Депутати Верховної Ради 1 липня проголосували за законопроєкт «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення відповідальності за вчинення домашнього насильства та насильства за ознакою статі», який було зареєстровано ще в серпні 2020 року під №3908-1.
За 2019 рік на розгляді в судах перебувало 112 964 справи за вчинення правопорушення, передбаченого статтею 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (Вчинення насильства в сім'ї, невиконання захисного припису або непроходження корекційної програми). Так, судами було винесено 44 091 рішення про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу, що складає більше 87% від загальної кількості накладених стягнень за вчинення даного правопорушення.
Однак, застосування штрафів не є ефективним, оскільки суди дуже рідко враховують фінансовий стан правопорушника, що призводить до того, що в переважній більшості покарання впливає не на порушника, а на його сім'ю в цілому або ж на постраждалу особу, оскільки штраф сплачується або із сімейного бюджету, або ж “з кишені” самої постраждалої особи.
Така міра, як вже зазначалося, не є індивідуальною для кривдника, породжує негативні наслідки майнового характеру, передусім, для постраждалої особи, лягає тягарем на родину в цілому та не сприяє тому, щоб постраждала особа звертатися за допомогою до держави в особі правоохоронних органів.
Тому, законопроектом було запропоновано інший вид покарання, такий як суспільно-корисні роботи, оплата за які мала перераховуватись постраждалій особі. Це було у початковій редакції законопроекту, однак, до другого читання ця норма була виключена. Депутати аргументували це тим, що системний аналіз положень цього Кодексу дає підстави для висновку, що наразі суспільно корисні роботи можуть бути застосовані виключно в разі невиконання обов’язків зі сплати аліментів (ст. 183-1 КУпАП). Вони не застосовуються до будь-яких інших адміністративних правопорушень.
Тож, у фінальній редакції, згідно з ухваленими змінами, стаття 173-2 Кодексу про адміністративні правопорушення передбачає, що вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров’ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції про місце свого тимчасового перебування в разі винесення такого припису, - тягнуть за собою накладення штрафу від 10 до 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (170-340 грн) або громадські роботи на строк від 30-ти до 40-ка годин, або адміністративний арешт на строк до десяти діб.
Якщо ті самі дії вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з таких порушень, це тягнутиме за собою накладення штрафу від 20 до 40 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (340-680 грн) або громадські роботи на строк від 40-ка до 60-ти годин, або адміністративний арешт на строк до 15-ти діб.
Закон, це звичайно добре, але існують проблеми, з якими наживо стикаються соціальні педагоги закладів загальної середньої освіти та соціальні працівники служб у справах дітей.
У коментарі «Правовому контролю», соціальні працівники вказують, що для притягнення до відповідальності кривдника, спочатку постраждалий(ла) мають визнати що над ними здійснюються насильницькі дії. А з цим вже виникає проблема. У більшості випадків, постраждалі замовчують проблеми, які відбуваються в родині. Тим самим шкодять не тільки собі, але й дітям, які починають сприймати бійки й словесні образи як «норму» у повсякденному житті.
«Частими є випадки, коли дитина своєю поведінкою (втечі з дому, вживання алкоголю, пізнє повернення додому, «погані компанії») «кричить про допомогу», тому що, не вірять у вирішення даної проблеми в сім’ї після звернення», - розповідає співрозмовник, що працює безпосередньо з сім’ями.
«Коли жертва наважується говорити про проблему, їй доводиться пройти важкий шлях для доведення проблеми та покаранні кривдника. Адміністрація закладу освіти із подання соціального педагога всі матеріали по виявленій справі передає для вирішення до таких органів як: ювенальна поліція, служба у справах дітей, соціальна служба. Як правило, звертаються по допомогу саме жінки які у більшості випадків обирають варіант, дати «другий шанс» кривднику. Але на жаль, мало хто звертається до відповідних органів та центрів підтримки людей, які постраждали від насильства», - підкреслив співрозмовник.
Таким чином, можна стверджувати, що статистичні дані про кількість скоєних злочинів за відповідною статтею про домашнє насильство, є значно нижчими, ніж існує в реальному житті.
«Жертви бояться звертатись, тому що не вірять що кривдника буде покарано, і над жертвою не буде здійснюватись насильство повторно, або ще більшою мірою», - резюмував соціальний працівник.
Таким чином, незначний штраф не є перешкодою до здійснення насильства, і законодавство не працює, фактично, караючи у тій мірі зловмисників, щоб попередити ймовірні рецидиви, а може викликати, й навпаки, ще більшу агресію.