14 березня в Україні відбувається вшанування добровольців – людей, які не були військовими за професією, але в критичний для держави момент без повісток чи примусу, добровільно «поставили на паузу» своє попереднє життя й узяли до рук зброю, щоб захистити країну.
Міжнародний збройний конфлікт між Росією та Україною розпалює руйнівну гуманітарну кризу, яка впливає на життя мільйонів людей. 24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на кількох фронтах, розпочавши масштабне вторгнення. Президент України оголосив воєнний стан, пообіцявши жорсткий опір, оскільки західні держави на той момент лише засудили дії Москви.
Це офіційне оголошення війни (навіть якщо російський президент віддає перевагу евфемізму «спеціальна військова операція»), це вторгнення, яке приховане лише за формою, дає чіткі орієнтири, тим більше вражаючі, що вони, здається, походять із забутої епохи – що відкритих, фронтальних конфліктів між країнами. Чи означає це, що російська війна в Україні, російська війна проти України справді почалася два роки тому?
Ця війна пройшла спочатку гібридну фазу, а потім стала повномасштабною. Росія почала агресію проти незалежної України за вісім років до повномасштабного вторгнення 20 лютого 2014 року, що поклало початок окупації Кримського півострова.
14 квітня 2014 року антитерористична операція на сході України офіційно стартувала.
Важливим вражаючим моментом стала Іловайська битва (6-29 серпня 2014 року) – одна з найчорніших сторінок російсько-української війни. Після того, як наприкінці серпня Росія ввела в бій свої регулярні збройні сили, українські частини опинилися в оточенні. Були обговорені та узгоджені коридори відходу, але коли українські війська двома колонами виходили з Іловайська, російські війська відкрили по них вогонь. 366 наших воїнів загинули, 429 отримали поранення, 300 потрапили в полон.
З 2014 року до початку 2022 року він уже вбив понад 14 000 людей. Протягом восьми років українські урядові сили боролися з підтримуваними Росією сепаратистами за контроль над більшою частиною двох промислово розвинених регіонів Донецької та Луганської областей, також відомих як Донбас. Запеклі бої в 2014-2015 роках закінчилися тим, що третина території областей, її найбільш урбанізована частина, була окупована Росією, самоназваними «Донецькою та Луганською народними республіками».
У період з вересня 2014 року по лютий 2015 року Росія, Україна, Франція та Німеччина підписали кілька ітерацій так званих Мінських угод, які зрештою зупинили просування військ та значно скоротили бойові дії. Але домовленості так і не були реалізовані, а бойові дії перетворилися на окопну війну, коли приблизно 75 000 військових зіткнулися вздовж лінії фронту протяжністю 420 км, що прорізала густонаселені райони. Війна зруйнувала економіку та важку промисловість регіону, змусила ще тоді багатьох людей переселитися та перетворила зону конфлікту на одну з найбільш забруднених мінами територій у світі.
Між тим сепаратисти почали з’являтися на сході України незабаром після того, як Росія вторглася та анексувала Крим, де ймовірні кримські сепаратисти насправді виявилися російським спецназом без розпізнавальних знаків. Вони захопили такі міста, як Слов’янськ та Донецьк, нібито через обурення проти протестів на Майдані, які призвели до повалення проросійського президента України Віктора Януковича, який сам був вихідцем із того самого східного регіону.
Місцеві сепаратисти були озброєні та підтримувані російським урядом. Один із найважливіших лідерів повстанців, Ігор «Стрєлков» Гіркін, є російським громадянином і військовим ветераном, який звільнився зі ФСБ Росії за кілька тижнів до того, як почав керувати повстанцями, серед яких були російські спецназівці без розпізнавальних знаків.
Тисячі російських військ скупчилися на кордоні навпроти сепаратистів. Протягом кількох місяців Україна не діяла дуже агресивно проти них: Путін не надто тонко натякнув, що якщо вони це зроблять, він звинуватить український уряд у будь-якій смерті та вторгнеться, щоб захистити так званих «російськомовних громадян» східної України, яких він марно вважає більш росіянами, ніж українцями.
На той момент США та Європа робили багато, щоб покарати Путіна за анексію Криму та вторгнення на схід України. Але вони не зробили нічого такого, що фізично змусило б Путіна розвернути свої танки або повернути Крим Україні. США та Європа вирішили покарати Росію шляхом запровадження економічних санкцій, але це не принесло великої користі Україні. Тягар запровадження санкцій лягав на Європейський Союз, який сильно залежить від експорту російського природного газу. Тим не менш, навіть зазвичай обережна канцлерка Німеччини Ангела Меркель на словах лише підтримувала широкі економічні санкції після того, як підтримувані Росією терористи збили літак малайзійських авіаліній у липні 2014 року.
Приблизно в той же час озброєним людям без розпізнавальних знаків також вдалося захопити урядові будівлі в обласних центрах Донецьку та Луганську, але не відразу взяти під повний контроль обидві обласні столиці. Окупація міст Луганської та Донецької областей відбувалася поетапно. У той час як озброєні люди проникли або захопили урядові будівлі в містах двох областей у березні та квітні, бойовики під керівництвом колишнього офіцера ФСБ Росії Ігоря Гіркіна рушили, щоб формально захопити Слов’янськ 12 квітня, а потім Краматорськ, міста на північ від Донецька. Пізніше в липні, коли українські війська вигнали їх звідти, переїхали до Донецька, де зіткнулися з незначним опором місцевих та національних сил.
У 2014 році в інтерв’ю російському ЗМІ терорист та кат Гіркін відкрито взяв на себе відповідальність за сприяння розпалюванню війни на Донбасі та підтвердив присутність російських військових і зброї на території України. Він повторив ці заяви декілька разів різним ЗМІ.
11 травня 2014 року збройні формування, координовані Росією, оголосили фіктивний референдум про незалежність того, що вони називають «Донецькою та Луганською народними республіками» — назвою, даною окупованим Росією частинам Луганської та Донецької областей України.
Гібридна війна продовжилася. Як об’єкт гібридної війни Росії Україна є унікальним прикладом. Вона не тільки пропонує цінні дані для аналізу та уроків, але й, можливо, є однією з найбільш вразливих жертв. Її географічна та історична близькість до Росії, а також російські амбіції встановити контроль над Україною як частиною власної спадщини, ймовірно, означають, що війна може тривати досить довго що навіть після Перемоги загроза все одно залишиться актуальною.
Зважаючи на це, стійкість, яку Україна продемонструвала з моменту здобуття незалежності, а особливо після 2014 року, є вражаючою та заслуговує на детальний аналіз.
Починаючи з лютого 2015 року, Франція, Німеччина, Росія та Україна намагалися розпочати переговори про припинення насильства за допомогою Мінських угод. Рамкова угода включала положення про припинення вогню, відведення важкого озброєння та повний контроль українського уряду в зоні конфлікту. Однак спроби досягти дипломатичного врегулювання та прийнятного рішення виявилися здебільшого безуспішними.
У квітні 2016 року НАТО оголосили про розгортання чотирьох батальйонів у Східній Європі для стримування можливої майбутньої російської агресії в інших частинах континенту, зокрема в Балтії. У вересні 2017 року Сполучені Штати також розгорнули дві танкові бригади армії США в Польщі для подальшого посилення присутності НАТО в регіоні.
У січні 2018 року Сполучені Штати запровадили нові санкції проти двадцяти однієї особи, включно з низкою російських посадовців, і дев’яти компаній, пов’язаних із конфліктом на сході України. У березні 2018 року Держдепартамент США схвалив продаж Україні протитанкової зброї, що стало першим продажем летальної зброї з початку конфлікту. У жовтні 2018 року Україна приєдналася до США та семи інших країн НАТО у серії масштабних повітряних навчань на заході України. Навчання відбулися після того, як у вересні 2018 року Росія провела власні щорічні військові навчання, найбільші з часів розпаду Радянського Союзу.
У жовтні 2021 року кульмінацією збору розвідданих та спостережень за переміщеннями російських військ, нарощуванням збройних сил і фінансуванням на випадок непередбачених ситуацій стало проведення в Білому домі брифінгу з керівництвом розвідки, військових і дипломатичних служб США щодо масового російського вторгнення в Україну. За кілька днів і тижнів до вторгнення адміністрація Джо Байдена прийняла нестандартне рішення зменшити обмеження на обмін інформацією та дозволити ширше розповсюджувати розвідувальні дані та висновки, як із союзниками, включаючи Україну, так і публічно.
Метою цієї стратегії було зміцнення оборони союзників і стримання Росії від агресивних дій. Комерційні супутникові знімки , дописи в соціальних мережах і опубліковані дані розвідки за листопад і грудень 2021 року показали бронетехніку, ракети та інше важке озброєння, яке рухалося в бік України без офіційних пояснень з боку Кремля.
У середині грудня 2021 року МЗС Росії закликало США та НАТО припинити військову діяльність у Східній Європі та Центральній Азії, взяти на себе зобов’язання не розширювати НАТО на Росію та не допустити приєднання України до НАТО в майбутньому.
Успіхи України у протидії гібридній війні Росії важко оцінити. Кремль продовжує намагатися сформувати внутрішню та зовнішню політику України в умовах конфлікту, спрямованого на виснаження українських ресурсів і спричинення такого економічного чи суспільного хаосу, маючи марні сподівання, що Київ буде змушений піти на поступки.
Олександр Турчинов визнав, що ще й на початковому етапі гібридної війни ситуацію врятували українські добровольчі батальйони. «Саме так (закликом формувати добробати) ми перекривали ситуацію, поки армія вчилася воювати. Я вважаю, що добровольчі батальйони виконали свою історичну місію, – своєю самопожертвою вони дали нам час на відновлення армії», – заявив в.о Президента у 2014-2015 році.
До цього ми додаймо, що тоді саме добровольці врятували країну, ніхто кордони не перекривав і людей, як скот не заганяв. А яка у них мотивація була! Не лише мотивація та ще й великий кредит довіри народу до влади, який вона повністю використала та зупинила ворога. За десять років, що ми «готувалися до війни», витрачали мільярди доларів на «реформу» армії, платили військовий збір, вони не знайшли нічого кращого, як радянсько-кріпацьке, приховане рабство. Гроші розікрали, а сіромашні українці платять кров'ю та життями, а мільйони переселенців залишили країну. Де наша профі-армія, де зброя, де військове виробництво? Десятиліття українцям рапортували можновладці про рекордні суми на реформу Армії, її оснащення, професіоналізм та переозброєння! З нас дерли військовий збір! Чому ми жебракуємо по Європі, ніхто не відповів і головне – це люди, котрі повинні бути вмотивовані, а не налякані, побиті і загнані в окопи. Еґей, 21 століття, не СРСР і «ГУЛАГ»!
Іншою мовою, незважаючи на вищезазначені досягнення та героїзм добровольців на першому, тоді гібридному етапі, цієї війни результати реформ в Україні неоднозначні.
Це само по собі не применшує досягнень України у протидії російській агресії. Проте кожна незавершена реформа чи слабке місце в її інституціях є тим, на чому супротивник може скористатися, особливо в таких сферах, як безпека та оборона. Реформаційні зусилля, які мають вирішальне значення для стійкості країни, іноді сприймаються, як крок вперед і крок назад.
Наприклад, намагаючись викорінити хабарництво, українська влада створила антикорупційну інфраструктуру, яка включає Вищий антикорупційний суд, Національне антикорупційне бюро України (НАБУ), Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру та Національне агентство з питань запобігання корупції. Проте «великих» справ щодо притягнення та покарання корупціонерів досі не було. Крім того, залишаються деякі міжвідомчі протиріччя, наприклад, готовність і Порошенка, і Зеленського зберегти контроль над НАБУ. Давно назріла реформа СБУ все ще триває, незважаючи на амбітне законодавство, значний громадський тиск і безпрецедентну підтримку Заходу. Водночас, якщо українська армія 2024 року порівняно з 2014 роком справді нагадує відродженого з попелу фенікса, деякі її стандарти все ж варто покращити. У 2018-2020 роках з армії пішло 77 тисяч офіцерів-контрактників, тобто майже третина Збройних сил України. Українська влада має докласти більше зусиль, щоб зробити Збройні сили України справді елітною (професійною, це наша принципова позиція) інституцією, орієнтованою на місію захисту, а не на реінкарнацію радянського рабства.
Україна змушена вести дві війни одночасно: одну на східному фронті, щоб зупинити напади Росії, а іншу на національному рівні, щоб просувати реформи, проти яких виступає стара гвардія бюрократів і олігархів. Незалежні оцінки відзначили значне покращення обороноздатності України. Українська армія пройшла довгий шлях до досягнення оперативної сумісності з арміями країн НАТО, а також отримала цінний досвід у конфлікті з Росією.
Усі ці помилки, які ми вище розкрили, звичайно, можна пояснити. Жоден процес державотворення не може пройти ідеально, особливо в країні, яка є жертвою гібридної агресії. Однак важливо мати на увазі, що будь-яка помилка чиновників може не тільки завдати шкоди країні, але й бути використаною противником.
Безпека України має велике значення для НАТО та її держав-членів. Альянс повністю підтримує невід'ємне право України на самооборону та її право обирати власні заходи безпеки. Майбутнє України в НАТО.
Євгеній Кузнєцов,
голова Союзу воїнів-добровольців