У ГУР дуже неоднозначно відреагували на вбивство екс-командира підводного човна «Краснодар», заступника начальника краснодарського відділу з мобілізаційної роботи Станіслава Ржицького. Вчора російські ЗМІ повідомили, що 42-річного Ржицького застрелили під час ранкової пробіжки. Подекуди одразу повідомили про нібито «замовлення з України». Тим більше, несподіваною була публікація про вбивство Ржицького на сайті ГУР.
Але відповідальність він відомство не взяло. «Через сильний дощ у парку було безлюдно, тож немає свідків, які могли б повідомити деталі чи дізнатися нападаючого», - привело подробиці ГУР.
Тільки після пильної уваги до цієї публікації Головного управління розвідки та навіть звинувачень у тому, що «ГУР взяла на себе відповідальність», голова української розвідки Кирило Буданов заявив, що відомство не має відношення до смерті Ржицького.
За інформацією розвідки, Ржицький завдав ракетних ударів територією України – зокрема, Вінницею. В управлінні стратегічних комунікацій української армії вважають, що російський командир пізніше дійшов висновку про неефективність ракетних ударів із великим ризиком для мирних жителів.
«Очевидно, його було ліквідовано за відмову надалі виконувати бойові накази командування про ракетні обстріли по мирних українських містах», – вважають у відомстві. За версією ГУР, у російського командира вистрілили сім разів з пістолета Макарова під час ранкової пробіжки.
Дивує багато подробиць, які наводить наша розвідка. І передчасна публікація без коментарів усередині України також була розцінена деякими фахівцями як навмисна – щоб побічно дати зрозуміти, що ГУР «все було відомо».
Передбачуваним убивцею Ржицького може бути екс-глава української федерації Шотокан карате-до України Сергій Денисенко, який жив у Краснодарі та був затриманий у Туапсі. Пишуть, що Денисенко вже дає зізнання: планував відсидітися кілька днів в орендованому заздалегідь будинку в Туапсі, а потім через Стамбул дістатися Швейцарії, де йому з дружиною надали статус біженців. Що він розповість далі, невідомо.
Подібні інциденти дають в українському суспільстві певний підґрунтя для роздумів про те, що на території Росії ведеться інша війна – війна диверсій. При цьому про джерела випадків говорять лише побічно. Лише згодом ми дізнаємося (випадково чи ні?) про реальний стан справ. 9 липня Міноборони України визнало, що Київ стоїть за підривом Кримського мосту 8 жовтня. Це випливає з посади заступника міністра Ганни Маляр, яку вона присвятила 500 дням війни. Вона вказала, що минуло 273 дні, «як завдали першого удару Кримським мостом, щоб зламати росіянам логістику». Раніше на участь СБУ у підриві мосту натякав голова відомства Василь Малюк. Зараз до цієї теми підключився Кирило Буданов.
Навесні були опубліковані розвіддані США про те, що вибухи на підводному газопроводі «Північний потік», яким газ із Росії надходив до Європи, могло здійснити якесь «проукраїнське угруповання». У Києві відкинули якусь причетність до диверсії, а в Москві заявили, що вважають ці публікації скоординованим закидом. «Хоча мені подобається збирати кумедні теорії змови про український уряд, я маю сказати: Україна не має нічого спільного з аварією в Балтійському морі», - написав тоді Михайло Подоляк.
«Інша війна» тісно пов'язана з диверсією та інформаційною війною. Можливо, подібні інфоприводи й підвищують рейтинг Кирила Буданова чи керівництва Міноборони серед звичайних українців, але стратегічно для реальної війни вони не мають жодного значення. На сході країни ситуація, як і раніше, дуже важка. Чи стане легше людям у Херсоні від того, що Ганна Маляр отримала відмашку фактично зізнатися у підриві Кримського мосту? Та й до Криму нас це поки що не наблизило.
Припустимо, що незабаром наші Збройні сили відзначаться успішними діями та вийдуть на межі України 1991 року. Чи закінчиться війна? Якщо закінчиться, то чи настане час розкрити всі зроблені в цей період диверсії, чи дії силовиків, за які вони критикували з боку суспільства (корупційні скандали в Міноборони із закупівлями, випадки неправомірної роботи військкоматів тощо)? Це, безумовно, упустить рейтинг причетних до цих справ політиків, які, можливо, захочуть брати участь у виборах президента України. Карати винних карають, але лише порівняно дрібних діячів на зразок начальника Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Водночас ті, хто живе в Україні, отримують інформацію з абсолютно різних джерел і не завжди можуть розібратися, де правда, де напівправда, а де відверта неправда. Публікуючи новини про Ржицьке, Головне управління розвідки Міноборони публікує мінну карту Запорізької атомної станції. Чутки про можливі диверсії на ЗАЕС набагато тривожніші за новини про вбивство російського військового, про яке багато хто в Україні навіть не знав. Тому в інфоприводах нашим структурам необхідно дотримуватись тих позицій, які мають першорядну важливість для внутрішньоукраїнських реалій, диверсії ж є вторинними, а часом і незначними.