• Сб. Лис 30th, 2024

Газова мафiя та росiйський слiд, частина 1

11:09 Вер 8, 2022

Особливості східноукраїнського «газолохотрону»

Останнім часом тільки лінивий політик, депутат не піариться в Україні на темі паливно-енергетичної кризи та проблем нафтогазового постачання, в умовах війни. А паралельно – лобіює якісь свої політичні та економічні інтереси, особливо якщо вони стосуються нафтогазового бізнесу.

Навіть з перемогою Євромайдану 2014 року кардинального «переформатування» цього бізнесу так і не відбулося, хоча зміни сталися досить разючі та серйозні.  Мало місце велике «перетасовування» кадрів, перейменування та реорганізація вже діючих фірм, а також масштабне їх клонування, дублювання, «ребрендинг», і таке інше.

Починаючи з 2014 року, окремі середньооптові продавці або транспортувальники нафти та газу «вибиваються» вперед, частково витісняючи конкурентів.

Після початку повномасштабної війни 24 лютого 2022 року, від якої постраждали газопромислові та нафтові об’єкти України, відбуваються нові великі зміни.

Зокрема, точно так само, як окремі українські співаки відмежовуються від Росії – навіть ті, чия кар’єра стартувала в Росії та повністю зав’язана виключно на російському шоу-бізнесі, аналогічно нафтові та газові фірми України намагаються якщо формально не «обрубати», то хоча б закамуфлювати давні контакти з агресором.

Для цього – створюють «обхідні» шляхи транспортування палива через Білорусію (що з 22 лютого 2022 року також стало неактуальним, тому що кордон закрито), а також через Казахстан та Узбекистан (правда, логістика і транспортування з цих держав російського палива, а також передбачений контрактами на 2022 р. експорт туди залізної руди з України, призначеної в тому числі й для російських виробників, після 22 лютого 2022 року також опинилися під загрозою, хоча всю правду про це ми дізнаємося не скоро).

До речі, про Білорусь. За даними сайту «Кларіті-Прожект» лише за період з 25 січня 2019 р. по 2 червня 2020 р. ТОВ «Газтрон-Україна» з Києва подавало заявки на дозволи для здійснення більше 230 міжнародних перевезень через кордон України з Білоруссю (тобто – майже кожен день), переважно – через Коростень або Чернігів. Тепер така можливість у них відпала.

Правда, залишаються ще державна нафтогазова компанія Азербайджану «Сокар» та її дочірні структури, які хоча й співпрацюють тісно з Росією, але при цьому з Україною також мають багато контактів (наприклад, діє представництво цієї компанії в Києві – Торговий дім «Сокар-Україна»). Азербайджанські бізнес-структури також можуть використовуватися українськими громадянами, як певні канали комунікацій з нафтогазовими компаніями Росії.

Нині – знову особливе місце займає проблема експорту до України та до інших держав Східної Європи російського газу. Мова йде не тільки про газопровід «Дружба», наприклад, але і щодо проблеми поставок скрапленого газу. Звідки та куди?

Як правило, з Росії – через «треті» країни.

Восени 2016 року ТОВ «Газтрон» вперше прийняло в порту Чорноморськ під Одесою танкери зрідженого газу з Єгипту та Швеції, але наскільки це було рентабельно та вигідно? Якраз тут починаються певні проблеми та складнощі.

Цікавими є нинішні заяви політиків.

Ось, наприклад, нардеп Дмитро Разумков прямо пропонує конфісковувати російський газ у тих міжнародних газопроводах, які проходять через Україну – мова йшла передусім про газопровід «Дружба», судячи з усього. Варто процитувати фрагмент його заяви від 20 липня повністю:

«Ми маємо, як транзитер виконувати зобов'язання перед міжнародними партнерами. Але залишок російського газу необхідно конфісковувати згідно із законом і закачувати в наші сховища. Бо виходить парадоксальна ситуація – щодня ми прокачуємо мільйони кубометрів російського газу і не забезпечуємо власні сховища необхідними запасами. Щоб забезпечити енергетичну безпеку України, Уряду та "Нафтогазу" треба зробити дієвий, зрозумілий стратегічний план розвитку галузі в умовах повномасштабної війни з рф».

За цю заяву в той же день вхопилися основні російські ЗМІ, які її масово поширили, мовляв: уряд України збирається конфіскувати російський газ у головному магістральному газопроводі, який іде з Росії у Західну Європу, а Разумков лише анонсує такий план. Пропагандистський фон після такої заяви виявився дуже вдалим для певних дій. Далі – більше: «Нафтогаз України» 26 липня оголосив дефолт щодо єврооблігацій, тому бачимо, що дієвого та стратегічного плану розвитку галузі скласти не встигли. А користувачам газу чомусь стали розсилатися «платіжки» від імені «Нафтогазу», а не обласних газоуправлінь, як раніше.

Як можна прокоментувати таку сміливу заяву Разумкова?

Почнемо безпосередньо з «азів» нафтогазового бізнесу.

Усі нафтотрейдери та газотрейдери, а також транспортувальники палива і в часи Кучми, і в часи Ющенка, і тим більше – в часи Януковича були тісно зав’язані на Росію.

Вони могли мати стосунок до бізнес-структур Юрія Бойка, Ігоря Єрємєєва, Ігоря Коломойського, Дмитра Фірташа, Сергія Курченка, Віктора Пінчука, інших олігархів, патріотичних або непатріотичних, але компанії Росії або Казахстану займали ключове місце серед їхніх бізнес-партнерів.

Навіть більше – вплив Росії на нафтогазову сферу України за 30 років незалежності, з плином часу, не зменшувався, а збільшувався. Так повелося ще з періоду, коли президентом був В. Ющенко. Попри пафосні заяви «помаранчевого» президента про необхідність припинення «газового шантажу» з боку Росії, нафтогазова галузь в Україні не тільки не зміцнювалась, а навпаки, ослаблювалася при ньому. Створювалася купа дочірніх фірм, фірм-дублерів різних компаній, які згодом доводилися до банкрутства (реального або штучного), та за допомогою хитрих юридичних «обхідних шляхів» уникали виплати податкових боргів.

Відкривалися і нові компанії, які, завдяки близькості до певних депутатів Верховної Ради, тіснили старих монополістів нафтогазового бізнесу.

Навіть тепер, уже з початком війни, відкриваються нові фірми та компанії невідомого походження, про що скажемо далі.

Хаос на газовому ринку, який може виникнути у випадку реалізації вкрай радикальних та сміливих проектів Разумкова щодо перекриття або «конфіскації» російського газу з газопроводу «Дружба», може викликати переформатування вже існуючих бізнес-структур, дефолт або навіть банкрутство сучасних лідируючих компаній, та посилення нових, молодих та маловідомих фірм, які близькі до діючої влади та «правлячої партії». Тобто – «контрольований хаос», колапс на ринку зіграє останнім на користь, та усуне конкурентів.

Особливої уваги заслуговує ринок автомобільного газового палива, або LPG (Liquified Petroleum Gas, тобто зріджений газ, або пропан-бутан). Оскільки автомобільний скраплений газ більш ніж вдвічі дешевший від бензину, то тепер, в умовах «бензинової кризи» все більше і більше автотранспорту переходить на газове паливо.

В цих умовах, ще з 2019 р., монополію на продаж скрапленого газу намагалася встановити, і нині також чинить такі спроби компанія-імпортер цього виду палива «Газтрон-Україна», заснована 2006 року. Перед тим, 2005 року була заснована однойменна фірма «Газтрон» у м. Ульяновськ (Росія), тому є всі підстави вважати, що у кінці 2005 – на початку 2006 років у опанованому регіоналами Харкові створювалася фактично її дочірня структура, яка представляла на той час інтереси харківських олігархів, маючи тісні контакти з Партією регіонів. За іншими ж, непідтвердженими даними, початково у фірму «Газтрон» увійшли особи з тієї команди, яку сформував у Москві російський бізнесмен чеченського походження Зія Бажаєв, загадково загиблий у 2000 році. Тогочасний (станом на 2006 р.) український президент В. Ющенко, як відомо, любив приймати на територію України різного роду «втікачів» з Росії. Не біженців, а взагалі «втікачів» різних мастей – просто від самого слова «втікати».

Саме цю компанію ми й вибрали у числі перших для нашого журналістського розслідування. Адже основні її точки знаходяться саме у прифронтовій зоні Харківської та Полтавської областей, де існує ризик нового наступу російських військ, і де проукраїнські сили завжди були під загрозою.

Фактично, ринок зрідженого газового палива для автотранспорту у Харкові у значній мірі став контролюватися саме цією компанією.

До цього приклав зусилля керівник мікрохолдингу «Газтрон-груп» Колодяжний Владислав Борисович,  1975 року народження, уродженець Харкова,якийочолив, як директор та бенефіціар, переведене з Харкова до Києва на Поділ ТОВ «Газтрон-Україна» та дочірні фірми – «Газтрон-трейд» (з 2016 року), директором якого став друг Владислава – Чуйко Олег Ігорович, і просто ТОВ «Газтрон», директором якого 1 грудня 2010 року стала дружина Владислава – Колодяжна Вікторія Володимирівна.

Фінансовими директорами у Колодяжного були Никифоренко Оксана Олександрівна, і Культуманова Ольга Михайлівна.

Щоб створити видимість цілого бізнес-холдингу, Колодяжний ще й став іменувати свою «газтронівську» сукупність дочірніх фірм, фірм-дублерів або фірм-двійників не інакше, як «Джі-Ті-Груп» (або «Газтрон-Груп», «ГТ-Груп»).


Керівники «Газтрон-груп» Владислав Колодяжний, Вікторія Колодяжна і Олег Чуйко.

 

Серед перших, до нього приєднався уже згаданий вище харківський бізнесмен Чуйко Олег Ігорович, який раніше підпрацьовував у якості бізнес-консультанта та аудитора (як ФОП).

Крім того, фактичним «двійником» або «дублером» Газтрону стала зареєстрована 4 вересня 2006 року в Харкові фірма «ЛПГ-Логістік», яку заснували мати Олега Чуйка – Чуйко Раїса Дмитрівна, 1955 року народження, та бізнесмен Хворостинка Сергій Вікторович, 1975 року народження, родом з м. Красноград Харківської області.


Політик і бізнесмен Раїса Чуйко

Цікаво, що Раїса Чуйко у 2015 р. балотувалась по одному з округів у міську раду Харкова від регіонального виборчого блоку «Волонтерська партія України», очолюваного колишніми лідерами місцевого осередку партії «Батьківщина» і БЮТ, але зазнала поразки. Навіть символицієї мікропартії – сердечка, кулачки – фактично, було «злизано» з БЮТ. По суті, це була виборча партія-одноднівка, свого роду місцевий дублер «Батьківщини».

Крім Харківщини, існували об’єкти «Газтрону» до 2014 р. і в Донецькій області.

Більше того, один з бенефіціарів «Газтрону» Олег Чуйко навіть в умовах Євромайдану, посилення сепаратизму та загострення протистояння на Донбасі «реорганізував» один з таких об’єктів. Для цього Чуйко 14-15 квітня 2014 року, ще до початку повномасштабного збройного конфлікту, повторно зареєстрував у м. Донецьк нафтову фірму «Левада-ойл», перереєстровану через війну вже 1 червня 2014 року за новою адресою: у м. Маріуполь, Донецької області. За участю ТОВ «Левада-ойл» у вересні 2014 року було засновано фірму «Левада-сервіс» (м. Бердянськ), а у грудні 2014 року було засновано компанію «Левада-холдинг». Але вже 2015 року Чуйко вибув з цієї фірми, новим директором став Денис Гайдак.

В чому полягала логіка створення цієї фірми, з офісом спочатку в уже конфліктному на той час Донецьку, а через півтора місяця – вже у Маріуполі? Річ у тому, що першими засновниками-бенефіціарами цієї фірми стали Юрій Васильович Кияшко (99%) та Андрій Васильович Гайовий. Уродженець м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, пізніший мешканець Донецька Юрій Васильович Кияшко при Януковичі став відомим, як член ревізійної комісії ПАТ «Керченський металургійний комбінат», та директор ТОВ «Аврора лтд», підконтрольних народному депутату від Партії регіонів Антону Пригодському та групі Януковича, а також як власник фірми «Карготранс». Гайовий – теж мешканець Донецька.

Сам Олег Чуйко мав зв’язки з бізнесменами з Керчі, тому що в 2013-2014 роках «газтронівці» користувалися послугами газотерміналу ТОВ «Ювас-Газсервіс», що на околиці м. Керч (вул. Айвазовського, 29), отримуючи морем паливо з РФ і Казахстану. Як писав журналіст видання «Деловая столица» Вадим Стародубцев:

«По информации “Деловой столицы”, значительную частью своей дебиторки ООО “Первая топливная компания” (ПТК) успела передать двум структурам — ООО “Левада сервис” (Бердянск) и “Левада Ойл” (Мариуполь), которые после смены власти (2014 г.) успешно продолжают выигрывать государственные тендеры на поставку горюче-смазочных материалов».

ДП «Морський торговельний порт «Южний» (м. Одеса) 25 листопада 2014 року за результатами тендеру уклало угоду з ТОВ «Систем Інвест Трейдінг» на закупівлю мазуту на суму 15,58 млн грн, суперниками тоді були ТОВ «Левада Ойл» Олега Чуйка і маріупольське ПП «Реал-Строй», по суті – фіктивні учасники торгів, нерівноправні конкуренти. Схоже все було на фірму – типову «прокладку», і на постановочний «договорняк», на думку авторів сайту «Наші гроші».

В серпні 2014 року ТОВ «Левада ойл» виграло тендер для ДП «Укрзалізничпостач»           на 163,46 млн. гривень щодо поставки бензину автомобільного А-95, та дизельного палива. Цікаво, що директор компанії «Укрзалізничпостач» Олександр Лозинський 23 жовтня 2014 року про фірму Чуйка «Левада ойл» висловився наступним чином:

«Мы платим ей на счета киевских банков. "Левада Ойл" третий или четвертый год поставляет масла на «Укрзализницу». Мы понимаем, что это масла "Лукойла" (Москва). Но в Украине, к сожалению, альтернативы нет».

Отже, непогана виявилась у Чуйка ділова «чуйка»: спочатку дружив з регіоналами, а з 2014 року став великим борцем за ідеали Євромайдану, дружив з фракцією БЮТ у Харківській міськраді, мама Рая навіть мікропартію від БЮТ створювала – а все тому, що, як виявилось, просто «альтернатіви нєту».

З Донеччиною був тісно пов'язаний ще один бізнес-партнер Колодяжного та Чуйка, харків’янин Фурса Сергій Віталійович, 1979 року народження, який у 2019 р. заснував у Харкові нафтові фірми «Роял ойл» та «Люкс-оіл». Разом з Олегом Чуйком, також у Харкові у 2009 р. цей Фурса заснував фірму «Еліт груп». Співзасновником останньої фірми став відомий нафтовик з Донбасу, бізнесмен Карпенко Артем Володимирович, 1989 року народження, мешканець м. Слов’янськ Донецької області.

Ще одну фірму – ТОВ «Бізнес райз» у Києві 20 квітня 2021 року заснували вже згаданий Колодяжний Владислав Борисович, який став бенефіціарним власником, та його дружина Колодяжна Вікторія Володимирівна (за сумісництвом – директриса фейкової дочірньої фірми «Газтрон»), яка стала директором. Але тут виявився досить цікавий «білоруський слід»: згідно бази даних ЄДРПОУ, бенефіціарами фірми «Бізнес райз», частина якої належить подружжю Колодяжних, стали громадяни Білорусі Алєйніков Володимир Анатолійович, та Майоров Павло Олександрович. Чи не являли вони собою, бува, агентів режиму Лукашенка в Україні? Питання риторичне. Загалом, вони і навпаки, могли бути біженцями з Білорусі, але через обмаль даних, не можемо нічого стверджувати.

Згодом відкриваються нові дочірні фірми-дублери. Це – і фірма «Джи Ті Лоджистікс», і фірма «Джи Ті Трейд».

 

Топ-менеджери «Газтрону» Олександр Підгайко і Олег Чуйко

Заслуговують на увагу особи керівників цих фірм – люди з дуже багатими біографіями.

Фірму «Джи Ті Лоджистікс», засновану 2017 року, очолив Дикун Роман Анатолійович – мешканець Харкова, 1968 року народження, особа з досить насиченим судовими справами минулим. Офшорним власником цієї ж фірми став громадянин Кіпру Афанасій Кіхайогло.

Наступну фірму – «Джи Ті Трейд», засновану Колодяжним 2021 року, очолив спочатку сам Колодяжний, але вже у червні 2022 року керівником фірми був призначений Підгайко Олександр Георгійович, 1978 року народження, уродженець м. Луцьк Волинської області, який на деякий період, у березні-квітні 2022 року залишав Київ, і перебував тривалий час у Закарпатській та Львівській областях. Але згодом повернувся до столиці.


Сергій Багара, став топ-менеджером «Газтрону» на початку війни

 

І, нарешті, за участю Колодяжного нещодавно створюється і третя фірма, під назвою «Джи Ті Діджитал», при чому цікавою є дата її реєстрації – 22 лютого 2022 року, день фактичного оголошення війни Росії проти України, після прийняття рішення щодо визнання терористичних утворень ДНР і ЛНР. Директором цієї фірми був призначений Багара Сергій Іванович, 1983 року народження, випускник київського університету КРОК.

Невже – знову виникла необхідність поспішно «переобутися», мімікрувати, адаптуватися до нових умов? Таке вже було у 2014 році.

Далі буде….

Микола Панасюк, оглядач-правозахисник,

за матеріалами газети «плюс ПАТРІОТ плюс»