• Ср. Чер 12th, 2024

Чи треба українській мові латинський алфавіт?

Після розпаду СРСР і здобуття пострадянськими країнами Незалежності в деяких з них виникло питання про перехід мови на латинський алфавіт. Однією з таких країн стала і Україна. З цього приводу в країні існує багато різних думок: якщо одні кажуть, що проект виглядає утопічним, то інші пов'язують його з своєрідним прощанням з впливом Москви та «русского миру». Треті ж просто розглядають це як популістські заяви перед майбутніми парламентськими виборами

До третьої категорії можна сміливо віднести і відомих політиків таблогерів (включаючи і Олексія Арестовича, який щось подібне між іншими темами теж висловлював). До того ж 12 вересня 2021 року секретар Ради національної безпеки і оборони Олексій Данілов говорив, що Україна повинна позбутися кирилиці та перейти на латиницю. Відзначимо, що в 2018 році тодішній міністр закордонних справ Павло Клімкін пропонував обговорити можливе введення в Україні латиниці.

Відразу зазначу, що, як правило, не-філологи, не розуміють всієї проблематичності та навіть трагічності цієї ситуації. Хоча і професійних філологів часом теж заносить нечиста сила не в той степ. Краще вжити заходів, щоб молодь і діти вивчали українську, російську (мову ворога треба знати, щоб мати зрою проти нього), інші слов’янські та англійську мови. Дискусії з приводу латиниці– це тупа пропаганда і піар.

Історія говорить про набагато гучніші прецеденти. Українські землі принаймні тричі ледь не перейшли на латинський алфавіт (за польським зразком). Вперше ще у 1834 році з ініціативи галицького мовознавця та етнографа Йосипа Лозинського. Тоді спроба призвела до «Азбучної війни», яка тривала два десятки років, і в результаті ідею Лозинського відкинули, але лише через кілька років після цього, в 1859 році чеський філолог Йозеф Іречек запропонував ввести латиницю (за чеським зразком) на всіх підвладних Австро-Угорщини українських землях, але і ця спроба була невдалою.

На тих українських землях, які перебували під владою Російської імперії, великим прихильником переходу на латинський алфавіт був літературознавець і мислитель Михайло Драгоманов. Були спроби перекласти українське письмо латиницею і за часів Радянського Союзу: у 1920-х роках це пропонували зробити лінгвіст Микола Сулима та письменник Сергій Пилипенко, але як ми бачимо, спроби не увінчалися успіхом. На щастя.

Головний аргумент прихильників переходу на латиницю–вибудовування стіни між Росією і Україною та наближення до сучасних технологій. Напереваги йому–історичне минуле України, мова якої заснована на кирилиці, і вибирати перше або друге – вирішувати тільки нам.
У відповідь на пропозицію Клімкіна перевести українську мову на латиницю я б запропонував перейти йому на есперанто. Число носіїв цієї штучної мови можна порівняти з числом людей, яких цікавить думка Клімкіна.

Розглянемо й інші історичні прецеденти, коли подібна анти-реформа була реалізована, і до чого це призвело.

Так, Узбекистан в 1929 році перейшов з арабського алфавіту на латинський, потім в 1940 році відбувся перехід на кирилицю. У 1993 році президент Іслам Карімов затвердив перехід на латиницю, який остаточно завершиться в 2003 році. Схожий шлях пройшов і Казахстан: згідно з указом Нурсултана Назарбаєва, перехід на латинський алфавіт завершиться в 2025 році. У Туркменістані арабський алфавіт змінили на латинський в 1929 році, в 1940 році країна перейшла на кирилицю, а в 1993-му почався перехід на латиницю, який завершився в 2000-му.

Киргизстан і Таджикистан в 1928-1929 роках перейшли з арабського алфавіту на Латинський, в 1940 році – на кириличний, який вже міняти не стали. Богу дякувати, що у їхніх керівників вистачило розуму на вестися на провокації.

Але найбільш яскравий прецедент переходу на латиницю, відбувся в Туреччині, і він мав найбільш негативні наслідки. Там перехід на латинське письмо відбувся на початку ХХ століття, одночасно з іншими реформами «батька» сучасної країни – Мустафи Кемаля Ататюрка. Він відмовився від арабського алфавіту, який не передавав всю повноту звуків турецької мови, наприклад, одна буква арабського письма могла читатися турецькою і як «к», і як «г». Реформа проходила швидко –почалася в травні 1928 року, а вже 1 січня 1929 використання арабського письма в Туреччині стало незаконним. За легендою, Ататюрк сам їздив по селах з дошкою та крейдою, пояснюючи людям, як писати латиницею.

Історики кажуть, що введення латинського алфавіту повернуло Туреччину обличчям до Європи, одночасно відрізавши її від арабських коренів. Майже через 90 років після впровадження реформи мало хто в Туреччині знає арабське письмо – так званий османський турецький. Його вивчають в університетах на філологічних факультетах, але більшість турків вже не може прочитати навіть написи на могильних плитах своїх предків.

До того в результаті цієї анти-реформи великий пласт турецької писемності став недоступний основній масі народу, а у філологів-османістів досить турбот, щоб не тільки транслітерацією текстів займатися. У підсумку «батько нації» зробив реальний культроцид, а турецький народ в більшій своїй частині став в деякій мірі «Іванами, що своєї спорідненості не пам'ятають».

Аналогічні проблеми спостерігаються і в Татарстані. Там в 1930-ті роки насильно переводили з арабської в'язі на латиницю, а потім на кирилицю. В результаті уся дореволюційна спадщина залишилася незатребуваною, а національних філологів (фахівців саме з татарської філології) тепер необхідно навчати навичкам читання «на старо-татарському». І таких спеціалістів небагато. Тобто радянська влада вчинила культуроцид. Українська влада каже «можемо повторити»?

Узбекистан –ще одна держава, яка проголосила перехід на латиницю. Це сталося ще в 1993 році, закінчити транслітерацію планували в 2005-му, потім перенесли на 2010 рік, проте досі в Узбекистані панують два алфавіту. Латиницю вдалося ввести тільки в школах, підручники повністю перевели на нову абетку. Нею ж підписані назви більшості вулиць і станцій метро. Медіа використовують обидві абетки. На банкнотах написи кирилицею, а на монетах — і кирилицею, і латиницею.

Найскладніше переучуватися держслужбовцям, адже документообіг в Узбекистані досі ведеться на кириличному алфавіті. Перехід на латинський алфавіт розділив суспільство за віковою ознакою: старше покоління так і не навчилося читати та писати латиницею, а молодше відрізане від літературних творів, які публікували протягом останніх 60 років.

Та й в самому Казахстані не всі радіють переходу на латиницю. По-перше, це виллється в кругленьку суму для державного бюджету, адже доведеться транслітерувати всі книги, офіційні документи, вивіски на вулицях, дорожні покажчики...

Тільки в найближчі два роки на «латинізацію» витратять ще близько $2 млн., а по-друге, казахи незадоволені тим, як будуть виглядати на латиниці деякі слова. В Інтернеті з'явилися сайти, на яких можна перевірити, зокрема, написання свого імені на новому алфавіті. А користувачі соцмереж висміяли перехід на нову абетку, поширюючи жарт про моркву: в кириличному варіанті казахської «сәбіз». Латиницею морква повинна писатися «saеbiz» – занадто нагадує російське лайливе слово. Тут і психоаналітична символіка спливає.

Багато вчених попереджають, що людям старшого віку буде непросто звикнути до латинської графіку, через що може виникнути розрив поколінь. Ще одна небезпека полягає в тому, що майбутні покоління не зможуть звернутися до багатьох наукових та інших праць, написаних на кирилиці — більшу частину книг просто не зможуть перевидати на латиниці.

Потенційною проблемою є і зниження інтересу молоді до читання — спочатку перебудовуватися під нову абетку буде важко і на читання доведеться витрачати значно більше часу. Відповідно: молоді люди можуть просто перестати читати.

Великий ризик представляє і ймовірність зростання корупції, оскільки витратити на перехід доведеться досить круглі суми з державного бюджету.

Процес переходу буде дуже витратним. Згідно з даними, опублікованими на сайті уряду Казахстану, в найближчі сім років «переучувати» доведеться 192 тисячі вчителів. Це задоволення обійдеться Астані в страшну цифру: 11 555 768 119 тенге. У гривнях це 735 мільйонів. Щоб перевести шкільні підручники, знадобляться додаткові кошти, а на перевидання шкільних підручників піде ще близько 130 мільйонів, якщо рахувати в гривнях. Важливо відзначити при цьому, що населення Казахстану майже в 2 рази менше українського — перепис населення 2019 року налічує 18 мільйонів громадян, а це значить, що суми в Україні доведеться помножити на той же коефіцієнт.

Наведу думку спеціалістів. Так, професор Богдан Ажнюк вважає, що українці не готові до переходу на латиницю, оскільки це – «відмова від багаторічної української культурно-символічної спадщини, і викличе велике потрясіння всієї нації. Владі необхідно консультуватися з професійними лінгвістами перед тим, як приймати такі важливі для країни рішення». Про це вчений сказав, коментуючи ідею секретаря РНБО Олексія Данілова перейти з кирилиці на латиницю: «це невиправдана пропозиція, яка подається під наміром скоротити Україні дорогу до Європи шляхом зміни графіки. Виглядає простодушно і буде великим потрясінням для всієї нації в психологічному, технологічному і культурологічному плані», – вважає реальний вчений.

За його словами, таке рішення скасує український правопис і послужить відмовою від української багаторічної культурно-символічної спадщини, оскільки графічна система мови – це не упаковка для товару, а частина знакової системи всієї нації: кирилицю ми прийняли разом з писемністю, книжковими пам'ятками, з такими творами як «Хроніки Нестора Літописця», «Слово о полку Ігоревім», – уточнив професор. Українська мова «є старописьменною та вже понад тисячоліття користується системою кирилиці. Вирішуватися міняти її – це неадекватна ціна при досить ілюзорних уявленнях про те, що саме через зміну графічної системи ми вже опинимося в Європі», – підкреслив Ажнюк.

Він також додав, що багато народів світу користуються системами письма, відмінними від латиниці, –китайці, японці, ізраїльтяни, вірмени, грузини, і підкреслив, що було б непогано, щоб чиновники контактували з професійними лінгвістами.

Директор Інституту української мови НАН України Павло Гриценко висловив схоже судження, заявивши, що перехід на латиницю стане для України нонсенсом: кирилиця активно використовується на території України щонайменше з ІХ-Х століття нашої ери – тобто, ще з часів Київської Русі.

Кирилиця – наш національний лист вже більше тисячі років. Якщо перехід на латиницю наблизить нас до Європи, то за такою логікою потрібно відмовитися і від української мови і перейти на англійську. Тоді всі відразу станемо справжніми європейцями. Але так не буває.

Кирилиця в Україні існує, принаймні, спорадично, тобто частково, з ІХ століття. А з Х століття почалося масове поширення кириличної книги –а це те, через що утвердилася наша держава. Тому що через кириличну книгу київський князь посилав своїх губернаторів (тепер так кажуть, а тоді говорили-посадників) у різні міста.

Саме тому, в Україні немає сенсу застосовувати кириличний та латинський формати письма, як це робиться в Сербії. Переклад української мови на латиницю стане сильним ударом для українських традицій і дуже згубно на них позначиться.

Нонсенс. У нас є прекрасна традиція кирилична, у нас є створена величезна інформаційна база на кириличній основі. Київ був матір'ю містам (князівствам) Руським, він посилав туди книги і посилав грамотність. Тепер ми хочемо це все ліквідувати? І ніякої паралельності, будь-яка паралельність руйнує; а руйнувати традицію не можна. Це злочин.

Голова Національної комісії зі стандартів державної мови Орися Демська вважає, що Україна не буде переводити державну мову на латинський алфавіт, оскільки це призведе до втрати великого пласту української писемної культури. «Я думаю, що ми не перейдемо на латиницю тому що це пов'язано з тим, що якщо ми відмовимося від кирилиці, якою ми користуємося з моменту, коли вона виникла, то ми відріжемо величезний пласт української письмової культури», – сказала Демська в ході публічного звіту про результати діяльності в 2020 році. Вона підкреслила, що наслідки такого переходу матимуть дуже великі культурні втрати, що є неприпустимим.

Адепти латиниці забувають, що головне призначення правопису – адекватна передача на листі фонетики. Тут латиниця програє кирилиці. Кирилиця створювалася пізніше латинського алфавіту, і, з точки зору графіки, практично ідеальна – кожному звуку відповідає своя буква. У школі дітям говорять «як чується, так і пишеться», і це дуже допомагає вивченню мови, а в європейських мовах, де немає чітких правил і написання часто доводиться зазубрювати.

Філологи впевнені, що з 25 букв латиниці створити систему, яка адекватно передасть українську фонетику неможливо Коли європейські мови придумували нові літери для позначення м'якості-твердості, кирилиця просто ввела літери я, Ю, Є, І-Ї, що відображають ці нюанси. Наприклад, вимова слів "кіт" і "кит", "дім" та "дим". Передати цю м'якість латинськими літерами не вийде.
Але не тільки в цьому проблема, незрозуміло, яку мову брати за зразок (англійська, угорська, польська, французька), або міксувати все це?

До того, ж перехід на латиницю призведе до культуроциду, буде втрачено не для професіоналів всю культурну спадщину колишніх епох. Філологів доведеться навчати читання старих текстів, а це ускладнить процес їх підготовки, до того ж через масовізацію освіти, вона і без того перебуває в довго-триваючій кризі.

І ще: саме Московія від нас взяла кирилицю, це наша спадщина, а не їхнє надбання. Тому заради збереження своєї ідентичності не варто займатися пропагандою та вестися на божевільні проекти, що принесуть непоправної шкоди національній культурі.

В результаті переходу на латиницю ми ризикуємо відмовитися від більш ніж 100-річної боротьби за нашу національну свободу та ідентичність. Заперечуючи московщину, треба зберегти українство та не розчинитися в Європі, де все одно ми залишимося людьми «другого сорту», і навіть «третього сорту», як Смердючка з «Гри престолів»; тоді ми втратимо свою сутність та почнемо танцювати під їхню дудку. А перехід на латиницю стане першим кроком до втрати національної ідентичності та свободи.

Андрій Гожий