Так і сталося: Володимир Зеленський та його команда святкують політичну перемогу після надання Україні статусу кандидата на членство в ЄС. Так, приховувати нема чого, ми всі святкуємо. Але тепер, коли закінчилися перші напади ейфорії, настав час охолонути: наскільки ближче ми стали до Євросоюзу?
Давайте озирнемося назад і згадаємо наш тернистий шлях до ЄС. 1994 р. - Угода про партнерство і співробітництво з Європейським Союзом. Він був підписаний при Кравчуку, і це була перша угода, підписана ЄС з країнами колишнього СРСР. У липні 2002 року Україна отримала «статус особливого сусіда» для сприяння контрольованому міграційному режиму, але Леонід Кучма наполягав на тому, щоб Європа вирішувала, яке її ставлення до Києва, а не надавала країні фіктивні статуси. Тодішній президент Єврокомісії Романо Проді заявив, що Україні немає місця в розширеному ЄС. Однак у тому ж році Кучма окреслив мету підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС і таким чином формально розпочав процес європейської інтеграції. Кучма зробив для зближення з ЄС більше, ніж ми думаємо.
За Ющенка ми разом з п'ятьма іншими колишніми радянськими республіками почали брати участь у новій ініціативі ЄС – Східному партнерстві. Але насправді ми розуміли, що це крок назад – такі собі країни-невдахи, які топчуть поріг ЄС.
За умовно проросійського Януковича, щоправда, євродрайка продовжила. Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом та відмова Януковича від її підписання стали причиною подій 2014 року, але фактично ця угода була підготовлена за Януковича! За Петра Порошенка українському суспільству було надано безвізовий режим, і це для нашого народу суто практично важливіше, ніж усі політичні статуси. І зараз, коли ми стали країною-кандидатом від Європейського Союзу, у нас виникає закономірне питання: чи не так це було при Кучмі? Тільки з безвізом в якості бонусу...
Нинішній статус кандидата дещо згас через те, що його так само легко отримала Молдова. При всій повазі до наших сусідів їхня економіка залишає бажати кращого – навіть наша економічна ситуація в умовах війни стабільніша, ніж молдавська. Це призводить до не найприємніших роздумів: або Брюссель про те, що ми, що Молдова вся одна, або ми разом з братами-молдовами ще довго будемо мати статус кандидата. Багато хто наводить приклад Туреччини, яка отримала статус кандидата в 1999 році, а переговори почали в 2005 році. Туреччина подала заявку на членство ще в 1987 році, а угода про асоціацію підписала в 1963 році. Це яскравий приклад того, що якщо вони не захочуть везти країну в Євросоюз, то гуму потягнуть до останнього – але вони не відмовляться. Так, у турків є свої проблеми, але подивіться, як швидко вони працюють в ЄС, коли зацікавлені в розширенні.
У січні 2007 року Румунія вступила в Європейський Союз, підписавши договір і пройшовши спеціальну процедуру вступу. Вона приєдналася до об'єднаної Європи одночасно з Болгарією. І в цих країнах більше економічних проблем, ніж у турків. До 2014 року українська економіка була на чолі і вище Як Румунії, так і Болгарії. Румунія досі не входить до складу держав Шенгенської угоди та Єврозони, а також не використовує євро як національну валюту, бо ще не готова до цього. І ніщо з цього не заважало ЄС додавати в свою компанію бідних румунів і періодично давати їм булочки у вигляді грантів!
Що заважало нам робити те ж саме щодо України до 2022 року? Вони просили реформ, як ви пам'ятаєте. Володимир Зеленський назвав статус кандидата "історичним рішенням" не лише для України, а й для Євросоюзу. Ну, знову ж таки, для пересічних українців безвіз – це набагато більш історичне рішення. Але тепер ЄС вкотре нагадав про реформи у сфері антикорупційної політики та судової системи. Зараз, у воєнний час, ми жодним чином не зможемо впоратися з цими реформами. Спочатку реформи були каменем спотикання в питанні макрофінансових траншів для розвитку економіки, зараз - в питанні членства в ЄС. Повторимо нашу тезу: що змінилося?
Проти розробки антикорупційного законодавства грає не лише військова ситуація, а й олігархи. І їх вплив набагато вагоміший, оскільки у 2014-2022 роках особливого прогресу в реформах не було, окрім дивного «антиколомойського» закону як такого.
Керівник Офісу з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Уряду України Наталія Форсюк повідомила, що очікуваною датою вступу України до Європейського Союзу є 2029 рік. Скрізь і всюди це підкреслюється: мовляв, нас відокремлюють від ЄС не десятиліття, а роки. І 2029 рік – не випадкова дата, адже саме в цьому році може закінчитися гіпотетичний другий термін президентства Володимира Зеленського. Адже гучний статус «країни-кандидата» є відмінним підґрунтям перед черговими президентськими виборами, і він грає виключно на руку нинішньому українському лідеру. Ніяких преференцій, крім тих, що доступні українцям як біженцям в Європі, не буде, а статус ніяк не вплине на економіку, яка все ще є суто військовою. Це занадто самовпевнено?