З Вугледара вивели українські підрозділи з метою збереження особового складу та бойової техніки, а також для того, щоб зайняти позиції для подальших дій.
Вугледар був плацдармом для деокупації Маріуполя і Бердянська. Втрата цього міста – нажаль можливість посилення логістики російської армії і можливе посилення бойової активності на Донецькому і Запорізькому напрямках.
Судячи з фото та відео з Вугледару, можна зробити висновок, що місто вщент зруйноване і невідомо, чи зможе воно коли небуть повернутись до мирного життя.
Після того, як туди зайшли окупаційні війська, російські пропагандистські пабліки почали масово публікувати відео «звільнених» жителів Вугледару. Звісно на відео всі вони висловлюють «вдячність» окупантам і розповідають, що так довго чекали коли їх "звільнять" . Окупант, який з ними спілкувався, хоч і розповідає постулати російської пропаганди, однак вся ця ситуація має і зворотній бік.
Найбільші бойові дії проходять саме в регіонах, де російськомовних людей найбільше. Є безліч відео, коли цих людей пригнічують та зневажають в інших регіонах України. Про особливо популярних русофобів таких як покійна Фаріон, Ніцой, Остап Дроздов, Парубій, Бутусов та багато-багато інших не варто навіть говорити. Вони регулярно розпалювали ненависть до російськомовного населення.
Звісно вони розуміли, що культурна спадщина сходу та півдня України дуже пов’язана з російською культурою. Але їм було всеодно. Ген ненависті до російської мови штовхає їх до пригнічення своїх людей, які просто проживають на територіях, в яких російська мова передавалась ПОКОЛІННЯМИ! Невже просто не можна пройти повз російськомовну людину і не спілкуватись з нею?! Адже це так не подобається. Невже жодному любителю хайпа не спало на думку ходити і навчати українській мові з терпінням та розумінням, а не агресивними викидами «ЧОМУ НЕ ДЕРЖАВНОЮ!»
Цікавий факт. Біженці, які через війну вимушені були поїхати до країн Європи, записувались на курси і вивчали мову країни. Країни ЄС не шкодують бюджетів, аби допомогти нашим співвітчизникам інтегруватись в побутове життя. Питання - як багато таких програм ви знаєте в Україні?! Отож.
Тому дійсно не дивно, що у підвалах окупованих міст окупанти знаходять людей, які їм "вдячні" за те, що відтепер їх не будуть принижувати. А усілякі Фаріон, Ніцой, Дроздов і їх тік-ток послідовники робили все, аби у окупантів була вагома мета - «АСВАБАЖДАТЬ НАШИХ ЛЮДЕЙ». Це не ваші люди. Ті, хто хотів бути вашим, вже давно зібрав манатки і переїхав до вас. Тут залишились українські люди, з українськими документами, які просто в силу обставин пригнічувались, відверто недолугими, своїми земляками. А влада підіграє цій кучці агресивних українізаторів. Бо я чув, коли влада висловлює скорботу по втраті Фаріон і якось досить опосередковано про втрату цілих міст з переважно російськомовним населенням.
Що можна зробити, аби потім не віддавати цілі міста після чисельних втрат особового складу? Що можна зробити, аби окупант не руйнував міста ракетами? Що можна зробити, аби не заглиблювати країну в блєкаут? Мабуть доречним було створити коридор міграції. Всі, хто хоче до окупанта – напрямок туди. Всі хто хоче на батьківщину – напрямок сюди. Тоді у росії не буде жодного вагомого аргументу – «ми йдемо рятувати своїх людей». Жоден Ванька з Рязаньки не зможе бути мобілізованим під гасло – рятуємо російськомовних людей.
І повірте, умови для таких домовленостей існують? Тому що перемовини про прокачку російських енергоресурсів, через українські магістралі проходять успішно. Зернові контракти, про які вже давно ніхно не згадує – теж працюють на повну потужність. Я не прошу життя людей ставити у пріоритет. Там де питання стосується грошей, людей ніхто не питає. Поставте життя людей хочаб на рівень нафти та зерна. І спробуйте домовитись про міграційний коридор, який зупинить бойові дії та навіжену ідеологію «СПАСАЕМ СВАИХ»
Автор - Артур ЖУРБЕНКО