Загроза демографічної кризи наростала в Україні вже деякий час, але повномасштабне вторгнення Росії підштовхнуло її до межі. Незважаючи на те, що після здобуття незалежності в Україні проживало 51,5 мільйона осіб, у 2019 році її населення становило лише 37 мільйонів. Війна, що триває, призвела до великої (хоча й нерозголошеної) кількості втрат, як серед військових (переважно чоловіків у розквіті сил), так і серед цивільного населення, а також викликала хвилю біженців, чиї перспективи повернутися до колишніх місць проживання неясні. Вторгнення погіршило фізичне та психічне здоров’я громадян України та сприяло подальшим негативним тенденціям у рішеннях молодих поколінь про продовження роду через невизначеність щодо економічної ситуації в найближчому або середньостроковому майбутньому.
Зараз експерти попереджають, що вона може впасти до 29-25 мільйонів протягом наступних 30 років. Зіткнувшись із важкою битвою, Україна навряд чи зможе відновити все своє населення, навіть якщо не брати до уваги загиблих і поранених під час війни.
До 2030 року українське суспільство, ймовірно, стане одним із найстаріших у Європі з високою часткою людей, які страждають на численні захворювання, інвалідність, посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) і депресія. Як наслідок, хоча 30 років тому Україна була однією з найбільш густонаселених країн Європи, зараз вона зіткнулася з демографічним розривом, масштаби якого перешкоджатимуть її динамічному розвитку та післявоєнній відбудові.
Населення України неухильно скорочувалося протягом останнього десятиліття, а війна значно погіршила і без того негативні демографічні перспективи України до такої міри, що дефіцит робочої сили, особливо в деяких частинах країни, цілком імовірно, стане одним із головних викликів післявоєнного періоду реконструкції. Незважаючи на всі припущення щодо тривалості війни та подальшої військової ескалації, населення України не повернеться до свого довоєнного рівня навіть у 2040 році, і падіння буде найвиразнішим серед населення працездатного віку.
Хоча населення дещо зросте в роки після війни, як тільки потоки зворотної міграції зменшаться, динаміка населення знову стане негативною. Змодельована чисельність населення коливається між 34,6 і 35 млн у 2040 році, що приблизно на 20% нижче рівня 2021 року, причому покращений рівень народжуваності та зниження смертності мають дуже обмежену здатність компенсувати швидке скорочення населення. Результати показують, що понад 20% біженців не повернуться після війни, причому багато з них є українцями працездатного віку та їхніми дітьми, що призведе до тривалого негативного впливу на населення України та перспективи відновлення.
Якщо до попередніх тенденцій додати жертви війни та велику частину українського населення, яке шукає безпеки за кордоном від конфлікту, населення країни, за прогнозами, скоротиться на 33%. Ще більше падіння буде серед працездатного населення та дітей. Вторгнення Росії не лише призведе до величезних людських та економічних втрат в Україні зараз, але й матиме довгострокові демографічні наслідки.
Середня тривалість життя чоловіків в Україні впала з 66,4 років до війни до 57,3 років у 2023 році; для жінок він знизився з 76,4 до 70,9 року. Це пов’язано не лише з десятками тисяч загиблих і поранених військових і мирних жителів, а й із погіршенням у зв’язку з вторгненням психічного та фізичного стану українців.
Україна стикається з великим падінням народжуваності через довгостроковий вплив міграції жінок під час війни. Чим більше інфраструктури буде знищено під час війни, тим більша ймовірність того, що біженці будуть залишитися назавжди за кордоном, що було б згубним для реконструкції.
Україна вже була однією з країн із найнижчим рівнем народжуваності в Європі до російського вторгнення, маючи в середньому 1,2 народження на жінку. Дуже низький рівень народжуваності пояснюється поширеністю сімей, які мають лише одну дитину після здобуття незалежності, що є результатом економічної невизначеності, поганих очікувань, відсутності соціальних послуг і сімейної політики, а також консервативних гендерних норм.
Після вторгнення рівень народжуваності різко впав: у 2022 році він становив 0,9 дитини на жінку, а цього року очикується, що він впаде до 0,7. Середній показник у Європейському Союзі, згідно зі статистикою Єврокомісії, становить 1,5.
Українські сім’ї, які зараз розділені, з чоловіками в Україні та жінки та діти за кордоном можуть вибрати возз’єднання за кордоном, а не всередині країни. Це означає, що Україна може втратити додатково 1–1,5 мільйона молодих освічених чоловіків.
Слід підкреслити, що Україна втрачає від міграції не лише населення в цілому, а й людей відносно молодого репродуктивного віку, освічених і з робочою кваліфікацією, зазвичай налаштованих на успіх.
Із затягуванням війни зростає зневіра серед українського населення. І чим довше триватиме конфлікт, тим важче буде повертатися жінкам, які виїхали. Зазначимо, що є багато факторів, які впливатимуть на рішення жінок повернутися в Україну. До найважливіших з них відносяться: наявність роботи за кордоном та перспективи працевлаштування в Україні; стан їх майна та нерухомості в Україні (чи не постраждало воно внаслідок бойових дій); політика країни перебування щодо українських біженців після війни; тривалість бойових дій в Україні.
Таким чином, враховуючи, що значна кількість українських біженців виїхала зі Сходу України, прогнозуємо, що жінки не повернуться додому у післявоєнний період. Якщо країна не зможе залучити достатньо людей, щоб повернутися, майбутнє виглядає похмурим для її економіки та населення. І велика кількість людей виїжджала і не поверталася навіть до тотальної війни Росії через нерівні можливості.
Переконати кваліфікованих біженців повернутися на Батьківщину, якщо вони досягли комфортного рівня життя в ЄС, може виявитися складним завданням. Країни-члени ЄС також використовують цих українців, щоб закрити власний дефіцит робочої сили. Їм вигідно – збиток Україні. Наслідки демографічної кризи будуть величезними, що загальмує будь-яке відновлення.
Чим довше триває війна, тим важче стає спонукати людей повернутися. Опитування показало, що 18% біженців хочуть залишитися в інших країнах, порівняно з 8% рік тому. Зараз лише 63% опитаних хочуть повернутися. Експерти по всій Україні кажуть, що безпека є першочерговим питанням для біженців, особливо для батьків — більшість людей, які втекли з країни, мають дітей.
Дохід є другою головною проблемою; українці назвали наявність високооплачуваної роботи головним економічним фактором, де жити. Вони ставлять це вище за інфраструктурну реконструкцію. Проблема в тому, що більшість українських біженців втекли з територій, які зазнали основного тягаря російських атак, як-от південь Запорізької області, і в світлі цього отримати хорошу роботу є важким завданням. Відновлення бізнесу в промисловому центрі України прискорить їх повернення.
Якщо українські підприємства сподіваються відновитися після війни, їм знадобиться міжнародне фінансування. А чи іноземні інвестори вагатимуться вкладати свої гроші в країну з виснаженим та старіючим населенням?
Між тим зараз мільйони українців користуються перевагами Директиви ЄС про тимчасовий захист, яка дозволяє їм жити та працювати в межах Союзу до 4 березня 2025 року. Дехто повертається достроково, щоб побути з родиною або тому, що не можуть дозволити собі високу вартість життя за кордоном, навіть за підтримки держави. Після того, як європейські уряди приймуть рішення зменшити фінансову допомогу українським мігрантам, вони можуть подумати про повернення.
З іншого боку, українці покривають дефіцит робочої сили в ЄС. Найбільш помітно це в Польщі, де перебуває близько 1 мільйона українських біженців. Останніми роками українці регулярно мігрували до Польщі, і вона вважає, що багато хто залишиться в сусідній країні завдяки можливостям роботи та комфортній культурній схожості. У Польщі українські працівники корисні для економіки. Польщі потрібна робоча сила, яка хоче працювати і не потребує грошей на інтеграцію. Зазначимо, деякі країни ЄС можуть спробувати утримати українців назавжди, (зокрема щоб покрити дефіцит робочої сили не за рахунок мігрантів з Півдня).
Ця проблема може стати актуальною й для повоєнної України, бо сам тоді імовірно й нам доведеться піти по стопах європейських країн, як тоді, коли вони залучали трудових мігрантів до ключових секторів після Другої світової війни. Притік мігрантів з Півдня в довгостроковій перспективі лише загострить соціальні та релігійні проблеми.
Розглянемо, які сектори економіки можуть стати більш затребуваними у робочій силі. Просто дивлячись на зусилля з реконструкції, будівельний сектор побачить сплеск попиту на працівників протягом короткого періоду часу. Значна частина цього, ймовірно, буде досягнута за рахунок трудової міграції з Півдня. Важко передбачити, які сектори потребуватимуть найбільшої допомоги, але найбільш імовірно, що дефіцит вражає виробництво, текстиль, ІТ та сільське господарство. Зрештою, Україні потрібно буде довести своїм громадянам, що вона працює над позитивним повоєнним шляхом відновлення.
Окремо варто зазначити, що Україна стикалася з подібними демографічними проблемами в минулому. Після того, як Українська Радянська Республіка була спустошена Голодомором (навмисним радянським терором і геноцидом у 1930-х роках), її населення до та після Другої світової війни становило 41,7 мільйона та 27,4 мільйона відповідно. Незважаючи на таке жахливе скорочення, за даними Відділу народонаселення ООН, до 1960 року чисельність населення вражаюче відскочила до 42,7 мільйонів. Але це було десятиліття тому. Зараз Україна не є винятком із тривалого скорочення чисельності населення, яке ми бачимо в більшості європейських країн.
Було б несправедливо розглядати відновлення України як ізольовану подію. Прихильники України виступили з ініціативами щодо заохочення приватних інвестицій у країну навіть під час війни. Насправді Україна прагне бути «арсеналом вільного світу». Маючи прагнення приєднатися до економіки Європейського Союзу як найбільшого єдиного ринку на Землі, Україна матиме широкі можливості для залучення іноземних інвестицій та стимулювання своєї економіки.
З подібною ситуацією, нагадаємо, стикнулася Польща перед вступом до ЄС. У 2004 році ВВП Польщі становив 130 мільярдів фунтів стерлінгів, але до 2013 року він зріс до 305 мільярдів фунтів стерлінгів. Якщо Польща може процвітати, чому б не Україна? Зі своєю історією мультикультуралізму Україна також зможе сприяти імміграції, щоб підтримати своє населення. На всі запитання, пов’язані з майбутньою демографічною кризою, Україна цілком може мати відповіді.
При цьому прогнозування демографії України несе великий ризик помилки. Попередні прогалини в даних поєднуються з численними змінними, які прямо чи опосередковано впливатимуть на майбутній розмір населення країни. До них відносяться тривалість бойових дій і остаточне вирішення конфлікту; умови та обсяг зусиль з відновлення країни (включаючи розмінування житлових і сільськогосподарських територій, рекультивацію забруднених територій і територій, які постраждали від екологічних катастроф), які вплинуть на можливості розвитку України та перспективи працевлаштування її громадян; становище українських біженців на Заході, включаючи ступінь їхньої інтеграції в приймаючі країни; та перспективи вступу України до ЄС і НАТО, що вплине на її економічну та безпекову ситуацію. Усі ці фактори вплинуть, як на рішення українських біженців повернутися додому, так і на масштаби цього процесу (якщо виникне негативний сценарій, це може спонукати більше людей емігрувати та приєднатися до своїх рідних та друзів, які вже оселилися за кордоном), а також рішення молодих поколінь про продовження роду.
Хоча Україна є різноманітною щодо свого етнічного та релігійного складу та регіональної ідентичності, помітна зміна у своїй соціальній структурі може породжувати виклики та напругу внаслідок культурних відмінностей між іммігрантами з інших континентів та корінним населенням, яке саме формує власну ідентичність, яка сильно підкреслює національні символи та традиції. На демографічну ситуацію в країні вплине і ставлення українських біженців, які зараз проживають переважно в країнах ЄС. Нинішні приймаючі країни можуть бути зацікавлені в їх утриманні, оскільки вони борються з власними демографічними проблемами, а це, у свою чергу, може стати джерелом напруги між Києвом та іншими європейськими столицями. Водночас багато з цих факторів будуть взаємопов’язані, оскільки масштаби та темпи відновлення України та просування країни на шляху до членства в ЄС можуть спонукати до повернення все більше і більше біженців (переважно це люди працездатного віку, підлітки та діти). З іншого боку, відсутність чітких перспектив реконструкції, нових робочих місць, необхідної інфраструктури чи можливостей для професійного та особистого розвитку може збільшити кількість осіб, які емігрують з України. Повільний і нерівномірний процес реконструкції може залишити карту України всіяною численними «містами-привидами» – напівзруйнованими місцями без перспективи роботи та розвитку, з широко поширеною злочинністю та насильством, жителі яких змушені боротися зі залежностями та патологічними моделями поведінки.
Демографічні тенденції, що насуваються, є вкрай негативними. Проте слід зазначити, що суспільно-політичні процеси в Україні та (ширше кажучи) шлях її розвитку за останні 30 років включали багато несподіваних подій. У важкі часи та критичні моменти історії український народ виявив неабияку стійкість, почуття волі та здатність повернути певні процеси, які здавалися неминучими. Нині, незважаючи на надзвичайно важкі життєві умови, вони виявляють тверду віру в свої сили захистити себе, з оптимізмом дивляться в майбутнє своєї країни та налаштовані на постійне приєднання до західного цивілізаційного простору. Ці ознаки є елементами їх соціального капіталу, фактору, який має ключове значення з точки зору інноваційного розвитку; і ці ж особливості можуть стати факторами, які (принаймні певною мірою) перевернуть негативні демографічні та економічні прогнози.
Більш позитивний демографічний прогноз, необхідний для економічного відновлення та реконструкції країни, має ґрунтуватися на ряді стратегій та дій, які можуть включати принаймні відновлення рівня народжуваності на основі зміцнення гендерної рівності та підтримки сім’ї, а також через величезні інвестиції в оздоровлення та зниження смертності, що має підняти якість людського капіталу.
Другим чинником має стати смілива імміграційна політика, яка поверне українців додому та залучить працівників і сім’ї з інших країн, щоб заповнити прогалини у віковій і статевій структурі населення.
Уникнення демографічної кризи можливе за умови перемоги у війни та комплексу дій влади, які мають підтримати громадян, незалежно від місця їх перебування.
Євгеній Кузнєцов,
Голова Союзу воїнів-добровольців