючи від віруючих часто підходити до чаші, у традиціях Православної Церкви не бажано причащатись без підготовки.
Таїнство Євхаристії є здійсненням нашої єдності в Ісусі Христі. Господь сказав: Хто їсть моє тіло і п'є мою кров, той перебуває в мені, і я в ньому. І як живий батько послав мене, і я живу батьком, так і кожен, хто споживає мене, житиме Мною».
Оскільки Євхаристія є таїнством спасіння та єдності, то Православна Церква приваблює до неї дітей з самого раннього віку, бо всі вони є помазані і є членами Церкви. У православній церкві хрещення та миропомазання – це два обряди, які об'єднані в одну урочистість.
Трохи згодом (скільки часу залежить від волі батьків) відбувається так зване вступ до храму. У цей момент дитина стає повноправним членом Православної церкви і має право на всі служби. Перший день приведення дитини до храму означає участь у Таїнстві Першого Причастя. І священнослужителям, і віруючим воно дається під двома видами: тіла та Крові Христових. Але якщо дитина ще не їсть твердої їжі (бо вона ще зовсім маленька), вона причащається лише «кров'ю Христовою».
Травня традиційно є місяцем перших причастя святих таємниць у Католицькій Церкві. Згідно з вказівками єпископату, це таїнство приймають діти віком близько 10 років. Релігійні церемонії (конфірмація) мають урочистий характер, їм передує підготовка в парафіях (катехизація). Це також сімейне свято: після такої святої меси зустрічаються рідні, на святковій вечері діти отримують подарунки.
Такого эквивалента в традиции Православной Церкви нет. Православная традиция позволяет приступать к Евхаристии сразу после крещения; в Православной Церкви, в отличие от католической, конфирмация происходит вместе с таинством крещения. И после всего этого кульминацией является введение новокрещенного в храм и впервые его причастие, то есть Святое Причастие. Поэтому можно сказать, что в Православной Церкви первое причастие –сразу после крещения. Первое Причастие в Православной Церкви не празднуется торжественно, потому что оно не может быть связано с чем-то, что затмевает важность этого таинства. И до семи-восьми лет ребенок может причащаться без исповеди на каждой литургии. К этому времени он уже должен осознавать, что совершает грехи. Затем происходит первая исповедь, которая становится подготовкой к причастию. В этом возрасте дети уже обязаны поститься перед Евхаристиею, то есть с вечера предыдущего дня ребенок обычно не ест и молится.
Данные различия и походы в понимании таинства причастия возникли не сразу. Западное Христианство стало требовать разумного личного отношения к таинству Причастия примерно с 13 века. Именно тогда Католическая церковь сочла нужным отложить доступ к этому таинству: причастие вином для прихожан исчезло на Западе примерно в 12 веке из-за эпидемий чумы. Затем происходит отделение причастия от крещения. Латеранский собор IV (1215) приписал ожидание возраста «усмотрения», между 10 и 16 годами. Но на практике следовали рекомендации допускать к Первому Причастию в 9 с половиной лет девочек, и в 10 с половиной мальчиков.
В 19 веке Рим поощрял развитие детского причастия, а Папа Пий Десятый дозволял причащать и в более нежном возрасте, если дети понимали суть таинства. Был случай, когда он лично поговорил с четырехлетним мальчиком и причасти его. С 1983 года церковный кодекс гласит: «Для того, чтобы Пресвятая Евхаристия была дана детям, необходимо, чтобы они обладали достаточными знаниями и прошли тщательную подготовку, чтобы они понимали тайну Христа в меру своих возможностей и могли принять тело Господа с верой и преданностью».
Цей підсумок, підведений у Кодексі канонічного права, чітко вказує на розбіжність між доктринами Заходу та Православ'я, одним із прикладів якого є підхід до Євхаристії: абсолютна повага до традиції для одних, першість розуму для інших. Діти повинні «розуміти сенс» причастя на Заході, тоді як для православних це не є перешкодою для їхньої повної участі в церковних обрядах: вони не обмежуються суто інтелектуальними аспектами і православні також називають їх «таємницями», чітко показуючи, що існує ціле «таємниче» вимір, що вислизає від суто інтелектуального сприйняття.
Як сприймають таїнство Причастя представники обох церков? У Катехизі Католицької Церкви в каноні 1399 року читаємо: «Східні Церкви, які не повні причастя з Католицькою Церквою, відправляють Євхаристію з великою любов'ю. Ці Церкви, незважаючи на їхню відокремленість, мають істинні обряди, особливо через апостольське спадкоємство, священство і Євхаристію, завдяки яким вони все ще пов'язані з нами. Певна єдність у sacris, тобто в Євхаристії, «за відповідних обставин і за згодою церковної влади... не лише можлива, а й доцільна». Отже, Католики визнають реальність і благодатність обряду Причастя в Православній Церкві.
Православні розділилися на фанатиків, що взагалі заперечують наявність Євхаристії, у католиків та «лібералів», що визнають реальність цього таїнства в Католицькій Церкві. Консенсусу, як у католиків, у них із цього питання немає.
У ХХ столітті в Римо-Католицькій Церкві з'являлася практика причастя мирян за двома видами, тоді священик вмочує гостю (хліб) у вино і подає віруючому зі слів: «Тіло і Кров Христа». Хоча ця практика вважає зайвою, «оскільки в тілі все одно міститься кров».
Зазвичай священики обох церков не рекомендують (а то й забороняють) приступати до Причастя в «не своїй» церкві, мотивуючи це різними причинами різного ступеня переконливості. Виняток допускають лише в екстремальній ситуації (перед смертю, у разі тяжкої хвороби, відсутності поблизу свого храму). Але трапляються й такі сміливці, що приступають до причастя в обох церквах для надійності.
Загалом, як показав короткий наш нарис, відмінності незначні, і є шанс, що згодом вони зникнуть.
Андрій Гожий