Питання про те, що чекає Україну після закінчення війни, хвилює кожного українця, який відчуває зв'язок з країною. Причому у всіх сферах життя: економічній, політичній, соціальній, культурній. Не дарма першою в цьому списку йде економіка. Там, де немає грошей, не буде місця і політиці і культурі. Допоки прогнози про «перший день після війни» досить негативний.
Звичайно, в будь-якій країні післявоєнний час є вкрай депресивним. Але якщо найжахливішим наслідком іншої світової для України став голод, то зараз, враховуючи реалії і будь-яку допомогу союзників, голодувати нам навряд чи доведеться. Але тут не працюють правила піраміди Маслоу: консервами нам допоможуть, і все?
Головною проблемою післявоєнної України стане тотальний дефіцит робочої сили і кваліфікованих кадрів. За деякими даними, до 70% біженців не планують повертатися додому. Це добре, якщо решта 30% повернутися, а якщо ні? Чому мова йде не тільки про кваліфікованих інженерів і айтішників, які знайшли хорошу роботу. Малозабезпечені сім'ї, люди без освіти, які залишили Україну, за два роки навчилися жити в нових реаліях. Розумний заводський робітник вже давно знайшов роботу в умовній Польщі або Литві. З цієї причини запуск економіки та промисловості країни зіткнеться з великими труднощами. З одного боку, багато західних країн запускають програми по поверненню біженців (але саме зараз, під час війни), в ході яких виплачують їм допомогу. Але мова не йде про країни Східної Європи і Прибалтики, які самі відчували дефіцит робочої сили, і масив біженців в чомусь прийшовся їм на руку, якщо говорити про тисячі асимільованих українців. Майбутніх чи теперішніх поляків чи литовців, рахуючи, що багато хто не зміг поновити паспорт і зараз шукають шляхи отримання нового громадянства.
Ніхто досі не визначив, якого роду переслідування очікують тисячі українців, які не прийшли вчасно в ТЦК і живуть за кордоном. Тому сміливо можна говорити про те, що цифра в 70% тих, хто не повернеться буде значно вищою. І навіть враховуючи фінансову допомогу західних союзників для запуску повоєнної економіки, ми і за десять років не зможемо повернути її на колишні позиції через демографічну катастрофу-нове покоління українців буде куди менше за чисельністю.
Юрій Богданов, радник голови в Дніпропетровській ОДА, висловлював думку, що вже через одне покоління українці почнуть забувати реалії війни. Позиції на зразок «діти за батьків не відповідають» ще звучатимуть у суспільстві. Ветерани також не будуть постійно згадувати військові дії. Вони будуть стурбовані відновленням свого життя: реабілітацією, соціалізацією та політичним представництвом. На ці позиції нам потрібні мільйони гривень щоку. Зараз навіть складно назвати точну суму, і навряд чи фінансисти візьмуться за такі прогнози. Проблема ветеранів стане основною для соціальної політики України, і про готове рішення поки не йде й мови.
Експерт виділяє дві групи очікувань щодо ветеранів, які не здійсняться. З позитивного боку, військові стануть каталізатором позитивних змін в країні. З негативною, ветерани будуть незадоволені настроями в суспільстві і можуть радикалізуватися, аж до відходу в опозицію нинішній владі. Також цивільні страждають від проявів ПТСР у ветеранів. Втім, останній пункт виникає в будь-якому повоєнному суспільстві.
Експерти припускають, що воїнів ЗСУ запрошуватимуть до політичних партій. Їх використовуватимуть для маніпуляцій, щоб отримувати голоси виборців. Кожна організація і партія захоче мати серед своїх членів ветерана, якого представлятиме публіці. Для політики це не означає нічого доброго, оскільки післявоєнна Україна може перетворитися на такий собі гарнізон, який буде витрачати ліву частину бюджету на оборону, нехтуючи цивільним життям. Головна небезпека для політичного життя України після війни-наступ диктатури.
Головним протистоянням у культурі ж стане опозиція «біженці-ветерани». Взаємну неприязнь двох великих спільнот, що відносяться до України та її майбутнього по-різному, подолати буде дуже важливо. Нам буде необхідно докласти всіх зусиль, інакше ми можемо отримати ще й небувалій підйом злочинності після з'ясувань, «хто більше патріот».