9 грудня 2020 року Комітет Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики одноголосно підтримав три законопроєкти щодо обмеження впливу РПЦ в Україні та надання допомоги ПЦУ: No 8221 щодо заборони РПЦ та підпорядкованих їй структур, No8012 – звернення Верховної Ради до Кабінету Міністрів щодо передачі житлових комплексів та Києво-Печерської лаври Православній церкві України у безоплатне користування, No8262 щодо спрощення переходу від так званої УПЦ до ПЦУ.
У пояснювальній записці йдеться про те, що протягом багатьох років провідні українські духовні та історичні святині – Почаївська Успенська та Києво-Печерська і Донецька Святогірські – монополізувалися Московським патріархатом, який, незважаючи на зміни в статуті, залишається частиною Російської православної церкви (РПЦ). З початком російсько-української війни представники УПЦ МП використовують ці культові споруди у своїх пропагандистських цілях.
Контррозвідувальні заходи та обшуки, проведені співробітниками СБУ по всій країні, лише показують, що священики Московського патріархату проявили себе як колаборанти, а закон про колабораціонізм має застосовуватися до всіх громадян України, незалежно від їхнього соціального статусу. Протягом багатьох років ми спостерігаємо вибіркове правосуддя, засноване на тому, що священик не може бути покараний. Згадаймо чимало кричущих випадків, коли «батьки» УПЦ МП уникали кримінальної відповідальності. Водночас це не означає, що звичайних священиків УПЦ МП та їхню паству слід переслідувати просто за приналежність до цієї релігійної громади.
З канонічної точки зору, для всього духовенства і мирян України, і це чітко прописано в Томосі, існує лише одна канонічна православна церква – ПЦУ. Ті, хто зараз в УПЦ МП, неканонічні. Тому такі священики повинні бути покарані церковним судом. З точки зору канонічного права їх статус називають «розкольниками», тому що вони свідомо вчиняють духовний злочин, відриваючи своїх парафіян від порятунку в лоні ПЦУ.
Є тут і світоглядно-етичний аспект, оскільки МП (патріарх-єретик Кирило (Гундяєв) благословляє війну в Україні, геноцид українців. Як можна залишитися в лоні розкольницької терористичної організації під назвою Московський патріархат? Залишитися в «УПЦ МП» означає накласти на себе моральне самогубство душі. Третій момент - догматичний. УПЦ МП проповідує єресь. Адже православна церква говорить, що спасіння можливе тільки у Христі і з Христом. У Москві кажуть, що порятунок можливий тільки в єдності з Москвою, а це єресь. Єдиний спосіб боротися з такою єрессю в двадцять першому столітті в демократичній країні – агітувати громади за перехід до ПЦУ".
Ось кілька випадків з практики, як підтвердження описаних тенденцій. Зокрема, 20 серпня 2022 року чинний предстоятель УПЦ МП митрополит Онуфрій зустрівся з російськими військовополоненими в Києво-Печерській лаврі. Він провів спільну молитву з окупантами і благословив тих, хто прийшов на нашу землю, щоб убити українців і знищити нас як націю.
Водночас немає публічної інформації про те, що митрополит Онуфрій звертає увагу на захисників України, відвідує спільні молитви на підтримку захисників Української держави, відвідує поранених у шпиталях, що не піддається розумінню в сучасних умовах.
"Що стосується лаврів, то тут питання двояке. Лаври як такі є надбанням українського народу. Це майно, яке належить Українській державі. І ними керує уряд України. Але інше питання, що ці лаври належать за умовами договору – монастирям Московського патріархату в Україні. Держава може прийняти рішення про розірвання договору, хоча щодо Почаївської лаври термін їх оренди закінчується в цьому році, наскільки мені відомо", - сказав митрополит Епіфаній, Предстоятель Православної церкви України.
Восени 2022 року понад 26 000 українців підписали петицію з проханням до президента України Володимира Зеленського розглянути питання про передачу Києво-Печерської лаври від Української православної церкви Московського патріархату (УПЦ МП) до Православної церкви України (ПЦУ).
Автором петиції є депутат від партії "Європейська солідарність" Андрій Гончаренко. Ще одна вимога Гончаренка – розірвання Києвом договорів оренди з УПЦ на всі об'єкти.
Українська православна церква досі канонічно пов'язана з Московським патріархатом Російської православної церкви (РПЦ). УПЦ не може цього змінити. При цьому вона є не чим іншим, як гілкою російської держави. Гончаренко не тільки розмістив звернення про церкву, а й вніс до парламенту законопроект про заборону УПЦ. Така пропозиція була і раніше, але спікер вирішив її заблокувати, оскільки говорити про таке важливе питання у воєнний час непристойно.
У резюме петиції йдеться про те, що ПЦУ є автокефальною Православною церквою України, яка посідає п'ятнадцяте місце серед церков, згаданих під час християнських церковних богослужінь. Константинопольська церква вважає ПЦУ єдиним канонічним правонаступником православної церкви, заснованої в Києві в 988 році нашої ери.
«Цілком вірно, що православна святиня [Лавра] має використовуватися православною конфесією, яка визнана православ'ям автокефальною православною церквою в Україні. У свою чергу, Українська православна церква Московського патріархату не є автокефальною православною церквою в Україні. Україна", - йдеться у повідомленні. – Крім того, високопоставлені члени Української православної церкви Московського патріархату неодноразово потрапляли на заяви та дії, спрямовані проти українського народу».
"З огляду на вищевикладене, використання Києво-Печерської лаври монастирем Українською православною церквою Московського патріархату має бути припинено шляхом розірвання договору оренди та передано Православній церкві України (ПЦУ)", - йдеться у петиції.
Український уряд підготує закон про заборону церков, пов'язаних з Росією, відповідно до дій, які президент Володимир Зеленський назвав необхідними, щоб не дати Москві "послабити Україну зсередини".
"Ми маємо створити умови, за яких жодні залежні від держави-агресора (Росії) утворення не матимуть можливості маніпулювати українцями та послаблювати Україну зсередини", - сказав Зеленський. "Ми ніколи нікому не дозволимо побудувати імперію всередині української душі... Тому держава Україна не має правових підстав чинити тиск чи репресії проти наших вірян", - сказав він.
Що це за обмеження і чим вони загрожують УПЦ МП?
По-перше, позбавлення УПЦ податкових пільг. Законопроектом No 7403 пропонується позбавити вищезгадані релігійні організації статусу неприбуткових організацій, звільнених від оподаткування. Це поставить структури Української православної церкви в невигідне становище порівняно з іншими релігійними організаціями.
По-друге, згідно із законопроектом No 8012, пропонується прийняти постанову Кабінету Міністрів України із зобов'язанням врегулювати питання передачі вищезазначених лаврів у безоплатне користування ПЦУ.
В основному ця дискусія виглядає так: я тут давно сиджу, тому це моє законне місце. Однак ця логіка може звучати так: ви довго стояли, залиште іншого в спокої.
Однак в даному випадку ми не маємо справу з церковним майном. Всі три лаври, як уже було сказано, належать державі і надаються релігійним організаціям, і претендувати на монополію на них немає підстав.
Лід вже розбився. Днями митрополит Павло (Лебедь, також відомий як «Паша Мерседес») у своєму зверненні повідомив, що директор держрезерву 26 грудня повідомив йому, що термін їх оренди закінчується 31 грудня. З 1 січня УПЦ МП не пускатимуть до Успенського собору та Трапезної церкви. Тобто тільки у Верхній Лаврі, і мова не йде про монастирі в Нижній Лаврі, тому що вони знаходяться в безстроковій оренді.
Міністр культури Олександр Ткаченко анонсував, що Міністерство культури рекомендуватиме Лаврському заповіднику більше не продовжувати угоду з УПЦ МП: "Ми будемо рекомендувати на виконання указу президента про перевірку стану справ користування лаврським майном, тому що ми не можемо наказувати, але будемо рекомендувати не продовжувати такий договір", - сказав Ткаченко. Він повідомив, що згідно з указом президента, була створена міжвідомча урядова комісія для вивчення використання майна. Поки вона не буде завершена, використання майна Верхньої Лаври для богослужінь «неможливо».
Інша частина законопроекту забороняє «діяльність іноземних релігійних організацій, до яких, згідно із законопроектом, відноситься Російська православна церква і всі релігійні організації (об'єднання), які безпосередньо або в складі іншої релігійної організації (об'єднання) входять до структури Російської Православної Церкви, а також релігійних центрів (відділів), що входять або визнають в будь-якій формі підпорядкування в канонічних, організаційних та інших питаннях РФ. Православної Церкви".
Чинне законодавство України надає достатні засоби протидії використанню релігійного чинника у гібридній війні проти нашої держави, недопущення політизації релігійних організацій та діяльності структур «політичного православ'я». Однак для цього потрібна політична воля і злагоджена робота всіх структур, особливо тих, що стосуються сфер державно-церковних відносин.
Саме в цьому випадку вжиті президентом заходи будуть виправдані, оскільки влада не могла залишити без уваги низку скандалів і фактів, що свідчать про співпрацю деяких представників духовенства УПЦ з агресором і взагалі в її рядах є велика кількість людей, які дійсно працюють на інтереси Росії, стають на бік агресора і поширюють наратив агресора. Залишається сподіватися, що ці заходи зважені і не призведуть до крайньої напруги в релігійній сфері України, що піде тільки на користь агресору і його пропаганді.
Тим часом зв'язок між націоналізмом і релігією в Росії не менш складна, ніж де-небудь ще в світі. Відносини між державою і церквою століттями визначали російську ідентичність. Ідея «Святої Матері Русі» як «Третього Риму» (а значить, і законного спадкоємця візантійської та римської спадщини) була основним ідеологічним будівельним блоком, на якому була заснована Імператорська Росія. Не було неминучим, що в пострадянську епоху в Росії буде тісний зв'язок між церквою і державою.
Насправді таких відносин не існувало до тих пір, поки на його пост в 2009 році не прийшов патріарх Кирило. З тих пір Кирило і Володимир Путін працювали над створенням все більш тісного союзу. Цей альянс став свідком все більшого використання релігійної мови та образів у російській державній пропаганді. Більше того, релігія, а точніше спільна релігійна історія України та Росії, є центральною частиною риторичного виправдання війни Путіним. Ще у 2018 році Путін назвав навернення Київської Русі точкою відліку для російської державності, і, безперечно, спільна релігійна історія цих країн доводить найяскравіше та найпотужніше історичне обґрунтування нинішнього вторгнення.
Найважливішою фігурою Російської православної церкви є патріарх Московський Кирило. Народився Володимир Михайлович Гундяєв, він очолює Російську православну церкву з 2009 року. Йому багато в чому приписують тісний союз церкви з режимом Путіна і самим Путіним. Ці відносини нагадували і, можливо, моделювали відносини між церквою і державою в імперській Росії, аж до створення і поширення зручних казок. Наприклад, починаючи з 2016 року, патріарх Кирило і Путін почали просувати фейк про те, що батько Кирила таємно хрестив Путіна за часів Сталіна.
Ще одна ключова фігура – митрополит Волоколамський Іларіон, голова церковного відділу зовнішніх зв'язків. Він багато в чому був публічним обличчям Російської православної церкви, яка схвалювала прагнення вивести «традиційні цінності» на перший план російського політичного життя як на батьківщині, так і за кордоном.
Коли Україна стала незалежною державою, вплив релігійних організацій та установ на її національну безпеку в умовах розвитку гуманітарної сфери був значно недооцінений.
Деякий час релігійний фактор навіть не був включений в документи, що визначають стратегію національної безпеки або інформаційної безпеки України. Тому до і під час нинішньої війни Росії проти України (з 2014 року) держава-агресор використовує деякі релігійні інститути та громадські організації, створені нею (братства, козацькі воєнізовані структури, правозахисні спілки, інформаційні агентства тощо) як засіб поширення своєї ідеології в Україні («русский мир», «свята Русь», «триєдина Русь», «євразійство» тощо), а також для проведення різних спеціальних заходів та рекламних кампаній. Така ситуація була і є прямою загрозою національній безпеці України.
Хоча конфлікт за незалежність ПЦУ, безумовно, не є головною причиною вторгнення Путіна в Україну, він, безумовно, має великий пропагандистський потенціал. Почнемо з того, що погляд Путіна на історію — погляд на історію, яка стирає Україну як незалежну націю — це та сама точка зору на історію, яка ставить українську церкву під владу товариша Гундяєва.
Саме тому необхідно прискорити передачу ключових центрів УПЦ МП в Україні, трьох лаврів, до ПЦУ. Ці заходи дозволять якщо не обезголовити гідру, то значно послабити і маргіналізувати її, а також стимулювати перехід парафій з УПЦ МП до ПЦУ.
Якщо раніше Україна недооцінювала релігійний стогін конфлікту, то тепер настав час виправити помилки і завдати удару по ворогу в цьому напрямку.
Сергій Сербін,
історика, спеціально для ПК Інформ