Українці часто дивуються тому факту, що багато священиків УПЦ МП заперечують українську державність, самобутність української культури і навіть наявність української громадянської нації. Я ж не бачу підстав дивуватися.
"Про традиційне християнство в Росії найбільше говорять люди, які народилися в атеїстичній сім'ї, були комсомольськими активістами, до традиції долучилися за книжками і моляться в храмах, які півстоліття тому були овочесховищами, в оточенні вічних неофітів. Величезна різниця з Балканами, де християнство було останні дві тисячі років практично безперервно. Де воно творчо розвивалося і поступово змінювалося", - пише біблеїст Андрій Десницький.
Річ у тім, що приблизно з середини XV ст. Московською церквою реально керує світська влада, а з часів Перта Першого і юридично. Щоб "церква була церквою", її, в уявленні середньостатистичного клірика РПЦ, повинен санкціонувати глава Російської держави, "імператор третього Риму". Відродження РПЦ у 1943 р. розпочалося з санкції Сталіна - атеїста і комуніста, якому деякі батюшки РПЦ покладають квіточки і збирають підписи для канонізації, саме за акт 1943 р. Пишуть акафісти, в яких величають цього більшовика "Новим Костянтином".
Звісно це все окремий випадок, але окремий випадок, породжений загальною тенденцією. До 1943 р. радянська влада підтримувала обновленство (і Константинополь визнавав цей рух) на чолі з п'ятикратно одруженим Олександром Введенським. Об'єктивно більшість кліру були в обновленському ВЦУ. Варто було Сталіну дати опіку юрисдикції Страгородського (РПЦ), як клір масово почав переходити в цю юрисдикцію, і до 1946 р. у ВЦУ залишалася одна парафія. Як, утім, і обновленство народилося з практики "вірнопідданості" поточній владі та прагнення пристосовуватися. Щойно співали "много лета" Його Імператорській Величності Миколі Кривавому, і рік по тому стали писати про необхідність "вскочити на локомотив революції".
Це 2 яскравих приклади, які свідчать про те, що РПЦ - це церковна свідомість на 100% прив'язана до московського імперіалізму. Саме імперія для них є джерелом "канонічності", немов Дух Святий виходить від Москви і безпосередньо з канцелярії Кирила (Гундяєва) Мені видається дивовижним, зокрема, як люди, які називають себе християнами і заявляють, що дивляться на світ із церковних позицій, настільки звеличуються над іншими народами, що навіть приблизно не хочуть ставити їхню історію, їхню географію, їхні страждання, їхній досвід поруч із власними. Щоб на одному рівні чи вище - і мови не йде.
Відомо, що греко-католицький мученик, єпископ Ужгородський Теодор Ромжа, був убитий більшовиками за відмову приєднуватися до сталінської РПЦ. Здається, будь-який діалог з РПЦ не буде продуктивним, доки православ'я як релігія в Росії використовують як підкладку під черговий імперіалізм, і йде в одному пакеті з виправданням опричнини і ГУЛАГу.
В основі їхніх уявлень про церкву - найжорсткіша автократія "третьоремського папи", було скасовано навіть такі залишки колегіальності як помісні собори. Чудово відомо, яка автократія, необмежена жодним канонічним правом влада єпископів у єпархіях РПЦ, які дозволяють собі поводитися зі священиками, наче з кріпаками-холопами 18 століття. Духом рабства й автократії пронизана вся структура РПЦ та її частини УПЦ МП. "Я начальник, ти дурень" - основний принцип відносин у РПЦ. За церковної свідомості, зацикленої на "третьому Римі", про яку повагу до інших народів і культур може взагалі йтися? Особливо якщо йдеться про народ, який намагається скинути ярмо Третього римського імперіалізму.
Неважко помітити, що політика РПЦ у ставленні до інших конфесій і релігій легко описується двома словами "тотальна апологія". Немов РПЦ МП взяла собі за правило стверджувати "ми завжди праві, і неправі ми бути не можемо. Амінь". Навіть ганебні сторінки історії РПЦ, на кшталт співпраці з НКВС, або переслідування старообрядців, або захоплення власності УКГЦ у західних областях України після другої світової війни, або повністю заперечуються, або екстрено перекручуються на "славні" та "героїчні" (як із тим же НКВС).
Москва індиферентна в питаннях віри і християнської моралі, і саме тому в ідеології православних фундаменталістів РПЦ, іслам і сталінізм опиняються в "одному окопі", а греко-католики, римо-католики, західні християни загалом, баптисти і ЛГБТ - в іншому. Ми чітко бачимо, як кремлівські ідеологи і служителі РПЦ розпалюють саме міжрелігійну ворожнечу і сіють ненависть. Це цілеспрямована політика цих людей уже багато років. Якби Путін її не підтримував, він міг би їй перешкодити давно.
Усі розуміють, що це ненормально, але бал править "тотальна апологія". Священик-мажор може бути їм особисто неприємний, але перед обличчям "світу", будуть доводити правоту. Брехати ніби ніяких "священно-мажорів" не існує, хоча будь-який московський бізнесмен пригадає парочку священнослужителів, що володіють автопарком спорткарів, і так само парочку "бізнес-батюшок", які суміщають священнослужіння з володінням мережею ресторанчиків або бутиків.
Тому вкрай складно повірити в їхню щирість. Я б повірив у щирість їхніх слів, якби РПЦ сама не займалася розповсюдженням наклепу про інші Християнські конфесії, релігії, навіть цілі народи, та й про український народ зокрема. Через свої ЗМІ, видавничі проекти тощо.
Я б повірив їхнім священикам, якби в храмах РПЦ не збирали гроші на так назв. "російську православну армію", яка прославилася викраденнями і тортурами людей. Якби священики РПЦ з Москви і Пітера не їздили в "ДНР" на "сафарі, постріляти хохлів", як вони самі писали в соцмережах, і викладали фото зі зброєю в руках.
Жоден із цих "священиків" не позбавлений сану, і вони із задоволенням дають інтерв'ю каналам типу "Спас" і "Союз". Продовжують відкрито пропагувати свої погляди в соцмережах, і навіть служать, просто в інших єпархіях. "Покарали" переведенням в інші єпархії тільки тих із них, про кого був шум у ЗМІ. Тобто ієрархія РПЦ насправді їм співчуває. Я б повірив їхнім проповідям, якби до них з вуст патріарха РПЦ прозвучало хоч би слово засудження тієї ж самої війни проти України ще в 2014, а він її "благословляє" в 2022 і 2023 роках. Але й цього не було б, якби РПЦ МП не благословляла терор проти інших християн, який творять так зв. "православні активісти". "Православні активісти", якби члени підзвітної РПЦ бойової організації СС (Сорок Сороків) не били людей, які критикують фінансово-господарську діяльність РПЦ (причому без різниці, вірян і невірян). Причому влада потурає цьому свавіллю. Парафії РПЦ, найчастіше відкриті школи ксенофобії та антисемітизму.
Наведу зовсім вже факт свіжий. У РПЦ позбавили сану священика, який помолився про мир замість "перемоги". І додам факт старий: у РПЦ не засудили протопопа Ткачова за заклики калічити українських полонених.
Отже, один із 39 414 священиків.... цей факт радше ганьба, ніж доблесть. Для порівняння, з 17 тис. пасторів Прусської унії проти нацистів виступила приблизно 1/3, і 800 було заарештовано й ув'язнено в концтабори. Кількість спікерів РПЦ, які закликають до воєнних злочинів, йде на десятки тисяч. Точної цифри назвати не можу. І різниця між німецькими церквами в 1933 і РПЦ у 2023 всього одна, зате вирішальна. Німецькі церкви не були співавторами нацистської доктрини, вона спочатку була для них чужою. РПЦ - мати і творець доктрини "русского мира", що лежить в основі нового фашизму. Догматичний етноконфесіоналізм РПЦ - у процесі секуляризації став основою путінської ідеології. У більшості чад РПЦ в головах "русскій мір" це і є зміст їхньої особистої віри. Тому і 100% єпископів за війну і за путінізм і 99% духовенства. РПЦ перестала бути християнською церквою і стала просто ритуальною версією громадянського культу держави задовго до війни. Тому відсутність публічної реакції ієрархії РПЦ на руйнування храмів РПЦ же, вбивства мирного населення тощо - це ознака моральної деградації. Формування публічного обурення тільки коли храм переходить у власність ПЦУ - це трагедія, а коли він сплюндрований і у вівтарі солдати РФ влаштували нужник - тиша.
Тому на рівні церковної пропаганди (філії пропаганди від ФСБ) виникає безліч псевдобогословських спекуляцій, те, що можна назвати "Z-богослов'ям" - це офіційна ідеологія РПЦ.
Причому зовсім не нав'язана ззовні, а народжена безпосередньо в лоні самої "церкви". Для позиціонування безрелігійному суспільству цієї ідеології її позначали як "доктрина" або "концепція русского мира" і просто "руська доктрина" та її просуванням займалася сама РПЦ, наприклад, в особі голови ВЗЦЗ того часу Гундяєва В. М., відомого як "патріарх Кирило".
Ця ідеологічна конструкція розвивалася і змінювала назви. Але стрижневі ідеї, закладені в неї, розвивалися в заданому напрямку. Коротко цю ідеологічну концепцію можна описати так:
1) Антизахідництво (наші цінності хороші - їхні цінності погані).
2) Заперечення концепції "прав людини" (як чужої "нашому" світогляду).
3) Виокремлення "російської людини", як окремої від усього людського роду "надлюдини".
4) Виділення Росії як окремої від усіх інших країн "надцивілізації" - антиглобалізм.
5) Наділення Росії, як колективної сутності росіян - якостями непогрішності і всемогутності.
Іншими словами, перед суспільством малюється солодкувато-сусальний образ "ідеальної РПЦ", в якій немає ніяких внутрішніх проблем і панує суцільна гармонія, і лише зовнішні вороги (розкольники і єретики) наводять "тінь на тин". Мисляча частина російського суспільства дружно засуджує РПЦ за цю політику, але випускає з уваги іншу важливу проблему.
Ця тотальна апологія РПЦ живиться одвічною російською тотальною апологією історії Росії, наче на чолі держави завжди перебувають люди щонайменше безпомилкові в загальнополітичних питаннях.
Більшості чад РПЦ неможливо пояснити, чому натовп тих, хто кричить "Джизас-Джизас", набагато менш небезпечний, ніж натовп, який репетує "Джихад-джихад".
Як говорив Спаситель, "за ділами їхніми впізнаєте їх". Судячи з усього, в РПЦ є "догмат" про непогрішність церковної ієрархії в питаннях фінансово-господарської діяльності. Причому цей догмат однозначно важливіший за догмати Втілення і Воскресіння Господа Нашого Ісуса Христа.
Адже насправді позиція більшості чад РПЦ це просто боягузлива брехня зі страху. Особливо серед попів і клерикалізованих мирян. Вони всі прекрасно розуміють проблеми своєї організації, але бояться визнати наявність цих проблем перед "зовнішніми". Їм не зрозуміти того факту, що заперечення проблем або ухилення від їхнього обговорення з тими, хто до РПЦ не належить, це не місіонерський крок, а рівно навпаки - анти-місіонерський. Що за це будуть тільки зневажати, а не поважати. Зберуться на клерикальну п'янку, і ну давай лаяти начальство та реалії життя. Для зовнішніх - телеканали Союз/Спас і радіо Радонеж - хохломатне православ'я.
Це не "симфонія" влади. Це тупо диктат. Є таке поняття "синтонна (симфонічна) держава". Коли держава вміє добре співпрацювати з УСІМА громадянами і УСІМА громадськими організаціями, зокрема й опозиційними. Тому, коли черговий агітатор від РПЦ, задихаючись від "духовності" віщає щось про "симфонію влади", він просто бреше. РПЦ сьогодні - КПРС учора.
Сергій Сербін, історик