Колегія суддів Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду залишила без задоволення касаційну скаргу засудженого, який був визнаний винуватим у грубому порушенні законодавства про працю. У цій скарзі засуджений вказав, що в його діях відсутній склад кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1 та 2 ст. 172 КК України, оскільки обов'язковою ознакою їх складу є звільнення з особистих мотивів. Однак, на його думку, в суді не було доведено, що потерпілий був звільнений саме з особистих мотивів. Скаржник стверджував, що звільнення потерпілого відбувалося через невиконання ним своїх професійних обов'язків.

Як встановлено в суді, директор підприємства, будучи посадовою особою, на яку покладено організаційно-розпорядчі та керівні функції, умисно, грубо порушуючи законодавство про працю та вимоги ст. 43 Конституції, усвідомлюючи можливість безпосереднього впливу на особу, з особистих мотивів, зокрема через неприязні стосунки з останнім та бажання влаштувати на звільнене місце свою дружину, тричі незаконно звільняв потерпілого з посади бухгалтера, а суд тричі поновлював його на посаді.

ВС вказав, що обов'язковому встановленню підлягало вирішення питання про те:

- чи були звільнення потерпілого незаконними;

- чи були звільнення вчинені з особистих мотивів. Трьома рішеннями місцевого суду підтверджено, що директор підприємства протягом менш ніж двох років тричі незаконно звільнив потерпілого із займаної посади. Зокрема, в одному з цих рішень суд встановив, що в наказі про звільнення взагалі не було зазначено, який саме проступокбухгалтера став підставою для розірвання трудового договору, укладеного сторонами, а також не було дати його вчинення. Ще одним рішенням встановлено, що звільнення бухгалтера відбулося в той самий день, коли був виданий наказ про його поновлення.

Водночас під час розгляду судами в порядку цивільного судочинства справ, які стосуються незаконного звільнення та поновлення на посаді, не є обов'язковим установлення факту наявності чи відсутності мотиву такого звільнення, в тому числі особистого мотиву, оскільки суди в таких справах повинні лише констатувати законність або ж незаконність звільненняпрацівника з посади.

Що стосується наявності особистого мотиву в директора підприємства при звільненні бухгалтера, то суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що цей мотив підтверджується, окрім показань потерпілого, показаннями допитаних у судовому засіданні свідків і дослідженими документами.

Матеріалами кримінального провадження встановлено, що директор підприємства звільнив бухгалтера з метою влаштувати на його місце свою дружину, яка після звільнення потерпілого і зайняла вакансію. Даних про те, що директор намагався знайти іншого спеціаліста на посаду бухгалтера, матеріали провадження не містять (директор не звертався до районного центру зайнятості з інформацією про наявну вакантну посаду бухгалтера).

ВС зазначив, що висновки судів про наявність у засудженого особистого мотиву при незаконному звільненні потерпілого з посади бухгалтера є правильними.