Термін «гомофобія», введений у Сполучених Штатах у 1970-х роках, означає несприятливі емоції та дії, спрямовані проти осіб із гомосексуальною орієнтацією. На відміну від інших фобій, вона відноситься до суспільних та ціннісних страхів, а не до біологічних. Ця категорія фобій охоплює упередження на основі сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності. Протягом останніх десятиліть позиція українського суспільства щодо ЛГБТК+ осіб демонструвала значні варіації. Проте останні кілька років ми спостерігаємо тенденцію до зниження суспільної гомофобії.
Згідно з останніми статистичними даними правозахисного ЛГБТК+-центру «Наш світ», вікова категорія 18-29 років помітно більш толерантна до ЛГБТК+ осіб. Ця тенденція рівномірно спостерігається в різних регіонах України. Якщо розглядати різні професії, то тих, хто навчається в університетах та школах, а також у військових та поліцейських спостерігається найвищий рівень толерантності до спільноти ЛГБТК+. І навпаки, люди похилого віку виявляють найменшу толерантність.
На відміну від країни-агресорки в Україні ми, на жаль, до сих пір спостерігаємо побутову гомофобію, а не гомофобію політичну. Розкриємо це поняття.
Політична гомофобія — це навмисна стратегія, яку використовують державні суб’єкти для використання соціально-політичного дискурсу та державного апарату для просування анти-ЛГБТК+ поглядів і політики. Цей підхід, як правило, спрямований на посилення шовіністичних настроїв, консолідацію влади та диференціацію місцевих соціально-політичних норм від західних ліберальних норм. Отже, в даному випадку гомофобія стратегічно використовується для досягнення національних політичних цілей.
Того ж року, коли Росія розпочала пропагандистську кампанію проти геїв, Україна пережила переломний історичний момент — Революцію Гідності. У листопаді 2013 року проросійський президент України Віктор Янукович відхилив Угоду про асоціацію з Європейським Союзом на користь більш тісних зв’язків з Росією, що викликало масові протести.
До лютого 2014 року ці протести усунули Януковича з посади та спричинили призначення нових президентських виборів. Росія, стурбована потенційним зрушенням геополітичного орієнтування України в бік Заходу та Європейського Союзу, витлумачила ці події як загрозу її національним інтересам. Невдовзі після цієї революції, у лютому 2014 року, Росія почала війну в Україні, яка призвела до анексії Криму та створення двох спірних територій — Донецької та Луганської республік. У відповідь на анексію Криму Євросоюз і США ввели санкції проти Росії. У 2022 році Росія розпочала повномасштабну війну в Україні, виправдовуючи цю дію широкомасштабною пропагандою, стверджуючи, що Захід мав на меті використати Україну як плацдарм для вторгнення та знищення Росії.
Хоча зв’язок між антиґендерними кампаніями та антиукраїнськими настроями може бути не відразу очевидним для зовнішніх спостерігачів, обидва були оформлені як спроби захистити суверенітет Росії та її «традиційні цінності» від впливу Заходу. Це зображення мало на меті об’єднати російське населення навколо спільної гендерної національної ідентичності.
Виправдовуючи війну таким чином, Путін, можливо, сподівався заохотити її підтримку серед консервативного населення України. Однак на практиці він міг досягти якраз протилежного. З початку війни в українському суспільстві різко зросла підтримка ЛГБТК+-спільноти країни і, зокрема, квір-солдат, які служать в армії. Заклики до того, щоб ЛГБТК+ мали доступ до цивільних партнерств, зросли.
Для деяких гомофобія стала майже синонімом російської агресії. Україна стала першою пострадянською країною, яка декриміналізувала гомосексуалізм, коли отримала незалежність у 1991 році. Але понад 30 років потому східноєвропейська нація все ще відстає в забезпеченні прав ЛГБТК+ і не забезпечує законного шляху для державного визнання одностатевих партнерств.
Оскільки Україна намічає свій шлях до розширення Європейського Союзу, важливо зосередитись на вдосконаленні прав ЛГБТК+ в країні. Хоча існує помітна підтримка з боку суспільства – 72% українців зараз підтримують рівні права для ЛГБТК+-людей, перешкоди, на жаль, існуютьу рамках українського парламенту, Верховної Ради та Міністерства внутрішніх справ.
Для людей, які колись, можливо, були не настільки орієнтованими на Європу, але тепер змінили своє геополітичне мислення [на підтримку приєднання до ЄС], це також принесло додатковий бонус — більшу толерантність до ЛГБТК+-спільноти. І хоча це не обов’язково ідеальна картина толерантності, яку хотіли б бачити активісти, наразі вона допомагає їм досягти довгострокових цілей щодо прав ЛГБТК+.
Незважаючи на значні успіхи, опір зберігається в коридорах влади. Цей опір не тільки підриває прихильність України до інтеграції до ЄС, але й загрожує правам і свободам ЛГБТК+.
Важелі процесу вступу до ЄС не можна завищувати. Європейські інститути та країни-члени ЄС мають сили та вплив для досягнення змін. Активно співпрацюючи з українськими колегами та надаючи підтримку законодавчим ініціативам, спрямованим на захист прав усіх людей, Європейська Комісія та Парламент, а також уряди ЄС відіграють вирішальну роль у шляху України до інтеграції до ЄС.
Варто підкреслити, що сила демократичної нації полягає в солідарності та різноманітності, і що повна участь усіх людей у всіх сферах життя приносить користь суспільству в цілому. Люди ЛГБТК+ – волонтери, активісти, збирачі коштів – є невід’ємним внеском у стійкість України до повномасштабного військового вторгнення Росії, яке триває. Воїни ЛГБТК+ захищають майбутнє України від російської агресії на передовій як громадяни України.
Загарбницька війна Росії проти України продовжує серйозно впливати на всі сфери життя, включно з ЛГБТК+ особами в Україні. Час від часу з’являються повідомлення про порушення прав людини та зловживання, вчинені російськими військами та їхніми помічниками щодо ЛГБТК+ осіб, у тому числі на тимчасово окупованих територіях України.
Росія продовжує використовувати дезінформацію (в рамках її політики політичної гомофобії) та ненависть до ЛГБТК+ людей, щоб підірвати єдність навколо європейських цінностей – демократії, верховенства права, поваги до прав людини, недискримінації та захисту меншин через свої жорстокі кампанії з дезінформації.
Важливим шляхом для подолання вже не політичної, але побутової гомофобії в Україні має стати закон, який легалізує одностатеві партнерства. (законопроекти 5488 та 9103).
Партнери ЛГБТК+ солдатів, поранених або загиблих під час бойових дій, повинні мати право відвідувати лікарню, приймати рішення щодо лікування чи поховання або брати участь на рівних у будь-яких інших правових справах.
У разі прийняття законопроекту про інститут реєстрованих партнерств дія документа поширюватиметься не лише на гомосексуальні, а й на гетеросексуальні пари. Однак реєстроване партнерство відрізняється від шлюбу. Так партнери не змінюють прізвища, не можуть всиновлювати дітей та не обов'язково мають бути пов'язані романтичними стосунками. А батьківські права залишаються лише за біологічним батьком чи матір’ю, право опіки над дитиною надається другому партнеру лише на час перебування в партнерстві.
Гомофобія в Україні також може бути частково обумовлена впливами з інших країн і культур, які не підтримують права ЛГБТК+ спільноти. Це може посилювати внутрішні настрої і стереотипи.
Люди в Україні можуть мати обмежений доступ до достовірної інформації про ЛГБТК+ права і проблеми. Це може бути результатом цензури, обмежень у медіа або недостатньої роботи громадських організацій.
Саме тому наступає час просвітницької роботи у всіх верствах суспільства. Одна з наших цілей — викрити брехню російських пропагандистських міфів, які стверджують, що Україною править «неонацистська хунта». Як можна було говорити про неонацистів в армії, яка має гей-френдлі підрозділи, і в якій геї та лесбіянки на дійсній службі та ветерани можуть виступати без страху?
Чому нам дивитися на Росію? Ми були частиною цієї імперії. Чому ми маємо слухати, як вони громлять українську армію та ЛГБТК+-спільноту? Ми маємо дивитися у вільний світ, у Європу. Ми маємо прагнути до демократичних цінностей.
Але, на жаль, до сих пір побутова гомофобія в Україні проявляється в різних формах, від відкритих проявів ненависті до ЛГБТК+-людей та до структурних форм дискримінації. На рівні побуту гомофобія в Україні проявляється у різних аспектах щоденного життя, створюючи труднощі для людей, які ідентифікують себе як частина ЛГБТК+ спільноти.
Гомосексуальність часто стигматизується в українському суспільстві. Люди можуть зазнавати негативного ставлення, осуду та дискримінації з боку родичів, друзів та колег. Це може проявлятися у вигляді соціальної ізоляції, обмеження можливостей у спілкуванні та побуті. Гомосексуальні особи часто стикаються з негативними стереотипами, які формуються через культурні, релігійні та медійні впливи. Це може включати неправдиві уявлення про те, що гомосексуальність є хворобою або моральним порушенням.
В Україні немає достатньої правової бази для захисту прав ЛГБТК+ осіб від дискримінації. Це включає відсутність анти-дискримінаційного законодавства, яке б забезпечувало рівність у працевлаштуванні, освіті та житлі. Інститутам, які б могли підтримувати ЛГБТК+ спільноту, часто бракує ресурсів та підтримки з боку держави. Це також може бути через брак державних програм, спрямованих на підвищення обізнаності та боротьбу з дискримінацією.
Гомосексуальні особи можуть відчувати великий психологічний тиск через необхідність приховувати свою ідентичність, що може призвести до стресу, депресії та інших психічних проблем.
В Україні сильні традиційні уявлення про сім'ю та стосунки. Традиційна модель сім'ї, що складається з чоловіка та жінки, часто сприймається як єдино правильна. Це може призводити до того, що нетрадиційні стосунки не визнаються і засуджуються.
До цього варто додати й ворожість медіа і релігійних організацій. В Україні релігійні організації мають значний вплив на громадську думку. Деякі медіа та релігійні організації активно поширюють негативні стереотипи і анти-ЛГБТК+ риторику, що посилює гомофобію в суспільстві.
Хоча релігійні заклади та організації безпосередньо фізично не небезпечні, вони до сих пір є головним опонентом ЛГБТК+ в Україні. Проте, оскільки вони поступово теж проводять внутрішні реформи, їх вороже ставлення до ЛГБТК+ повільно пом’якшується. Наприклад, вони вже звикли до публічних ЛГБТК+-акцій і взагалі зрозуміли, що це законне право громадян України.
Віднедавно я зрозумів, що говорити на цю тему варто не більше, ніж про всі інші гріхи, від котрих страждає людство. Сам так чиню, та й друзям при нагоді раджу поступати так само. Практика показала, що коли хтось один бореться з содомією активніше за інших, то в першу чергу хоче цю кляту содомію подолати сам у собі. Християнам належить ненавидіти гріх, а грішнику допомагати його долати. Плутати грішника та його гріх – небезпечно.
Те, що справді може змінити свідомість людей і зруйнувати стіну релігійних упереджень та ідеологічних помилок, — це реальні зустрічі та спілкування з тими, хто ніколи не зустрічався з живим геєм. Боротьба з побутовою гомофобією в Україні вимагатиме комплексного підходу, включаючи освітні ініціативи, підтримку з боку держави та організацій громадянського суспільства, а також культурні зміни для просування більшої толерантності і рівності.
У школах і університетах часто відсутнє навчання, яке сприяє розумінню та прийняттю різноманітності сексуальних орієнтацій. Це може призводити до поширення упереджень серед молоді, яка не отримує адекватної інформації про ЛГБТК+ людей.
Ці особи можуть стикатися з медичною стигматизацією або недостатньою обізнаністю з боку медичних працівників. Наприклад, деякі медичні спеціалісти можуть не бути достатньо підготовленими для роботи з ЛГБТК+-пацієнтами, що може призвести до неналежного лікування або недовіри до медичних установ.
У медичних установах ЛГБТК+ пацієнти можуть стикатися з упередженнями або недостатньою чутливістю з боку медичного персоналу, що може впливати на якість надання медичної допомоги та консультацій.
У 2023 році була зафіксована ситуація, коли лікар у одній з клінік у Харкові відмовився надати медичну допомогу пацієнту-гею який потребував консультації, через власні упередження. Пацієнт змушений був шукати допомогу в іншій клініці.
ЛГБТК+ активісти можуть стискатися з труднощами при намаганні отримати правову допомогу або захист. Поліція та інші правоохоронні органи можуть не реагувати адекватно на випадки насильства або дискримінації.
Гомосексуальні особи можуть стикатися з економічними труднощами через дискримінацію на ринку праці. Дискримінація може виникати на рівні працевлаштування, коли ЛГБТК+ особи зазнають труднощів при пошуку роботи або просуванні по кар'єрній лінії. Це може бути результатом упереджень з боку роботодавців або колег. Це може проявлятися також у вигляді відмови в наймі, несправедливих умов праці або зарплатних ущемлень. Наприклад, у 2023 році в одному з українських міст працівника звільнили після того, як він відкрито розповів про свою гомосексуальність. Незважаючи на те, що офіційно це було оформлено як «скорочення штату», багато колег вказали, що основною причиною було його сексуальна орієнтація.
У школах і вищих навчальних закладах ЛГБТК+ учні можуть зазнавати насмішок, булінгу або навіть бойкоту з боку однокласників та викладачів. Неприйняття може бути особливо виражене у випадках, коли сексуальна орієнтація є відкрито висловленою.
У 2022 році в одній із київських шкіл учень, який відкрито ідентифікував себе як частина ЛГБТК+ спільноти, став жертвою булінгу. Вчителі та адміністрація не надали адекватної підтримки, а ситуація призвела до серйозних емоційних травм для дитини. ЛГБТК+ особи часто стикаються з негативним ставленням не лише в освітніх закладах, а що найгірше й також з боку родичів. (Досить часто лунає такі заклики: «Залиш ти тих хлопців, одружися, як всі нормальні…» тощо) Це може включати відмову від прийняття, відкриту ворожість або навіть вигнання з дому. Таке ставлення може призвести до емоційної травми і соціальної ізоляції, навіть до передчасної смерті (й такі випадки траплялися). Переслідування чи дискримінація людини через її сексуальну орієнтацію — це серйозна проблема. У випадках, коли рідні можуть переслідувати гея, це може проявлятися в різних формах. Це може бути у вигляді образ, критики, чи неприємних коментарів. Вони можуть висловлювати невдоволення, вказувати на те, що це неправильно чи неприродно. Можуть просто ігнорувати людину або уникати спілкування з нею через її сексуальну орієнтацію. Деякі рідні можуть намагатися маніпулювати людиною, щоб змусити її змінити свою орієнтацію, наприклад, через погрози або обіцянки змінити ставлення за певні умови. Використання почуття провини, сорому або страху, щоб змусити людину відмовитися від свого справжнього «я».
В окремих випадках переслідування може переходити в фізичне насильство або загрози. А заклики «стати нормальним» або подібні висловлювання є ще однією формою психологічного тиску та дискримінації. Рідні можуть говорити, що людині потрібно «стати нормальним» або «змінити свою орієнтацію», часто намагаючись нав'язати свої власні уявлення про те, що є прийнятним чи правильним. Вони можуть виражати незадоволення, засуджувати ідеї та поведінку, що відрізняються від їхніх уявлень про «нормальність», та намагатися нав'язати свою точку зору. Може бути відчуття, що рідні вважають сексуальну орієнтацію людини помилковою або просто етапом, який можна подолати. Вони можуть порівнювати людину з іншими, які відповідають їхнім уявленням про «нормальність», що створює відчуття неповноцінності. Іноді рідні можуть пропонувати або нав'язувати лікування або терапію, що має на меті «виправити» сексуальну орієнтацію, хоча такі методи є не тільки неефективними, але й морально і етично засуджуваними.
Відносини з сусідами можуть бути напруженими, якщо вони дізнаються про сексуальну орієнтацію або гендерну ідентичність особи. Це може проявлятися в вигляді неприємних зауважень, ігнорування або навіть активного ворожого ставлення. ЛГБТК+ особи можуть відчувати дискомфорт або ізоляцію під час традиційних святкувань, таких як свята сімейного характеру (наприклад, сімейні обіди або святкування з нагоди релігійних свят у західних регіонах України). Їхні стосунки можуть бути проігноровані або піддані осуду.
ЛГБТК+ особи можуть стикатися з труднощами при оренді житла. Власники нерухомості можуть відмовляти в оренді або проявляти дискримінаційні практики на основі сексуальної орієнтації.
У 2021 році в Львові була зафіксована ситуація, коли ЛГБТК+ пара, що шукала орендоване житло, зіткнулася з відмовами від власників квартир після того, як вони дізналися про їхню сексуальну орієнтацію. Власники часто аргументували відмову «особистими переконаннями» або «потребами сусідів». У 2023 році в одній з багатоквартирних будинків у Дніпрі ЛГБТК+ особа стала жертвою неприємних зауважень та психологічного тиску з боку сусідів після того, як ті дізналися про її сексуальну орієнтацію. Це призвело до конфліктів та погіршення якості життя.
ЛГБТК+ особи можуть відчувати необхідність постійно приховувати свою ідентичність, що може створювати додатковий стрес і психологічний тиск. Це може впливати на їхні стосунки, робоче середовище і загальний рівень життя.
Такі ситуації можуть серйозно впливати на психічне та емоційне здоров'я людини. Важливо знати, що підтримка з боку друзів, організацій з прав людини або психологів може бути дуже корисною в таких випадках.
Важливо пам’ятати, що сексуальна орієнтація є частиною ідентичності людини і не підлягає зміні. Тиск чи насильство з боку рідних є порушенням прав людини та може завдати серйозної шкоди психічному здоров'ю. Підтримка і розуміння з боку близьких, сусідів, друзів та професіоналів можуть допомогти впоратися з такими ситуаціями
Дуже часто гомосексуальні люди можуть зазнавати зневажливих коментарів або жартів у громадських місцях. ЛГБТК+ особи можуть відчувати дискримінацію у кафе, ресторанах, клубах та інших громадських місцях.
У 2022 році в одному з київських ресторанів пара ЛГБТК+ була відмовлена в обслуговуванні після того, як офіціант помітив їхню ідентичність. Після цього вони були змушені залишити заклад, що викликало значний стрес і неприємні відчуття.
ЛГБТК+-люди можуть зустрітися з відкритим висміюванням або негативними висловлюваннями у медіа та соціальних мережах. Відсутність позитивного зображення ЛГБТК+ осіб у медіа або їх зображення через стереотипи можуть посилювати побутову гомофобію. Телебачення, фільми, реклама і преса, що використовують гомофобні штампи, можуть впливати на суспільне ставлення. Онлайн-спільноти теж можуть бути місцем для гомофобії, де ЛГБТК+ особи стикаються з агресивними коментарями, тролінгом або кіберагресією. Це також може включати негативні стереотипи або неправдиву інформацію про ЛГБТК+ спільноту.
ЛГБТК+ особи можуть відчувати брак соціальної підтримки або ресурсів. Наприклад, існує обмежений доступ до груп підтримки або консультаційних служб, які спеціалізуються на допомозі ЛГБТК+ людям.
Мало публічних фігур, які відкрито ідентифікують себе як частину ЛГБТК+ спільноти, що може вплинути на те, як ЛГБТК+ молодь бачить своє місце в суспільстві і чи відчуває вона підтримку. ЛГБТК+ люди можуть відчувати труднощі у формуванні і підтриманні романтичних і дружніх стосунків. Це може бути результатом соціальної стигматизації та страху бути відкинутим або осуджуваним.
ЛГБТК+ особи можуть зіштовхуватися з упередженнями або агресією під час користування громадським транспортом. Це може проявлятися у вигляді неприязні, негативних коментарів або навіть насильства з боку інших пасажирів. Гомофобія може виливатися в агресивні вчинки, такі як напад, побиття або інші форми насильства. Це може бути як індивідуальними вчинками, так і організованими нападками на ЛГБТК+ осіб. Про це ми окремо напишімо нижче.
Ці прояви побутової гомофобії створюють значні виклики для ЛГБТК+ осіб, впливаючи на їхній повсякденний життєвий досвід і якість життя. Боротьба з побутовою гомофобією потребує змін у суспільних нормах, освіті, правовій системі і культурі.
Наслідком цього досить часто стає те, що українські ЛГБТК+ особи можуть відчувати недовіру до правоохоронних органів через можливу неефективність у реагуванні на випадки дискримінації або насильства, а також через страх бути відкрито дискримінованими.
Дискримінація може позбавляти ЛГБТК+ осіб доступу до важливих ресурсів, таких, як психологічна підтримка, соціальні послуги або групи підтримки. Це може ускладнювати їхню можливість справлятися з проблемами та отримувати необхідну допомогу.
Ці аспекти демонструють, що побутова гомофобія в Україні має різноманітні прояви, які можуть серйозно впливати на якість життя ЛГБТК+ осіб. Важливо розуміти ці труднощі, щоб створювати більш інклюзивне та підтримуюче суспільство.
Перейдемо до інших аспектів нашої теми. Хоча кількість нападів, пов’язаних із SOGI, зменшилася під час повномасштабного вторгнення (у 2022 році було зареєстровано 105 випадків порівняно зі 141 у 2021 році), правозахисні організації продовжують документувати гомофобні напади, зокрема фізичні напади на активістів ЛГБТКІА+ та напади на офіси ЛГБТК+-центру «Наш Світ» та ГО «Інсайт».
Повномасштабна війна, як ми вже писали вище, підвищила видимість ЛГБТКА+ спільноти, частково завдяки збільшенню кількості відкрито ЛГБТКА+ людей, які служать в армії. За підрахунками LGBT-Military, від 2% до 7% особового складу Збройних сил України є представниками ЛГБТК+ спільноти. Незважаючи на це, близько 25% українців зберігають негативне ставлення до них.
Наведемо конкретні приклади. Випадок української активістки Віталіни Коваль, організаторки лесбійської спільноти ЛГБТКІ в Ужгороді, є символом необхідності подальших кроків. У березні 2018 року на Коваль напали, і вона отримала хімічні опіки очей після того, як шестеро контрдемонстрантів облили її червоною фарбою, коли вона брала участь у заході до Міжнародного жіночого дня. Після цього ця ж група нібито прослідкувала за двома іншими активістами додому та побила їх. Майже як звичайне хуліганство, таким чином замітаючи мотивацію та характер злочинів проти ЛГБТК+.
Є повідомлення про фізичні напади на ЛГБТК+ осіб у громадському транспорті. Наприклад, у 2024 у Тернополі році було зафіксовано випадок, коли група молодих людей напала на чоловіка, який тримався за руку з партнером, у київському метро. Це була одна з ситуацій, коли агресія була спрямована саме через їхню сексуальну орієнтацію.
У 2024 році в Києві у парку сталася агресія проти ЛГБТК+ пари, яка просто прогулялася разом. Група молодих людей почала їх ображати і погрожувати, після чого інцидент переріс у фізичний конфлікт.
Ці приклади показують, що побутова гомофобія в Україні має реальні наслідки для ЛГБТК+ осіб і проявляється у різних аспектах їхнього повсякденного життя. Важливо, щоб суспільство і державні органи визнали ці проблеми і працювали над їх вирішенням.
Однак ЛГБТІК особи в Україні залишаються підданими дискримінації та навіть насильству на основі сексуальної орієнтації та/або гендерної ідентичності, як ми бачили в останніх випадках злочинів на ґрунті ненависті та порушення їхніх прав. Євроатлантичний шлях України супроводжується повним захистом і підтримкою людської гідності, рівним здійсненням прав людини та рівними можливостями для кожного.
Ми продовжуємо підтримувати програму реформ в Україні та підтримуємо ЛГБТК+-українців, їхні родини та організації громадянського суспільства. Зазначимо, що вже є невеликі позитивні зміни. На відміну від країни-агресорки політики вже не висловлюють негативу щодо ЛГБТК+-осіб. Хоча у минулому кілька політиків відверто висловлювали гомофобні погляди: покійний Геннадій Москаль, на жаль, висміював прайди, тоді як Олександр Вілкул виступав за покарання осіб, які пропагують одностатеві шлюби. Вадим Рабінович висміював прайди як маркери євроінтеграції, саркастично називаючи їх вершиною Революції Гідності, а Олександр Турчинов висловлював глибокі побоювання щодо гендерного самовизначення української молоді, боячись почути «Я не ваш син, я поліморфна гендерна рідина». Сьогодні подібна запальна риторика рідко лунає з боку високопосадовців, більше обмежується громадськими особами нижчого рівня.
Виникає наступне питання: чому будучи геями деякі політики бояться про це публічно заявити в Україні?
Політики можуть боятися втратити підтримку електорату через свою відкритість на тему ЛГБТК+. В умовах, коли опитування показують, що значна частина населення може бути консервативною або негативно налаштованою до таких питань, політичні діячі можуть вирішити не ризикувати і не ставати об'єктом критики.
В Україні є безліч інших важливих питань, таких як війна, економічні проблеми та корупція. Це може зменшити пріоритетність ЛГБТК+ прав у політичному дискурсі, і політики можуть уникати ризику погіршення свого іміджу, займаючи певну нейтральну позицію.
В умовах соціальної напруженості, відкриті заяви про свою сексуальну орієнтацію можуть призвести до особистих нападів або загрози безпеці. Це може бути ще однією причиною, чому політики воліють залишатися в тіні.
ЛГБТК+ права ще не стали основною частиною політичної платформи багатьох партій, і їх підтримка може бути обмеженою. Політики можуть не бачити вигоди у тому, щоб ставити ці питання на перший план. Хоча багато країн зазнають тиску з боку міжнародних організацій та партнерів щодо покращення прав ЛГБТК+, в Україні цей вплив може бути менш значним або не настільки відчутним. Політики можуть відчувати менший тиск для публічного висловлювання або підтримки ЛГБТК+ прав у порівнянні з країнами, де такі питання мають вищий пріоритет.
Медіа та соціальні мережі можуть мати великий вплив на громадську думку, і негативні коментарі або атаки в цих платформах можуть сильно вплинути на репутацію політиків. Боязнь негативної реакції або кампаній проти них може утримувати їх від відкритих заяв. Деякі політики можуть вважати, що питання ЛГБТК+ прав не є важливими для їхньої політичної стратегії або виборчої кампанії. Вони можуть вважати, що питання ЛГБТК+ прав є вузькоспеціалізованими і не інтегруються у ширшу політичну програму або соціально-економічну політику, що може призвести до їх ігнорування. Й тому нардепи та інші віп-персони можуть зосереджуватися на питаннях, які, на їхню думку, мають більше значення для їхньої бази виборців.
У країнах, де є мало відкритих ЛГБТК+ політиків або публічних особистостей, які могли б стати позитивним прикладом, це може вплинути на те, як інші політики сприймають можливість відкрито говорити про свою сексуальну орієнтацію. А попри це в Україні існує сильна політична консервативна течія, яка активно підтримує «традиційні цінності». Політики, які підтримують ці цінності або намагаються не йти проти них, можуть уникати теми ЛГБТК+, щоб не відштовхувати консервативних виборців.
Україна є різнорідною країною з різними регіональними особливостями і поглядами. У більш консервативних або сільських районах ставлення до ЛГБТК+ може бути ще більш негативним, ніж у великих містах. Політики, які представляють такі регіони, можуть бути особливо обережними у висловлюваннях. Для політиків, які представляють більш консервативні виборчі округи, підтримка ЛГБТК+ прав може призвести до відтоку виборців і навіть до можливих політичних поразок.
В умовах економічних труднощів і соціальних проблем, які стосуються більшості населення, питання ЛГБТК+ прав можуть сприйматися як менш пріоритетні. Політики можуть зосереджуватися на вирішенні більш нагальних проблем, щоб зберегти довіру виборців.
Політики можуть остерігатися, що відкриті заяви про свою сексуальну орієнтацію можуть бути використані політичними опонентами для дискредитації чи маніпуляцій, особливо якщо ці заяви не узгоджуються з їхніми публічними позиціями. До цього додаймо, що в Україні ще не було великої історії відкритих ЛГБТК+ активістів чи публічних осіб, що могло б створити традицію або підтримку для таких висловлювань.
Як колись зазначав письменник Андрій Любка: «королем України мав стати щонайсправжнісінький гей – родич великого Цісаря Франца-Йосифа Вільгельм фон Габсбурґ, якого австро-угорський престол готував для своїх східних підданих, українців. В Україні Вільгельм більш відомий під прізвиськом «Василь Вишиваний», - як легендарний і сміливий полководець українських січових стрільців часів Першої світової війни та Української революції 1918-1920-х рр. А потім у його біографії настають шалені 20-ті й 30-ті роки в Парижі, де він був… любителем чоловіків. А помер наш нереалізований король …після Другої світової у Лук’янівській тюрмі в Києві – комуністи замордували».
Припустимо, що історичний контекст може впливати на те, як суспільство і політики сприймають ці питання. На думку Андрія Любки: «я думаю, що гей і геніальна особистість виняткової долі Вільгельм фон Гасбурґ був би в сто разів кращим і патріотичнішим правителем України, ніж православний й «нормальний» Янукович. А те, що Мазепа писав еротичні вірші, а Шевченко був запійним пияком, не заважає їм бути видатними українцями. І місця в парламенті слід розподіляти за критерієм справ на добро України, а не вегетаріанства, національності чи сексуальних уподобань».
Це було дуже добре, але досить часто зараз наші нардепи та інші віп-персони можуть бути частиною партій або альянсів, які мають певні політичні ідеології або впливові групи, що не підтримують ЛГБТК+ права. Відкрите висловлювання на цю тему може суперечити партійній лінії або викликати внутрішні конфлікти. На наш превеликий жаль, в Україні може бути недостатньо відкритих публічних обговорень та медійного висвітлення ЛГБТК+ питань, що призводить до браку освіченості і розуміння. У деяких випадках бізнес-інтереси можуть грати роль у політичних рішеннях. В Україні бізнес-структури можуть бути або традиційними, або уникати публічних заяв на підтримку ЛГБТК+, щоб не втратити певних клієнтів або партнерів. Це може створювати атмосферу, де відкритість політиків на цю тему виглядає непотрібною або ризикованою.
ЛГБТК+ права в Україні, як ми писали вище, ще не мають достатнього законодавчого захисту. Брак чіткої правової бази для захисту ЛГБТК+ прав може ускладнювати публічну підтримку. Політики можуть відчувати, що їхні зусилля у цьому напрямку не матимуть значного практичного ефекту без відповідних законодавчих змін. Це може вплинути на те, що політики, які відкрито підтримують ЛГБТК+, можуть зустрітися з ризиками дискримінації або навіть юридичними наслідками, які ускладнюють їхню кар'єру.
Більш того: ЛГБТК+ активізм може бути менш помітним або не так добре організованим в Україні порівняно з іншими країнами, де соціальні рухи мають більший вплив. Політики можуть не бачити значного політичного виграшу або підтримки у виступах на користь ЛГБТК+ прав.
Ще варто підкреслити, що в Україні можуть бути значні труднощі в формуванні позитивного громадського сприйняття ЛГБТК+ питань через домінуючі стереотипи і стійкі негативні уявлення. Політики можуть остерігатися, що їхня підтримка ЛГБТК+ прав не буде оцінена, а лише сприйнята як спроба «зрадити» традиційні цінності. Декілька політиків можуть відчувати внутрішній конфлікт або страх перед можливими негативними наслідками, включаючи особисті страхи чи негативне ставлення близьких.
Хоча міжнародні організації можуть підтримувати ЛГБТК+ права, місцеві реформи і ініціативи можуть бути недостатніми. Політики можуть відчувати, що підтримка таких прав не є практичною або ефективною без відповідної інфраструктури і підтримки. Усі ці фактори разом можуть впливати на те, чому відкритість на тему ЛГБТК+ може бути рідкісною серед політиків в Україні. Однак це питання залишається актуальним і може поступово змінюватися зі зміною суспільних настроїв і культурних зрушень.
Ці фактори разом створюють середовище, де політики можуть відчувати значний тиск, щоб уникати публічного обговорення своєї сексуальної орієнтації або підтримки ЛГБТК+ прав. З часом і з поступовими соціальними змінами ситуація може змінитися, і питання ЛГБТК+ прав можуть стати більш прийнятними для відкритого обговорення в українському суспільстві. Хоча українське ставлення до ЛГБТК+-спільноти все ще багато в чому відстає від рівня сприйняття, який спостерігається в інших країнах західного світу, скромний прогрес України за останні роки дає надію на продовження позитивних змін.
Як висновок приведемо слова Віталія Портникова: «Я з повагою ставлюся до боротьби сексуальних меншин за свої права. Я не бачу нічого негативного у прайдах – хоча сам далекий від гей-культури. Для мене головне – толерантність суспільства... Той, хто ходить до церкви, має поважати того, хто ходить у мечеть... Представник сексуальної більшості має поважати представників меншості. Чоловік має поважати жінку. Колір шкіри, стать, національність, політичні переконання, сексуальна орієнтація, віра – не привід для конфронтації, а причина для радості».
Попереду ще довгий шлях. Інституційна гомофобія в деяких частинах України, особливо на більш соціально консервативному Заході, підкріплюється релігійною гомофобією. До війни прайд-марші були в Харкові, Києві та Одесі, але жодного разу у Львові, як відображення цього.
Подолання всіх перешкод на шляху до припинення маргіналізації, несправедливості, дискримінації та насильства потребує колективних зусиль. Ми продовжуватимемо працювати пліч-о-пліч з українським народом, організаціями громадянського суспільства та урядом, щоб побудувати світ миру, поваги, гідності та прав людини поза межами її гендерної ідентичності та стратегії вибору партнерів для шлюбу або кохання.
Артур Журбенко,
Голова Фонду «МИ РАЗОМ»