• Пн. Тра 20th, 2024

Чого добивається Патріарх-бунтар Філарет?

20:08 Сер 1, 2023 , ,

Всі ми були свідками доленосних події, коли Вселенський патріарх Константинопольський Варфоломій підписав указ про надання автокефалії, або незалежності, православній церкві в Україні, поклавши край більш ніж 330-річному релігійному контролю Росії в Україні. У церемонії 5 січня 2019 року в Стамбулі, який вважається духовною осередком православного християнства, взяв участь Президент України Петро Порошенко. 15 грудня Об’єднавчий собор, який відбувся у Святій Софії Київській, після другого туру голосування обрав нового Предстоятеля. Це митрополит Переяславський і Білоцерківський УПЦ Київського Патріархату Епіфаній. Новообраний Предстоятель УПЦ носить титул Митрополита Київського і всієї України.

Владика Філарет (Денисенко), колишній очільник Православної Церкви Київського Патріархату, яка стала однією зі складових ПЦУ спочатку нібито погодився з даруванням нам автокефалії, а потім вирішив почати свою гру.

Варфоломій, Вселенський Патріархат Константинополя, який вважається першим серед рівних лідером серед православних лідерів, підтримав прохання Київського Патріархату про автокефалію [незалежність] від Москви. Київський Патріархат спочатку не отримав формального, остаточного благословення бути автокефальним чи незалежним.

Під головуванням Його Всесвятості, Вселенського Патріарха, Святий і Священний Синод зібрався на свою чергову сесію з 9 по 11 жовтня 2018 р. Синод постановив: «Поновити вже прийняте рішення про те, щоб Вселенський Патріархат приступив до надання автокефалії Церкві України... Прийняти та розглянути апеляційні клопотання Філарета Денисенка, Макарія Малетича та їхніх послідовників, які опинилися в розколі не з догматичних міркувань... Таким чином, зазначені канонічно визнані, відновлені до свого архієрейського чи священицького сану, а їхні вірні були відновлені до сопричастя з Церквою. Скасувати юридичну обов’язковість Синодального листа 1686 р., виданого для тогочасних обставин, який давав право через ойкономію на те щоб Патріарх Московський висвятив митрополита Київського, обраного зборами духовенства та мирян своєї єпархії, який поминатиме Вселенського Патріарха, як Першоієрарха на будь-якій церемонії, проголошуючи та підтверджуючи його канонічну залежність від Матері-Церкви Константинополя».

Президент України Петро Порошенко оголосив, що на історичному церковному соборі домовилися про створення незалежної православної церкви в Україні. 15 грудня в центрі Києва в очікуванні рішення собору Порошенко сказав: «Цей день увійде в історію, як священний день створення Української помісної автокефальної православної церкви. День, коли ми нарешті отримаємо незалежність від Росії… Це питання нашої незалежності, - заявив президент України Петро Порошенко 11 жовтня. - Це питання національної безпеки. Це питання нашої державності. Це питання глобальної геополітики. Це крах Москви. Багатовікові претензії на глобальне панування, як Третього Риму».

Створення національної Української Православної Церкви – лише один із способів України позбутися впливу Росії. Спікер Верховної Ради Андрій Парубій, який домагався ухвалення звернення до Варфоломія I, стверджував, що створення незалежної від російського впливу національної церкви є питанням національної безпеки.

Отже, Патріарх Філарет прикладав багато зусиль з метою здобуття автокефалії Українською Православною Церквою, а потім вирішив поновити Київський Патріархат, який був ліквідований на Об’єднавчому Соборі, який влився в ПЦУ.

Щоб глибше розбиратися у ситуації, яка склалася розглянемо основні моменти з біографії першоієрарха.

Патріарх України Філарет був одним із вищих лідерів Російської православної церкви радянських часів. Але після того, як Радянський Союз розпався в 1991 році і він почав кампанію, щоб надати своїй рідній Україні незалежну церкву, був позбавлений сану та відлучений Москвою.Сьогодні Філарет, мабуть, є найвпливовішим священнослужителем України. Він сподівається об’єднати під своїм керівництвом усі церкви країни на зло Москві.

Філарет, чиє світське ім'я Михайло Денисенко, народився в 1929 році в Донецькій області на сході України, яка зараз контролюється підтримуваними Москвою сепаратистами. Він вирішив стати священиком після того, як його батько загинув під час Другої світової війни. Навчався в Україні та Москві та зробив блискучу кар’єру в Церкві, займаючи найвищі пости в Росії та Україні.

У 1966 році Філарет став архієпископом Києво-Галицьким, а через два роки був возведений у сан митрополита, ставши першим етнічним українцем, який обіймав цю посаду за 150 років. У 1990 році він був фаворитом на посаду нового російського православного патріарха, але програв Алексію II.

Після здобуття Україною незалежності і розпаду Радянського Союзу в 1991 році Філарет розпочав тривалу кампанію за незалежність української церкви від Росії. У 1992 році Філарет створив Українську православну церкву Київського патріархату і через три роки був обраний патріархом.

Російська православна церква ніколи не визнавала церкву Філарета, спочатку позбавивши його сану, а потім відлучивши від церкви в 1997 році. Критики звинувачували Філарета в таємному батьківстві ряду народженних дітей і роботі на КДБ за радянських часів.

Він щиро підтримував народне повстання, яке скинуло підтримуваний Кремлем режим у 2014 році, а його церква дала притулок антикремлівським протестувальникам, багатьох з яких побила міліція.

Після того, як Москва анексувала Крим і підтримала сепаратистське повстання на сході України, Філарет сказав, що президент Росії Володимир Путін був одержимий дияволом і порівняв його з Гітлером.

Вище ми вже зазначили роль Філарету у створінні ПЦУ, але майже відразу Філарет почав свою дисидентську діяльність, не погодившись з рішенням Собору, банально ігноруючи волю своєї пастви, волю майже всього Українського народу.

Через півроку після Томоса він скликав свій Помісний собор УПЦ КП, який вирішив скасувати рішення Об’єднавчого собору православних церков України У ПЦУ було багато речей, з якими не погоджувався Філарет.

Філарет хотів:
1) реорганізувати Священний Синод ПЦУ, додавши 12 постійних членів Священного Синоду замість трьох;
2) очолювати ПЦУ разом із митрополитом Епіфанієм та стверджує, що так було домовлено ще до об’єднавчого собору; щоб Епіфаній виконував переважно представницькі функції, а реальна влада належала Філарету;
3) щоб ПЦУ могла опікуватися українською православною діаспорою;
4) щоб ПЦУ могла робити своє миро;
5) щоб Вселенський Патріархат не мав права голосу у внутрішніх конфліктах ПЦУ.

В червні 2019 року у Києві у Володимирському соборі з ініціативи владики Філарета пройшло зібрання частини ієрархів, священників та мирян колишньої невизнаної УПЦ Київського патріархату. Учасники назвали самочинно його «помісним собором» та постановили «відновити» діяльність патріархату. Православна церква України не визнала це зібрання. «Українська православна церква Київського патріархату, зареєстрована державним органом та продовжує своє існування і діяльність на благо українського народу і Української держави», - йдеться в постанові «Собору».

Також учасники зібрання постановили відмінити постанову про ліквідацію УПЦ КП, яку прийняли 15 грудня 2018 року, перед тим, як Київський патріархат став частиною Православної церкви України. Учасники зібрання вважають, що Томос про автокефалію, який Вселенський патріарх надав ПЦУ не відповідає таким ж стандартам, як у інших автокефальних церков, а тому «ставить ПЦУ у залежність від Константинопольського патріархату». Філарет підкреслив, що майно, яке мала УПЦ КП раніше, за нею зберігається.

«Патріарх і ті, хто були з ним на цих зборах, вони всі брали участь у життя ПЦУ... зараз вони виокремились. Я думаю, що священний синод просто констатує, що вони за власним бажанням вийшли зі складу Православної церкви України», - сказав архієпископ Чернігівський і Ніжинський Євстратій (Зоря) відразу після філаретівських зборів. За його словами, Філарет «не матиме жодного стосунку до ПЦУ і не займатиме жодних посад». Фактично це може означати, що у нього забрали київську кафедру, яку він зараз очолює від імені ПЦУ.

Православна церква України також оприлюднила заяву, у якій нагадала, що напередодні початку Об'єднавчого церковного собору 15 грудня 2018 року ієрархи УПЦ КП прийняли рішення про її розпуск. У заяві підкреслюється, що рішення про розпуск УПЦ КП вступило в силу відразу ж після прийняття, а сам Філарет увійшов у склад керівного органу ПЦУ - синоду і визнавав першість митрополита Епіфанія.

До того ж, ПЦУ заявляє, що Філарет не мав права самостійно скликати помісний собор, ні за статутом УПЦ КП, ні за статутом ПЦУ.

Філарет наполягає, що статус ПЦУ як митрополії, а не патріархату, принижує церкву і є ознакою її несамостійності.

Після проведення Філаретом «Собору», а де-факто створення альтернативи ПЦУ, соратники почесного патріарха в очах світового Православ'я і Вселенського патріарха стали реальними розкольниками.

Владику Філарета така перспектива не лякає. Він усвідомлює, що після «Собору» знову може опинитись у неканонічному статусі, як був до рішення Вселенського патріархату від 12 жовтня 2018 року.

31 липня 2019 року Міністерство культури України заявило про припинення існування УПЦ КП. Однак 4 вересня 2019 року Окружний адміністративний суд Києва призупинив ліквідацію УПЦ КП за позовом УПЦ КП. 11 листопада 2019 року Апеляційний суд Окружного адміністративного суду Києва підтвердив законність процесу ліквідації УПЦ КП.

Прийшла відповідь і з боку ПЦУ. 29 травня 2019 року предстоятель ПЦУ видав указ, згідно з яким документи від імені релігійного об’єднання «Українська Православна Церква Київського Патріархату», видані після 30 січня 2019 року, є недійсними.

24 червня 2019 року Священний синод Православної Церкви України ухвалив рішення підпорядкувати ПЦУ усі парафії та монастирі Київського Патріархату, які до 15 грудня перебували у складі УПЦ КП, а крім того було вирішено, що Філарет «втратив канонічні права і обов'язки, пов'язані з управлінням єпархією». У рішенні зазначається, що Філарет вчасно не подав документи на реєстрацію Київської єпархії, тому вважають за можливе передати єпархію у безпосереднє підпорядкування Епіфанієві.

Учасників «Собору» Філарета покарали «за активну участь у діях, спрямованих на збурення протистояння у церковному середовищі». Так, Преосвященного Іоасафа (Шибаєва), митрополита Білгородського і Обоянського, та Преосвященного Петра (Москальова), єпископа Валуйського, вікарія Білгородської єпархії, виключили зі складу єпископату Православної Церкви України

Зібрання Філарета, яке синод називає «зборами трьох архієреїв, невеликої кількості скликаних кліриків та мирян», та всі ухвалені на ньому рішення визнані недійсними. Почесного патріарха не стали вилучати зі складу єпископату ПЦУ «за особливі заслуги в минулому».

5 грудня 2019 року в Православній церкві України поінформували про завершення процедури ліквідації релігійної організації «Київська патріархія Української Православної Церкви Київського Патріархату».

Також, згідно з рішенням синоду ПЦУ, Філарет має право пожиттєвого проживання і використання для своєї діяльності комплексу будівель за адресою: місто Київ, вулиця Пушкінська, 36, та має пожиттєве право на звершення богослужінь у Володимирському соборі міста Києва.

14 грудня 2019 року після засідання розширеного Архієрейського Собору, який відбувся з нагоди річниці створення ПЦУ, Епіфаній заявив, що: «таких структур більше не існує. На підтвердження цього в Держреєстрі стоїть позначка «Діяльність ПРИПИНЕНО». Того ж місяця Філаретівська УПЦ КП заявила, що не визнає власну ліквідацію.

У січні 2020 року в УПЦ КП заявили, що Філарет офіційно відкликав свій підпис під актом про розпуск УПЦ КП від 15 грудня 2018 року

4 лютого 2020 року Синод ПЦУ постановив, що Філарет залишається у складі єпископату ПЦУ, але втрачає канонічну відповідальність та всі права, пов’язані з управлінням його єпархією. Також Синод вирішив позбавити Філарета місця у Священному Синоді ПЦУ. Священний Синод ПЦУ також заявив, що єпископи, хіротоновані Філаретом після Томосу, не мають чинного сану.

У прес-службі УПЦ КП заявили, що рішення про виключення Філарета зі складу Священного Синоду ПЦУ є неканонічним, оскільки він уже є предстоятелем УПЦ КП. У прес-релізі додається, що подібне рішення про визнання недійсною хіротонії Філарета прийняв і Московський патріархат, і що після «заборони» Московського патріархату переважна більшість ПЦУ, включаючи її предстоятеля, були висвячені Філаретом і інші архіпастирі.

Результатом цієї суперечки стала повторна поява Української автокефальної православної церкви (Київського патріархату) під керівництвом «патріарха» Філарета (Денисенка) на противагу Православній церкві України (ПЦУ) під проводом митрополита Епіфанія (Думенка).

Отже, зараз замість єдиної Української Православної Церкви продовжують існувати 3 суб’єкти: Українська Православна Церква (Київський паріархат), Православна церква України (ПЦУ) та Українська православна церква (у не підпорядковані Московського патріархату).

Пройшло 2 роки і Філарет закликав до нового об’єднавчого собору «трьох гілок українського православ’я», маючи на увазі Українську православну церкву (Московського патріархату,) Православну церкву України та УПЦ Київського патріархату, чия діяльність наразі формально припинені. Про це йдеться в зверненні Філарета, оприлюдненому 3 червня 2022 року.

За словами відомого релігієзнавця, проф. О. Н. Сагана: «Чи знали ми свого патріарха? Нинішнє фактичне нищення екс-патріархом Філаретом "справи свого життя" (як нам уявлялося) засвідчує той сумний факт, що православна спільнота України і патріарх Філарет мали різне уявлення про кінцеву мету розбудови УПЦ КП. Для когось це було входження у родину взаємовизнаних православних Церков, отримання Томосу і виведення православ'я на якісно новий рівень розвитку, а для когось - розбудова власної "абсолютної монархії" у Церкві. Лише цим можу пояснити подальше ірраціональне (щоб не сказати маніакальне) нарощування напруги у відносинах архиєрея м. Києва та постійного члена Синоду ПЦУ зі своїм предстоятелем - главою ПЦУ митрополитом Епіфанієм. Справа дійшла вже до погроз. Зокрема у листі митрополита Філарета, який розміщений на сайті "Церква.інфо" (нині інтернет-рупор митрополита Філарета) йдеться про можливість "руйнації того, що привело до отримання Томосу про автокефалію і Вашого обрання на посаду Предстоятеля". Тобто суворе московське виховання передбачає - якщо особиста мета не досягається, можна після себе залишати пустелю. Інтереси віруючих чи Держави загалом - похідне і не важливе? Для довідки - кілька поколінь українських кліриків і вірних віддали своє життя за можливість мати свою автокефальну і визнану православну Церкву. А от для митрополита Філарета московського… кукіль виявився дорожчий Томосу. То чи знали ми свого патріарха?»

Отже, хоча Філарет і став почесним патріархом ПЦУ. Проте згодом між ним і Епіфанієм виник конфлікт.

Верховний Суд вже реагував на спроби Філарета відновити УПЦ КП. У червні 2021 року суд ухвалили рішення, що Українська Православна Церква Київського Патріархату на Помісному соборі УПЦ КП була ліквідована законно. Юридично Філарет залишається у складі єпископату Православної церкви України. Але фактично він відколовся від ПЦУ і наразі очолює власну невелику церковну структуру, яка є офіційно незареєстрованою та де-факто розкільницькою.

Нагадаємо, почесний патріарх Філарет надіслав листи архієреям на бланку Київського патріархату, що спричинило хвилю занепокоєнь тим, що Томос, про який так довго домовлялись на найвищому державному рівні, може бути відкликаний Вселенським патріархом Варфоломеєм. Цю тезу підтвердив і предстоятель ПЦУ митрополит Київський Епіфаній. «Сьогодні повернення до попередньої структури Київського патріархату означає повернення назад, в ізоляцію, втрату Томосу й усіх здобутків церковної незалежності», - наголосив він. «Ми зробили все, щоб патріарх Філарет почувався в лоні нової церкви комфортно і духовно, і матеріально, і фізично, але йому виявилося цього замало», – підсумував митрополит Епіфаній.

Які мотиви, які могли спонукати владику Філарета на подібний демарш. Частково про це вже написав релігієзнавець Олександр Саган. Можливо, до цього треба додати бажання Філарета відстояти ідею Патріархату. Хоча прецеденти з церковної історії свідчать, що статусу Патріархату. Помісні (наприклад, балканські Церкви отримали від Константинополя через 20-40 років після Томосів). Тобто це питання часу, а зараз ПЦУ не домінує поки що в Україні, питання РПЦ МП, на жаль, до сих пір не втратило своєї актуальності. У Філарета грає свою роль і попередня формація в РПЦ МП, а до того можна додати і велику любов до влади, яка як наркотик переформатовала свідомість відомого ієрарха.

Варто звернути увагу ще на один момент: який образ (модель) Православ’я домінує в рішеннях ієрархів? Яку Церкву ми повинні побудувати в Україні: суто національну, або таку, яка стала частину Вселенського Православ’я?

Чи ідеться у Філарета про єресь етнофелітизму? Для тих, хто не знайомий з термінологією, єресь етнофілетизму стверджує, що Церква повинна організовувати/розвивати себе на основі етнічної та расової приналежності, а не географії чи усталених традицій/канонів. Іншими словами, надмірне наголошування на національності чи мові, що переважає набагато важливіший принцип, яким є принцип спасіння. У цілому етнотеологія або «національне православ’я», тобто розуміння і визначення церкви в етнічних та національних термінах, є багатовіковою проблемою Православної Церкви, головним і найсерйознішим викликом, з яким остання зіткнулася після падіння Візантії в 1453 році.

Константинопольський Собор 1872 року засудив етнофелітизм як єресь. Тоді і зараз основна загроза полягала у тому, що ця єресь може бути близькою до того, щоб перевершити іконоборство, як найдавнішу єресь в історії Православної Церкви. Тому для православ’я етнофілетизм — це ще й змішання церковного устрою. Юрисдикції мають бути регіональними та географічними. Але на практиці, оскільки Православ’я поширилося зі своїх традиційних опорних пунктів, юрисдикції базуються на етнічній приналежності, з кількома православними «деномінаціями», так би мовити, в межах однієї країни.

Нажаль, у православному світі етнофілетизм, незважаючи на засудження його Собором 1872 року як єресі, продовжує залишатися постійною спокусою та «терном» у стосунках Православних Церков.

Розкол, який уже відбувся в православному середовище України (за причиною діяльності патріарха Філарета), намагається представити як розкол за національною ознакою. Мовляв, ПЦУ та інші слов’янські помісні Церкви не сприймають рішень Константинополя не тому, що вони суперечать канонам, а тому, що виступають проти греків, хочуть утвердити свою слов’янську першість у Православ’ї.

Політичні та богословські розбіжності історично гальмували єдність Православної Церкви. Зараз в Україні ми бачимо розкол, який якщо й був неминучим, то, безперечно, був прискорений політичними подіями, не в останню чергу діяльністю Патріарха Філарета. Хоча це проявляється переважно у формі інтриг серед духовенства, майбутнє православ’я в Україні залишається неясним.

Андрій Гожий