Чи може ЄС піднятись до історичного значення приєднання України? Що це означатиме для ЄС і які уроки ЄС може винести зі свого попереднього досвіду розширення? З якими проблемами може зіткнутися ЄС щодо відновлення України?
Європейський Союз запросив Україну до діалогу 2 грудня 1991 року, наступного дня після того, як український народ на референдумі висловив бажання жити у незалежній державі. Цю подію можна вважати початком відносин Україна-ЄС. Ці стосунки ніколи не були простими. Протягом усієї історії були і «весни», і «зими», але у вирішальні моменти український народ захищав свою демократію та право бути в ЄС.
На саміті Європейської політичної спільноти в Кишиневі 1 червня 2023 року прем'єр-міністр Італії Джорджіа Мелоні наголосила, що Україна та інші європейські країни (що не входять до ЄС) мають бути «возз'єднані» з сім'єю ЄС, і пообіцяла повну підтримку Італії.
«Справжня відкритість» по відношенню до східних народів є суттю послання прем'єр-міністра Мелоні, висловленого у її промові та в короткій розмові з журналістами раніше. Суб'єктами є Молдова, Україна, Грузія та балканські народи, а саме всі країни, «які є європейськими, але хочуть бути такими в усіх відношеннях». Вона наголосила, що Італія підтримує ці виклики, наголосивши, що цей процес слід розглядати не як складний вступ до ЄС, а скоріше як їхнє «возз'єднання до європейської родини». Цитуючи святого Папу Івана Павла II, пані Мелоні сказала: «Європа має дихати двома легкими, одним західним та одним східним».
Прагнення прем'єр-міністра також поширюється на дискусію щодо кордонів НАТО, яка, як вона нагадала, буде розглянута на майбутньому саміті НАТО у Вільнюсі в липні. На цьому фронті Рим також є одним з прихильників політики відкритих дверей. Слова співзвучні словами президента Зеленського, який закликав «усі країни, що межують із Росією, приєднатися до Атлантичного альянсу».
Поштовх до розширення сім'ї націй ЄС відбувається на тлі надзвичайно високої напруженості у відносинах між Сербією та Косово, яка частково підживлюється самою Росією, що погіршило безпеку регіону.
Україна є пріоритетним партнером для ЄС. У зв'язку з поточними проявами тероризму та агресії Російської Федерації в Україні європейські країни змінили напрямок своєї політики згуртування щодо України. Євросоюз надавав гуманітарну допомогу українцям із перших днів повномасштабного вторгнення російських військ до України. Товари першої необхідності, медичні препарати, продукти харчування – все це надавали європейські країни у ці надзвичайно складні для України та її народу часи.
Українці постійно висловлюють подяку за надану допомогу та підтримку. Вони переконані, що завдяки таким діям Україна незабаром здобуде перемогу над окупаційними військами та займе почесне місце серед провідних країн світу.
Безумовно, процес євроінтеграції займе деякий час (сподіваюся, роки, а не десятиліття) та потребуватиме трансформації як України, так і ЄС. Однак сьогодні весь світ змінюється і до реальності до 24 лютого 2022 року повернення не буде. Новий порядок вимагає від усіх стратегічного мислення та сміливої уяви. Нинішня повномасштабна війна змушує критично переосмислити багато речей, які сприймалися як даність, і нарешті вирішити багато проблем, які давно відкладені в довгу скриньку.
Для миру в Європі нам потрібна Україна в ЄС та НАТО. Народ України погодиться. Після більш ніж року захисту своєї країни від агресивної війни Росії українці більш ніж будь-коли віддані європейському майбутньому. Згідно з останніми даними опитування: 85% українців хочуть, щоб їхня країна вступила до ЄС, а 82% - до НАТО.
Ці тенденції є унікальною нагодою інтегрувати Київ до інституційних рамок Європи та прокласти шлях до сталого світу. Траєкторія України як вільної та сучасної європейської держави зміцнить захист трансатлантичного співтовариства від російського вторгнення, а також допоможе обмежити можливості втручання автократичного союзника Москви в Пекіні. Незалежна європейська Україна не лише відмовляє Росії у її маревній реваншистській імперії; він пропонує Києву шлях до свободи та процвітання, що базується на демократичних цінностях.
У своєму прагненні до автократичної консолідації Росія та Китай прагнуть використати економічні та політичні чинники вразливості для розширення свого контролю над сусідніми державами. Спираючись на підтримку, вже спрямовану Україні, і включивши Київ до формальних західних інститутів, таких організацій, як ЄС та НАТО, сигналізуватимуть іншим країнам, що залежать від домінуючих регіональних держав, таких як Росія та Китай, що є найкращим шляхом вперед.
Офіційний статус України як члена європейських внутрішньодержавних інститутів також забезпечить захист від економічних амбіцій Китаю та розширить можливості трансатлантичних держав для зміцнення відносин у сфері економіки та безпеки. У цьому сенсі подальша європейська інтеграція України є імперативом для захисту демократичного прогресу Києва поряд із стратегічними інтересами США та Європи.
Україна вже досягла значного прогресу у проведенні інституційних та політичних реформ, необхідних для формального приєднання до європейських інституцій. Здобувши офіційний статус країни-кандидата в ЄС у червні 2022 року, уряд України швидко прийняв рекомендації ЄС у різних законодавчих та судових секторах.
Відновлення процесу вступу не означає зниження планки реформ. ЄС не повинен послаблювати умови або надавати «прискорений шлях» до членства: Україна має досягти реального прогресу. Але ЄС також має зарекомендувати себе як надійний партнер у підтримці України у реалізації та збереженні темпів реформ.
Це означає створення додаткових проміжних віх на шляху приєднання, таких як пропозиція щодо попередньої оцінки Європейською комісією виконання Україною умов кандидатури навесні 2023 року.
Але Україна може мати проблеми серйозніші, ніж останні звіти Брюсселя про її прогрес. Останніми тижнями в деяких країнах Центральної та Східної Європи наростає тривога з приводу потоку українських товарів, що надходять до ЄС, який торкається місцевих фермерів. Польща, Угорщина, Словаччина та Болгарія, які розлютили Європейську комісію та щиро вірять у святість єдиного ринку ЄС, призупинили імпорт зерна та інших продуктів харчування з України. делеговані Брюсселю, а чи не окремим країнам. Криза висвітлила дилему, що стоїть перед заявкою України на членство в ЄС, — чи справді ЄС готовий інтегрувати таку величезну країну до союзу.
Найбільш тривожним для України є той факт, що деякі з найвірніших союзників, включаючи Польщу та Словаччину, очолюють рух із заборони українського імпорту. Обмеження є рідкісним порушенням у відносинах між Києвом та Варшавою, оскільки Україна критикує рішення Польщі.
Насправді, прагнення України вступити до ЄС протягом двох років завжди було саме таким — бажаним. Але для України це прагнення сприяє не лише моральному духу на полі бою, а й таким необхідним управлінським та конституційним реформам, оскільки країна прагне виправити свої дії як попередню умову для членства в ЄС.
За останні півстоліття європейські країни розробили концепцію свободи, засновану на універсалізмі, відмові від військової сили, економічної взаємозалежності, об'єднаному суверенітеті та уявленні про Європу як єдиний суб'єкт, заснований на наборі спільних інститутів. Саме це бачення відрізняє ЄС від інших регіонів і навіть його держав-членів. Але війна в Україні поставила під сумнів основні засади блоку та відкрила шлях скептично налаштованим національним лідерам, щоб кинути їм виклик.
Якщо раніше європейці розглядали свій проект як постнаціональний, то тепер вони визнають, що модель ЄС, швидше, виняткова, ніж універсальна. За останній рік європейські політики стали все більше зациклюватися на зміцненні кордонів ЄС на противагу іншим політичним проектам на сході та півдні.
Отже, європейська інтеграція, яка спочатку мала на меті забезпечення миру на континенті, трансформувалася якщо не зовсім у «військовий» проект, то принаймні в проект збройного умиротворення та безпеки. Європейські інститути, які колись покладалися на м'яку силу, тепер постачають Україні військову техніку та схвалюють переозброєння континенту, а Європейська комісія озброїла економіку ЄС через санкції та прискорила перехід до військової економіки з нормуванням та контролем цін на енергоносії.
Але найдраматичнішим зрушенням у європейському політичному мисленні стало переосмислення взаємозалежності. Європейська інтеграція ґрунтувалася на вірі в те, що поглиблення економічних зв'язків між країнами може перетворити колишніх супротивників на союзників. Але, як продемонстрував Путін, взаємозалежність можна використовувати як інструмент для здирництва.
Упродовж десятиліть головною метою європейського проекту було приборкати націоналізм шляхом об'єднання суверенітетів. Але тепер європейці визнають, що суверенітет має бути захищений перед тим, як його можна буде об'єднати. Транснаціональна правова система ЄС не може бути універсальним планом для всього континенту, не кажучи вже про світ.
На ранніх етапах війни напруженість між ліберальними цінностями ЄС та його мобілізацією воєнного часу була менш вираженою. Технократична Європейська комісія підтримувала військові дії, обстоюючи заходи щодо озброєння та моральної підтримки України у її боротьбі проти агресії Росії. Рішення про надання Україні статусу кандидата стало для блоку винятковим кроком – поєднанням геополітичних імперативів та інструментів процесно-орієнтованої бюрократії.
Тим часом і лівим, і правим довелося скоригувати свої позиції, щоб знайти точки дотику Україні. Європейські ліберали стали менш чинити опір націоналізму і більш схильні до необхідності застосування сили проти Росії, а праві були змушені переглянути свою позицію щодо ролі ЄС як стратегічного гравця.
Хоча європейські партії нині намагаються перевершити одна одну у підтримці України, гострі питання, такі як ведення війни, поводження з біженцями і те, як повоєнну Україну буде інтегровано до ЄС, можуть знову розділити Європу. Якщо настане втома від війни, криза біженців та висока вартість життя, європейські вибори 2024 можуть стати новим полем битви.
Це також означає чітке інформування про те, коли та за яких умов Україна може перейти до наступного етапу відкриття переговорів про вступ – те, що держави-члени відмовилися взяти на себе на будь-якому з недавніх самітів. Регулярні оцінки та ясність щодо найближчих горизонтів не зв'яжуть руки ЄС, якщо реформ буде недостатньо, але підвищать прозорість, виправдають очікування та прив'яжуть обидві сторони до процесу.
У довгостроковій перспективі оновлена структура приєднання запропонує варіанти поступової інтеграції у обраних сферах, де країни приєдналися до законодавства ЄС ще до надання повноправного членства. Це може початися з інтеграції в єдиний ринок ЄС, як це передбачено чинною Угодою про асоціацію України з ЄС; за яким слідує доступ до більшої кількості програм, фондів та установ ЄС; та привести до участі у певних конфігураціях Ради ЄС на основі спостерігача чи дорадчого органу або з певним правом голосу.
ЄС має використати 2023 рік для прискорення процесу вступу, щоб зберегти десятирічні інвестиції у демократичні практики та інститути в Україні та допомогти Києву зберегти демократичні процедури та стандарти у воєнний час. Статус кандидата — важливий політичний жест, але для того, щоб він мав значення, він має бути сповнений сенсу. Оскільки Україна та її народ будуть незалежними та вільними у виборі свого майбутнього — як вони зробили це у 2014 році, обравши шлях ЄС до Революції Гідності. Європейська інтеграція України потрібна для забезпечення цього.
Ця нова реальність потребує стратегічного мислення та сміливої уяви. Нинішня повномасштабна війна змушує як критично переосмислити речі, які раніше сприймалися як даність, так і вирішити проблеми, які давно відкладені в довгу скриньку. Досі українці краще гуртувалися проти ворога, ніж проводили реформи. Після століть російського гніту нарешті поступово розвивається українська політична культура. Українська ідея дуже живуча і водночас дуже проста – створити «нормальну» національну державу, подібну до Німеччини чи Іспанії.
Окрім прояву агресії в Україні, дії Росії зачіпають і весь цивілізований світ. Будь-які подальші дії Євросоюзу та України мають бути взаємно узгоджені – ми маємо об'єднатися та стати сильнішими, ніж будь-коли.
Артур Журбенко, шеф-редактор