- Тема мобілізації залишається найболючішою для суспільної полеміки в нашій країні. З одного боку, нам необхідно постійно поповнювати Збройні Сили, щоб давати якісну відсіч противнику і просуватися вперед в контрнаступі. Без піхоти це практивійськовозобов'явійськовозобов'язаних«»занихчно неможливо. З іншого боку, чим далі просувається війна, тим більш гострим стає питання ухильників і дезертирів – громадян України, які не бажають захищати країну в лавах ЗСУ. Фактично він може стати причиною розколу всього суспільства.
Днями депутат «Слуги народу» та голова фракції партії Давид Арахамія заявив, що Україна може звернутися до інших країн для екстрадиції військовозобов'язаних, які залишили країну за підробленими довідками про непридатність до служби стану здоров'я. За його словами, ці особи нестимуть кримінальну відповідальність. Втім, набагато логічніше було б відправити їх до лав ЗСУ. Таких громадян України тисячі, і подібний процес справді міг би дозволити поповнити лави нашої армії, а також сприяти ротації на фронті, але він викликає різко негативний резонанс в українському суспільстві. З одним застереженням: не всередині України, а серед закордонної діаспори та біженців. Тепер важливо визначитися, чи готова влада йти на конфлікт із співвітчизниками, що залишили територію нашої країни. Це може призвести до того, що багато возз'єднаних родин не захочуть повернутися і після закінчення війни, побоюючись кримінальної відповідальності за ухилення від військового обов'язку або підроблені довідки.
Не менш важливо зрозуміти, яких заходів у цьому випадку буде вжито стосовно військовозобов'язаних громадян України, які на момент початку вторгнення в нашу країну перебували за кордоном. Зараз, після низки корупційних скандалів з ТЦК у всіх областях, які тривають день у день, співробітники військкоматів і представники Міноборони поширюють наратив про те, що українець, який любить свою батьківщину, має самостійно прийти до ТЦК для отримання повістки. У цьому випадку подібний захід справедливо поширюється і на співгромадян, що проживають за кордоном, що однозначно викличе у діаспори негативну реакцію.
Проте нинішнє законодавство України не надає можливості притягти до відповідальності особу, яка перетнула кордон за підробленою довідкою. Щоб довести його провину, треба змусити ухилиста пройти медкомісію повторно. Але як би ті, хто виїхав, не любили Україну (на словах), для цього вони навряд чи повернуться додому.
Проте нинішнє законодавство України не надає можливості притягти до відповідальності особу, яка перетнула кордон за підробленою довідкою. Щоб довести його провину, треба змусити ухилиста пройти медкомісію повторно. Але як би ті, хто виїхав, не любили Україну (на словах), для цього вони навряд чи повернуться додому.
Навіть якщо влада обійде цю процедуру і враховуючи високий рівень правової допомоги від союзних держав, запитатиме масову екстрадицію, чоловіки, які втекли від служби до ЗСУ, мають право подати в державі, де вони перебувають, заяву на отримання політичного притулку, і під час її розгляду екстрадиція неможлива. А розглядати з огляду на суди та апеляції потенційні тисячі подібних справ можуть не один місяць. Ця ситуація неминуче приверне увагу правозахисних організацій, які мають неоднозначний погляд на проблему українських військовозобов'язаних.
Однією з останніх лазівок для тих, хто залишився на батьківщині, була відстрочка від мобілізації для здобувачів другої вищої освіти. Секретар РНБО Олексій Данилов заявив, що розглядається скасування і цієї відстрочки. Справа в тому, що цього року в рази зросла кількість дорослих чоловіків, які бажають здобути другу, а то й третю вищу освіту. Але зменшення кількості причин відстрочки може зіграти з Міноборони злий жарт: вони отримають ще більше ухилістів і дезертирів, які вкрай підуть «в тінь».
Але не студентами єдиними. Серед хвороб, які тепер не є підставою для визнання людини непридатною до військової служби, є безсимптомний ВІЛ, вірусні гепатити, а також розлад психіки, випливає з наказу Міноборони. Важко уявити, що може робити на фронті людина із розладом психіки.
Поки що ЗМІ не сприяють поліпшенню зовнішності військової сфери та популяризації служби у Збройних Силах, з кожним днем тиражуючи новини, що свідчать про погіршення кризи ТЦК. Щоденні відео затримання співробітниками ТЦК військовозобов'язаних громадян на вулицях із застосуванням невиправданої сили також не вселяє потенційних захисників батьківщини оптимізму. Заступник міністра Ганна Маляр заявила, що до неї звертаються із запитанням: «Чому я маю захищати батьківщину, коли у військкоматі сидить хабарник? Я гинутиму, а він – хабарник». Маляр парирувала, що всі хабарники будуть покарані, а любов до батьківщини стоїть вище за тих, хто чинить злочини. Проблема лише в тому, що всі ці злочинці перебували на безпосередній службі в Міноборони, служили там роками та отримували зарплату з наших податків. І ще невідомо, скільки їх перебуває у військкоматах на даний момент.
А поки що маємо що маємо. На Майдані Незалежності 30 серпня на мітинг вийшли рідні зниклих безвісти та полонених українських військових. У них одне прохання – знайти та повернути додому їхніх рідних. «Молодший брат досі не знає, що тато зник. Ми говоримо, що немає зв'язку. Це дуже складно, коли не знаєш, що відбувається. Хочеш допомогти, але нічого не можеш зробити», - розповіла одна із учасниць акції, у якої зник батько. Подібні історії наразі стали сумною частиною кожної української родини. Чисто по-жіночому цілком можна зрозуміти дружин і матерів, які різко проти того, щоб їх чоловіки йшли на фронт, ризикуючи власним життям – так і з'являються ухилісти.
Дивно, що розкол у військовому медіаполі творять навіть висловлювання солдатів ЗСУ. У серпні снайпер ВСУ Костянтин Прошинський, який воює під Бахмутом (справжнє ім'я - Андрій, позивний «Дід») заявив про те, що вийти на кордони 1991 року, і навіть 2022-го для України зараз нереально. І сказав, що армія нормально поставиться до заморожування конфлікту за «корейським» сценарієм. За його словами, на фронт часто закликають новобранців навіть старше 50 років, ненавчених та непридатних до ведення бойових дій через захворювання. Були чоловіки із туберкульозом, гепатитом, цукровим діабетом.
Також він виступив проти заборони на виїзд чоловіків за кордон – як під час так і після війни. На думку військового, загалом «жорстка мобілізація» не стане умовою перемоги, тому що «ми війни у Росії кількістю не виграємо ніколи». Ось і незрозуміло після цього, кому чоловіки-ухилянти повірять: Кості Прошинському, Ганні Маляр чи співробітнику свого ТЦК.
Публіцист Артур Журбенко