Таких заяв із 24 лютого в Україні ще не було. Колишній генпрокурор Юрій Луценко, який нещодавно демобілізувався, заявив, що «війна почалася через Зеленського». «Чому розпочалася війна? Тому що президент Зеленський прийшов абсолютно непідготовленим до влади і, на жаль, припустився низки системних помилок у багатьох напрямках. Путін же напав на Україну не 19-го і не 20-го. Він чекав. Поки що Зеленський пересвариться з усіма західними союзниками та розвалив систему управління», - заявив Луценко.
Соратники Порошенка вже давно проводять лінію, що «війна почалася через Зеленського», але так відверто заявити подібну думку у стані п'ятого президента не наважувалися. Луценко ж має якийсь карт-бланш, оскільки його фігуру зараз пов'язують із головнокомандувачем ЗСУ Валерієм Залужним, і називають його мало не довіреною особою Залужного на майбутніх виборах президента. Які, як відомо, можуть відбутися лише після закінчення воєнного стану.
Нинішня кампанія відрізняється своїм масштабом і дуже різкими тезами щодо президента. Приурочена вона до четвертої річниці обрання Зеленського, а головну тезу «якби обрали Порошенка, війни б не було». Залужний же обережно проводить цю думку за допомогою Луценка, проте вже з позицій військового, який, на відміну від Порошенка, добре знає стан справ на фронті.
Член фракції «ЄвроСолідарність» Софія Федина пов'язує деякі події початку війни з питанням, «чому перед масштабним вторгненням на найвищі посади у Службі безпеки України було призначено агентів ФСБ». А також задається питання, де «друг президента екс-глава СБУ Іван Баканов», щодо якого звучать звинувачення в провалі роботи спецслужби в передвоєнний і початковий період війни і наявності в її структурі російських агентів – зокрема, підозрюваного в держзраді Олега Кулініча, екс-начальника кримського управління. Відставку Баканова ініціював сам Зеленський, але під слідством він не перебуває.
Таким чином, «ЄвроСолідарність» вирішила грати проти Офісу президента його ж картою. Зі стану Володимира Зеленського нерідко звучали звинувачення на адресу можливих суперників на майбутніх виборах в деяких зв'язках з Росією. Підозрювали у них навіть самого Порошенка. Цю тезу його команда розгорнула на 180 градусів, перегравши її, як «якби Порошенко був при владі, то війни зовсім не було б».
Паралельно з інформаційними кампаніями група Порошенка активно шукає нових політичних союзників та зміцнює зв'язки зі старими. Йдеться, наприклад, про можливий альянс із партією мера Києва Віталія Кличка «Удар». Що Порошенко, що Кличко – політики вкрай самостійні і хочуть йти на вибори поза будь-якими альянсами, тому такий союз може бути тимчасовим і тактичним, спрямованим в опозицію Володимиру Зеленському. Ще більш несподіваним виявився альянс Порошенка із Дмитром Разумковим. Його політичних амбіцій навряд чи вистачить на участь у президентських виборах, але на одну з провідних ролей при перемозі умовного Порошенка він, зрозуміло, погодився б – за підтримки тієї чи іншої політсили.
Крім цього, Кличко активно налагоджує зв'язки із закордонними партнерами, які охоче йдуть назустріч київському меру. Одна з них – міністр закордонних справ Німеччини Анналена Бербок. Бербок разом із Володимиром Кличком, братом мера Києва Віталія Кличка, взяли участь у форумі газети Freie Presse у місті Хемніц. Один із учасників зустрічі поцікавився у глави МЗС, «коли настане час для переговорів», на що Бербок відповіла, що вони проходять щодня. Фактично це вже привід вкотре звинуватити Кличка в деяких «зв'язках з Росією», тому переговорна тема останнім часом все частіше пов'язана з деякими таємними переговорами, які ведуть навіть США з Росією, що офіційно, втім, не підтверджується.
Контрнаступ не можна вважати вдалим, оскільки він затягнувся, а особливих успіхів на фронті немає. І критика у зв'язку з цим обрушиться не на Залужного, а на Зеленського. Президенту довелося суттєво знизити планку очікувань від контрнаступу, що всупереч його бажанням просувається надто повільно, вважає німецька інформаційна програма Tagesschau. В очах виборців цей фактор враховуватиметься в контексті невдалих переговорів з НАТО, інакше поставки озброєнь могли б дати позитивний поштовх для контрнаступу. Головним переговорником, звісно, виступає лідер країни. Від нього тут справді мало що залежить, оскільки Альянс став жорсткою позицією, але для виборців це вже не так важливо.
Тепер конкуренція перед виборами визначається не лише тим, хто голосніше кричить «Тримай злодія!», звинувачуючи іншого у зв'язках із Москвою. Так чи інакше, майбутні кандидати у депутати у тій чи іншій формі виступають переговорниками, хай і неофіційними. Переговори про мир є бажаною формулою для перемоги на президентських виборах, оскільки наше суспільство має потенціал голосувати саме за миротворця. Але це дуже хитка доріжка: що Залужний, що Порошенко, що Кличко можуть бути викриті в закулісній грі, пов'язаній з Росією. Володимир Зеленський також приходив до влади із обіцянкою закінчити війну, проте «президентом миру» так і не став. У центрі Європи триває довга і вимотуюча війна, і коли вона закінчиться, невідомо.
Артур Журбенко,
автор.