Дискусії про необхідність спеціального закону для обмеження діяльності в Україні церков, які керуються з Росії, тривали з повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року. Цьому активно сприяло й те, що керівництво Служби безпеки України раніше ініціювало розширити список підстав для заборони релігійних організацій та забезпечення юридичної бази для заборони УПЦ Московського патріархату. В СБУ заявили, що діяльність Російської православної церкви (РПЦ) на території України спрямована на підтримку збройної агресії Росії, реалізацію геноцидної політики РФ й депортацію українців.
У перші роки свого президентства Володимир Зеленський волів глибоко не вникати у перипетії українського православ'я. Перед президентськими виборами 2019 року була створена Православна церква України, яка отримала томос про автокефалію. Створення ПЦУ вважав одним з найбільших досягнень свого президентства попередній глава держави Петро Порошенко. Він активно використовував релігійну тему у своїй передвиборчій риториці, тому не дивно, що в команді Зеленського сприймали ПЦУ як політичний проект Порошенка. І теплих почуттів до цієї церкви не мали.
Тим більше, судячи з неформального спілкування ВВС з президентом і його командою у той час, там симпатизували радше Українській православній церкві Московського патріархату. Тодішній друг президента і новий голова СБУ Іван Баканов відкрито розповідав, що він прихожанин УПЦ МП.
В офісі президента регіональною політикою займався Сергій Трофімов - ще один давній соратник та захисник інтересів УПЦ. Окрім державної служби, він ходив у Києво-Печерську лавру, де навіть співслужив предстоятелю митрополиту Онуфрію і часто спілкувався з головним спонсором церкви Вадимом Новинським. Джерела ВВС кажуть, що у спілкуванні з емісарами Константинополя Трофімов озвучував їм такі тези про томос та автокефалію, які радше пасували б російським пропагандистам.
Втім, в УПЦ кажуть, що жодного особливого сприяння до себе під час президентства Зеленського не відчували. У такому стані в Україні сформувався певний статус-кво: президент підтримував контакти з Вселенським патріархом, проте ПЦУ від держави особливого сприяння не мала, а частина команди президента допомагала захищати інтереси УПЦ МП.
Проте повномасштабна війна Росії проти України 24 лютого 2022 року змінила ситуацію.Російська православна церква підтримала вторгнення. І хоча УПЦ МП з перших годин вторгнення засудила його, виступила різко проти керівництва Росії та підтримала українське військо, питань до церкви було багато.
По-перше, формально патріарх Московський Кирило був пастирем і для УПЦ. По-друге, у ЗМІ з'явилося багато повідомлень про співпрацю деяких священників та єпископів УПЦ з окупантами. Митрополит Климент з УПЦ наголошує, що ці звинувачення до появи обвинувальних вироків судів є голослівними.
Настрої у суспільстві радикалізувалися, тож спочатку УПЦ дозволила не поминати патріарха Кирила, а потім провела 27 травня собор і оголосила про «незалежність» від Російської православної церкви.
В середині літа 2022 року почали з'являтися все більше свідчень того, що у керівництві СБУ у лютому виявилось забагато російських агентів та зрадників. І вони були не чужі до голови служби Івана Баканова. Володимир Зеленський врешті звільнив свого соратника зі спецслужби, а на його місце поставив тимчасовим головою професійного військового та спецслужбіста Василя Малюка. Це рішення, як вказують співрозмовники ВВС, суттєво вплинуло на зміну ставлення до церковного питання в Україні. Активізація роботи на напрямку УПЦ МП пов'язана зі зміною керівництва СБУ. Звісно, це не робиться без погодження вищого керівництва держави.
А 27 жовтня в першому інтерв'ю Василь Малюк назвав УПЦ МП «ідеальним полем для функціонування ворожої резидентури». До осені 2022 року тема співпраці представників УПЦ на окупованих територіях з російськими військами не особливо наголошувалась українськими силовиками, проте вже у жовтні ситуація радикально змінилась. Пішли обшуки у єпархіях УПЦ, СБУ почала повідомляти про ознаки проросійської діяльності у єпископів, а одному з них повідомили про підозру у кримінальній справі. Правоохоронці прийшли з обшуком до Києво-Печерської лаври у Києві. Проте, мабуть, найрезонансніший обшук відбувся у Чернівцях, у рідній єпархії предстоятеля УПЦ митрополита Онуфрія (Березовського).
СБУ повідомила, що знайшла там докази наявності російського паспорта в місцевого митрополита Мелетія (сам ієрарх заперечує наявність у нього російського громадянства), а преса за підсумками обшуку смакувала інтимний гомосексуальний скандал. Низка ЗМІ з посиланням на джерела у спецслужбі розмістила знімки частково оголеного секретаря єпархії архімандрита Микити та 17-літнього хлопця з хору, який раннім ранком перебував у одному приміщенні з архімандритом. Фігурант скандалу, архімандрит Микита, якого напередодні призначили очолити Івано-Франківську єпархію на посаді епископа, заперечив будь-які інтимні речі: за його словами, спецслужбісти увірвалися до приміщення, роздягнули всіх присутніх (а чого там був неповнолітній хлопець – питання риторичне) та сфотографували з незрозумілою метою.
Офіційно СБУ з цього приводу нічого не заявляла. Але у СБУ пояснили, що цізаходи були вжиті в рамках системної роботи «з протидії підривній діяльності російських спецслужб в Україні».
Скандал не вплинув на кадрову політик РПЦ в У: 23 листопада синод УПЦ МП призначив архімандрита Никиту єпископом Івано-Франківським та Коломийським - замість митрополита Івано-Франківського і Коломийського Серафима, який утік до Росії. Коменти зайві.
Як повідомили у пресслужбі відомства, усього перевірили понад 350 церковних споруд і 850 людей. На території храмів виявили людей без документів, громадян Росії, а також російську пропагандистську літературу та великі суми грошей в гривнях, доларах і рублях.
Дані події призви до того, що 9 грудня 2022 року на своєму засіданні Держрада розглянула та підтримала проект Закону про «забезпечення зміцнення національної безпеки у сфері свободи совісті та діяльності релігійних організацій» (№ 8221), який має на меті повністю заборонити діяльність РПЦ та її структур на території України.
Цей документ встановлює заборону діяльності на території України російської православної церкви та її підрозділів; передбачає, що всі правочини, пов’язані з використанням майна (оренда, лізинг тощо), припиняються достроково; встановлює особливості найменування релігійних організацій.
Усю весну та літо 2023 року регіони України бурлили – чути про сутички чи конфлікти навколо храмів, місцева влада забирає в УПЦ МП землю та храми, тривають переходи, які супроводжуються скандалами. Часто все це відбувається поза законом, тому всі ці процеси, як кажуть експерти, варто було б унормувати. А для цього потрібна нормативна база.
Тому запропонований законопроект передбачає, що релігійні організації «…можуть співпрацювати з державними органами у межах державного та канонічного законодавства. Тобто йдеться про те, що релігійна організація зобов’язана діяти відповідно до законодавства України. Питання канонічного законодавства державою не регулюються, але якщо певні відносини врегульовані саме ним, держава не повинна перешкоджати його реалізації, якщо це не суперечить законам України. Відповідно, законопроект не містить ніякого втручання у релігійні справи та не порушує принцип відокремлення держави від церкви», –зазначив нардеп Микола Княжицький, перший автор проекту.
Окрім того, що законопроект забороняє діяльність РПЦ в Україні, він чітко регламентує, що лише ті організації, які отримали Томос, можуть називатися православними, пояснив депутат. «Тому що Томос надавали і державі, бо українська держава зверталася за наданням Томосу, і таке правило надання Томосу», — сказав нардеп Княжицький. Він нагадав, що звернення до патріарха Варфоломія робила українська держава в особі тогочасного президента, і парламент голосував за нього. Без цього Томосу би не було.«Томос дається державі, і народу, і церкві. Відповідно до цього Томосу чітко визначено, яка церква є православною. Ми ж не кажемо, що ми можемо мати 20 католицьких церков», — додав Княжицький.
На жаль, ця справа рухається досить повільно. Лише 29 червня 2023 року «Європейська Солідарність» вимагала поставити в порядок денний закон про заборону РПЦ МП (або УПЦ) в Україні. Саме тому фракція «Європейська Солідарність» з трибуни Верховної Ради закликала монобільшість негайно поставити в порядок денний законопроєкти про заборону московської церкви, яка несе загрозу нацбезпеці України.
Депутати зазначили, що такі законопроекти давно зареєстровані в парламенті і штучно блокуються більшістю. Як наголосив народний депутат Микола Княжицький: давно вже необхідно припиняти цю ганьбу, бо «покликаний розроблений нами Законопроект №8221… підтримала більшість обласних рад. Ба більше, понад 80% українців хочуть заборони діяльності РПЦ в Україні», проектом Закону пропонується внести зміни до законів України «Про свободу совісті та релігійні організації», «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань», передбачивши положення щодо унеможливлення діяльності в Україні релігійних організацій, керівний центр (управління) яких знаходиться за межами України в державі, яка здійснює збройну агресію проти України».
У пояснювальній записці до законопроєкту наголошується, що він відповідає Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини. Автори законопроекту наголошують, що реалізація відповідного проєкту Закону сприятиме зміцненню національної безпеки у сфері свободи совісті та діяльності релігійних організацій.
А самий законопроект, який ухвалений в першому читанні передбачає, що якщо релігійна експертиза встановлює оцей зв'язок із російським агресором, російською церквою, то дається можливість Державній службі з питань етнополітики та свободи совісті внести припис цій релігійній організації, яка керується з країни-агресора, щоб розірвати такий зв'язок.
Натомість урядовий документ передбачає складний механізм руху до заборони. Державна служба з етнополітики та свободи совісті спочатку має встановити, що певна релігійна організація має свій центр у Росії. Тоді служба видає припис, щоб виправити цю ситуацію. А якщо цього не стається, то ДЕСС подає позов до суду, який вже і має ухвалити рішення про заборону.
Чому це дуже складно? По-перше, судовий процес може тривати довго, а до реальної заборони від моменту ухвалення закону можуть пройти роки. По-друге, УПЦ МП як юридичної особи не існує, а є окремі одиниці, проти яких треба позиватись – Київська митрополія, єпархії та окремі парафії. І таких юридичних осіб, щодо яких треба подавати до суду, близько 10 тисяч.
Ще у грудні 2022 року спеціальна експертна комісія ДЕСС офіційно встановила зв'язок УПЦ з Московським патріархатом. Сама УПЦ з цим не погоджується і заявляє про свою «незалежність» від Москви. Хоча і визнає, що повної автокефалії так і не проголосила.
У будь-якому разі, підстави для позову до суду ДЕСС має, а от скільки часу можуть тривати судові процеси, і чи взагалі можна собі уявити тисячі судових позовів – ці питання досі лишаються відкритими.
Проте саме такий судовий шлях є найбільш легітимним і не викличе різкого засудження на Заході щодо порушення релігійної свободи та прав людини. Адже, за європейською традицією, тільки суд має право ухвалювати рішення про заборону тих чи інших релігійних організацій. Саме тому уряд у співпраці з ДЕСС і виписав саме такий механізм, щоб викликати якомога менше критики з боку західних партнерів.
А між тим 54% українців вважають, що треба повністю заборонити діяльність УПЦ (МП) в Україні. Про це свідчать результати опитування, яке провів Київський міжнародний інститут соціології. 24% вважають, що треба встановити державний нагляд та контролювати діяльність УПЦ (МП) та її представників. 12% респондентів вважають, що нічого не варто робити і не варто втручатися у справи УПЦ (МП), а розслідувати лише окремі можливі випадки правопорушень. У всіх регіонах України більшість населення виступають за активну позицію держави в питанні діяльності УПЦ (МП). Серед російськомовних українців підтримка активної позиції влади щодо УПЦ (МП), хоч і дещо нижча, але також істотна – 68%. 44% російськомовних українців виступають за повну заборону цієї церкви.
Багато прихильників активнішої боротьби з УПЦ МП у владі та опозиції дійсно сподіваються, що до другого читання до документа можуть додати певні норми з альтернативних документів. Це може бути і спрощення заборони окремих юросіб УПЦ МП, і простіша процедура того, як можна забирати державне майно з оренди.
І хоча уряд подав свій законопроєкт за дорученням Зеленського, а президент кілька разів анонсував його схвалення, майже десять місяців парламент не міг його проголосувати. Адже виявилось, що у фракції « Слуга народу» є потужне лобі УПЦ, а сам президент не надто проштовхував ухвалення закону.
Голова парламенту Руслан Стефанчук публічно казав, що у парламенті немає голосів за документ, а керівник фракції моно більшості Давид Арахамія визнавав, що цей закон – не пріоритет, і якщо на його схваленні наполягати, то частина «Слуги народу» не голосуватиме за бюджет та інші важливі закони. У Раді навіть зібрали 240 підписів за розгляд закону, щоб стимулювати керівництво.
У справу втрутився і голова СБУ Василь Малюк, який попросив депутатів ухвалити свій закон, щоб мати змогу швидко забороняти діяльність церковних громад, у яких виявили колаборантів.
Після складних компромісів у Раді 19 жовтня 2023 року таки проголосували «найм'якший» з проектів, який передбачає непросту та тривалу процедуру заборони релігійних громад, які пов'язані з Росією.
До другого читання документ теоретично можуть змінити та зробити жорсткішим, проте голосів для цього може не виявитись.
Багато прихильників активнішої боротьби з УПЦ у владі та опозиції дійсно сподіваються, що до другого читання до проекту можуть додати норми з альтернативних документів і зробити його жорсткішим. Проте шансів на це, як виглядає зараз, небагато.
Так само оцінюють і перспективу, що до закону у другому читанні внесуть «пропозиції Малюка», щоб суд отримав право забороняти діяльність релігійних організацій, уповноважені особи яких засуджені за злочини проти нацбезпеки. Спецслужба веде такі справи проти 65 представників УПЦ, 16 з яких - єпископи.
З іншого боку навіть у разі ухвалення м'якої редакції ДЕСС може подавати до суду на найголовніші юрособи - Київську митрополію і єпархії, тобто іти згори до низу. Це, за задумом, може створити суттєвий тиск на церкву і не паралізувати суди та саму ДЕСС тисячами позовів.
Велика група противників закону є і поза межами «Слуги народу». Дехто, як от депутат Артем Дмитрук (колишній член фракції «Слуга народу»), публічно критикує дії влади щодо, як він каже, утисків УПЦ, і навіть поскаржився на це голові МВС. Не публічно таку позицію підтримують багато його колег по Раді.
Публічно погрожував проблемами з душею депутатам, які підтримають закон, і відомий єпископ УПЦ, намісник Іонинського монастиря в Києві єпископ Іона (Черепанов).
Але не тільки погрозами щодо порятунку духа діяли і діють представники РПЦ МП імені Сталіна в Україні, оскільки даний аргумент може вплинути тільки на прихильників їх організації, які забули про те, що в світі крім РПЦ існують ще 15+ законних, легітимних, канонічних Православних Церков сакральний статус яких ідентичний, і що спасіння душі можна досягти в кожній з них. Для багатьох куди більш актуальним є справи земні: якщо поки йде війна, кілька важкувато (та наслідки можуть бути) з'їздити на відпочинок куди-небудь не в Карпати, а на Мальдіви, то можна відкласти на цю справу, або покласти грошенятка на депозити. Ну а грошики (зазвичай з портретами зневажених ними заокеанських презентів на зеленому тлі) приносячи чиновникам і нардепам люди в чорних рясах з антиукраїнської церкви.
Їм, які зайняли вичікувальну позицію, під час війни їм, які невміло імітують свою «незалежність» від Москви вкрай вигідно, щоб прийняття цього Закону відклалося в часі, втратило актуальність, а якщо і буде прийнято, то так, щоб вони одяглася б малою кров'ю їм теж потрібно відпочивати від відпрацювання завдань від московських кураторів в затишних келіях з хлопчиками з хору.
І тому він продовжуватимуть підкуповувати «слуг народу» з однойменної фракції, і не тільки. Тому так довго тягнуть з прийняттям цього закону вже і без зайвих коментарів стало ясно. Тому нам залишається тільки побажати успіхів СБУ і особисто Василю Малюку в боротьбі з агентами ФСБ в РПЦвУ.
Але всім співробітниками СБУ рано розслаблятися, оскільки парафії РПЦ м можу почати переходити в інші православні юрисдикції, як канонічні з тих, що не визнали ПЦУ, так і в «неканонічні», наприклад, в різні ІСЦ - тобто «істинно - православні церкви»; а за інсайдерськими даними, саме з такими вже ведуть сепаратні переговори різного калібру духовні лідери РПЦвУ. Простіше кажучи, зміна вивіски не означає, що вони вийшли зі сфери контролю Москви, що стали служити Українському народу. А це означає, що вони залишаються під тими ж кураторами, але і з новою (розрахованої на наївних людей) легендою для прикриття.
Саме тому зараз від парламенту чекаємо діючої відповіді на багато викликів у релігійній сфері – силових протистоянь навколо церков та майна, а також реального та погано прихованого російського впливу на УПЦ МП.
Місцеві ради масово розривають договори на оренду землі громадами УПЦ МП, намагаються забрати у них з користування храми, які є у державній власності. Все це відбувається хаотично, а подекуди, як із рішеннями місцевих рад про заборону УПЦ, ще й незаконно.
Якщо ми хочемо заборонити УПЦ МП, яка є шпигунською мережею в Україні, там треба дещо інші робити заходи. По-перше, ми бачили що вона пропагує «руській мір». Якщо ми хочемо на це впливати, ми повинні, в першу чергу, ухвалити законопроект про заборону ідеології «руського міра» в Україні. По-друге, існує інструмент позбавлення громадянства тих людей, які мають російські паспорти, а багато священнослужителів, як бачимо з обшуків, мають ці паспорти. Держава повинна включити цей механізм і витурити з України цю шпигунську мережу. По-третє, за останні 10 років РПЦ МП імені Сталіна перестала бути православною церквою. Вона стала єретичною церквою. Ті заклики, які проповідує Гундяєв — вбивати, стріляти — не відповідають законам Божим. Тому вона не має права бути православною церквою.
У разі ухвалення закону у нинішній редакції на країну чекатимуть судові процеси, які можуть тривати роками. Хоча варто зазначити, що навіть цей документ міг би стати стимулом та легітимацією дій влади на місцях. Якщо ж парламент не зможе ухвалити жодного закону щодо УПЦ МП, то процеси, які й так масово почались в регіонах, і далі продовжуватимуться «явочним порядком».
Сергій Сербін,
історик