• Сб. Гру 3rd, 2022

Газова мафiя та росiйський слiд, частина 3

18:09 Вер 16, 2022

Загалом, персонажі, які зібралися у «Газтроні», є доволі цікаві.

Сюди увійшли деякі колишні топ-менеджери нафтогазового холдингу «Континіум», який заснував у місті Луцьку місцевий бізнесмен Ігор Єремеєв, загиблий 2015 року.

Серед них, зокрема, відома призначена 2019 року директор «Ел Пі Джі  Рітейл» Кравець Лілія Олександрівна, 1983 року народження, уродженка м. Луцьк, випускниця економічного факультету Луцького національного технічного університету 2005 року.

Починала вона свою трудову біографію з того, що в 2005-2006 роках працювала диспетчером у СП «Західна нафтова група», у 2006-2010 роках була менеджером у ТОВ «Континіум-Укр-Ресурс». Далі, уже як головний спеціаліст, була затруднена у фірмах «Континент Нафто Трейд» у 2010-2011 рр., та «Золотий екватор» у 2011-2012 рр. А вже після фактично штучного банкрутства цих фірм, у 2012-2015 рр. була керівником відділу громадського харчування у мережі автозаправок холдингу «Континіум» (мережа так званих «WOG-cafe»). У 2015-2016 рр. бачимо певну «дірку» в її біографії, а вже з 2016 р. Лілія працювала у відділі розвитку ТОВ «Газтрон-Україна».

Звичайно, щоз «волинського клану» Єремєєва заслуговує на увагу і ще один персонаж з команди помічників Колодяжного– Підгайко Олександр Георгійович, 1978 року народження, уродженець м. Луцьк Волинської області, випускник Луцького технічного університету 2000 року, призначений 8 червня 2022 року на посаду директора фірми «Джи Ті Трейд», за даними витягу матеріалів ЄДРПОУ – фактично, це відділ реалізації палива при «Газтрон-Груп», клонований у окрему дочірню фірму (подібну практику років 15 тому застосовувала холдингова компанія «Континіум» у Луцьку, клонуючись на різні дочірні підприємства). Паралельно існує ще й, по суті, дублююча структура - ТОВ «Газтрон-Трейд».

Як звичайний провінційний інженер-механік за освітою раптом  став таким напрочуд великим менеджером у сфері продажу скрапленого газу? Втім, у його кар’єрі все складалося досить банально і стандартно.

Цей менеджер, виходець з «Континіума»– пан Підгайко неодноразово міняв господарів, переходив у «конкуруючі фірми», зливаючи їм ділові секрети та комерційні таємниці своїх попередніх хлібодавців, ну і таким чином надалі «просувався» по новим щаблям кар'єрної драбини, до нових висоткар'єрного зростання.

Так, спочатку – працював на Ігоря Єрємєєва, лідера холдингу «Континіум», а конкретніше ж – на одного з помічників Єрємєєва, яким був Хурава Олександр Миколайович, 1977 року народження, мешканець Луцька (останній на базі нафтового департаменту ТОВ «Континіум-Укр-Ресурс» 12 серпня 2005 року зареєстрував окрему фірму – ТОВ «Континіум-Укрнафто-Ресурс»). Досить тісні контакти з ним підтримує і нинішній керівник холдингу «Континіум», його товариш по вузу Галущак Олег Ігорович, 1977 року народження, мешканець Луцька, випускник Луцького технічного університету.

Якщо вірити українському сегменту сайту «Вікіпедія», то вимальовується наступна біографія цього бізнесмена:

«Підгайко Олександр Георгійович, 1978 року народження, з міста Луцька, до 2005  року – аналітик нафтового департаменту ТзОВ «Континіум–Укр–Ресурс», у 2009-2010 рр. був начальником відділу продажів "Укрространсойлу", в 2010-2012 рр. виконачий директор "Укройлтрейдінгу", далі працював помічником директора "Київпаливо" Станіслава Таранчука, у 2016-2020 рр. був уповноваженою особою з правом підпису у створеному за участі Партії регіонів ТзОВ "Європейська інвестиційна фінансова група" у Києві».

Як бачимо, тут проглядається не тільки волинський слід, але і «російський слід», тобто – мова йде про близьку до холдингу Дмитра Фірташа нафтову фірму «Укр-Рос-Трансойл», де Підгайко в 2009-2010 рр. очолював відділ продажів. Це було свого роду спільне українсько-російське підприємство, на зразок скандального холдингу «Рос-Укр-Енерго» Фірташа. А якщо говорити про наступного його шефа – Станіслава Таранчука, то останній на старті своєї кар’єри, на початку «нульових» років був начальником оптово-торгівельного відділу компанії «Лукойл-Україна», тобто – українського «філіалу» однойменної російської компанії.

У процесі пошуків у мережі інтернет, випливла ще одна цікава деталь з «нетрудової» біографії Підгайка.

Якщо Колодяжний, наприклад, демонструє свою підтримку одному з кандидатів від партії «Голос», говорить про необхідність «витіснення російського газу з українського ринку», і так далі (хоча це все – дешевий популізм, маскарад і показуха), то Підгайко був напряму пов'язаний з бізнес-офшорами, до заснування яких мала безпосереднєвідношення колишня Партія регіонів до 2014 року.

Згодом – наблизився до Колодяжного, можливо – завдяки старим контактам з менеджерами «Континіума», адже мережа автозаправок останньої(«ВОГ») у західних областях України уже з початку «нульових»почала домінувати, витіснивши з ринку багатьох конкурентів (наприклад, у Волинській та Рівненській областях). А після 24 лютого 2022 року паливні компанії Києва та Харкова почали переводити бізнес (повністю або частково), через війну, саме у західні області України, і там їм потрібні певні надійні «посередники».

Правда, досить сумнівними виявились у пана Підгайка в Луцьку його партнери в нафтогазовому бізнесі. Серед них – директор кількох скандальних фірм з торгівлі паливом Таранець Юрій Юрійович(1976 року народження), під керівництвом якого очолювана ним фірма ТзОВ "Ютрейд" у 2017 р. заборгувала податківцям 6,2 мільйона гривень, так само і дружина Юрія Окуневич-Таранець Ірина Вікторівна має досить сумнівну репутацію в бізнесі.

Як уже вказувалося вище, за даними інтернет-блогу «Анти-офшор», пан Підгайкоприблизно з 2014 року був одним з головних менеджерів у керівництві прив’язаної до бізнес-холдингів одіозного депутата-регіонала Євгенія Бакуліна (на даний час емігрував у РФ), а згодом – депутата від «Опоблоку» Юрія Бойка київської фірми з претензійною назвою ТОВ «Європейська інвестиційна фінансова група», скомпрометованої численними судовими справами щодо різного роду зловживань та махінацій, а у 2016-2020 рр. навіть згадується керівником (уповноваженою особою) цієї скандальної фірми.

Журналістами-розслідувачами «Європейська інвестиційна фінансова група» характеризується, як бізнес-офшор колишніх членів Партії регіонів, прив’язаний до сумнівних кіпрських фірм. Найцікавіше, що пан Підгайко «адміністрував» цією фірмою в 2016-2020 роках, паралельно будучи працівником відділу продажів ТОВ «Газтрон-Україна». Суміщав службу різним господарям… Чи, все-таки, реально у них один і той самий господар, куратор, координатор? З російським корінням?

Топ-менеджер «Газтрону» Олександр Підгайко, та здавачі київської квартири для нього, аграрні бізнесмени Оксана Маркарян-Чабан і АведисМаркарян

 

 

З «Європейською інвестиційною фінансовою групою» досить тісно пов'язана відома кількома судовими процесами, та прописана за однією адресою з Олександром Підгайком у Дарницькому районі м. Києвапідприємець Маркарян-Чабан Оксана Григорівна, 1975 року народження, уродженка м. Лубни (колишня ФОП у с. Мгар Лубенського району), на яку у Полтавській обл. зареєстровано дві досить сумнівні фірми: фермерське господарство «Арм-Агро» (Полтавська обл., Лубенський район, село Духове), та ТОВ «Національний колорит»; на даний час директором став її чоловік МаркарянАведіс Антонович, 1976 року народження, мешканець м. Лубни, вірменин родом з Краснодарського краю, який досить часто їздить у цей регіон РФ – начебто в гості, до родичів.

Фірми Оксани Маркарян раніше ухилялися від сплати податків, за що були фігурантами судових справ, згідно даних сайту «Юрпортал». Сестра Оксани Наталія Чабан, якщо вірити її фейсбук-записам, працювала менеджером у відділі продажів «Газтрон-Груп».

 

https://anti-offshore.livejournal.com/266.html

 

Може, такі персонажі, як Дикун та Підгайко, або сестри Чабан, просто «підставляють» Колодяжного, людину з абсолютно бездоганною репутацією?

А зрештою, хто такий сам Колодяжний? Чи не був часом він зі своїми фірмами замішаним у кримінальних справах? Державні реєстри допомогли нам відповісти на ці питання.

Наприклад, ще у липні 2022 року проти Колодяжного у м. Київ було заведено, та досить скоро – тут же й завершено адміністративне провадження. Якось не дуже в’яжеться це все з тим «безгрішним» іміджем, який собі створює пан Колодяжний…

Очевидно, що Колодяжного, Підгайка, Дикуна та інших добре «кришують» колишні «регіонали», які після 2014 року зуміли трішечки «заморозити» або лише «закамуфлювати» свої минулі зв’язки з Росією, та зберегли після Євромайдану, користуючись безкарністю та вседозволеністю, практично все – гроші, посади, корупційні зв’язки у владі, в поліції, в судах, і так далі, а після парламентських та президентських виборів 2019 року нічого для них не змінилося: вони й тепер почувають себе, як риба у воді. Про це свідчить наступний промовистий факт, дуже свіжий.

19 квітня 2022 року в містечку Воловець на Закарпатті пан Олександр Підгайко спровокував дорожньо-транспортну пригоду – не зупинився на пішохідному переході, не надав у русі перевагу пішоходу, і збив 15-літню дівчину ПопруженкоЄвгенію Русланівну, завдавши їй важких травм. За цю серйозну аварію його не позбавили прав, не арештували, а лише присудили невеликий штраф.

Таке рішення прийняв 5 травня 2022 року Воловецький районний суд Закарпатської області, з формулюваннями: «враховуючи особу винного» (і що ж за особу, з котрою варто рахуватися? чим прикметну, крім тугого гаманця,  та неоднозначної бізнес-репутації?) та «враховуючи відсутність обтяжуючих обставин». Винуватець ДТП навіть не приїхав на судове засідання, пославши туди свого адвоката Рішка; свою неявку аргументував тим, що, мовляв, райцентр Воловець за кілька днів до цього, 3 травня зазнав російського ракетного удару по місцевій залізничній станції, а тому небезпечно було туди приїзджати. Суд навіть не став сперечатися з цього приводу.

Але чому тут дивуватися? Фаворити власть імущих, якими є Колодяжний, Чуйко, Підгайко та їм подібні, почувають себе дуже нахабно і впевнено.

В даному випадку цікавим видалося ще й інше питання: що саме примусило у квітні 2022 року пана Підгайка поїхати у службове відрядження аж з Києва до Воловецького району?

Відповідь дуже проста. У 2016-2019 роках проводилося промислове освоєння раніше законсервованих газових свердловин у північних районах Закарпатської області, передусім – у Воловецькому районі, а з 2019 року там прокладаються нові газові свердловини. Газоносність цих районів було виявлено вже на початку 1960-их років, про що детально писав у своїх книгах про корисні копалини України нині покійний київський геолог, доктор наук Бондарчук Володимир Гаврилович.

Вже у наш час, у 2016-2019 роках привертав громадську увагу до необхідності освоєння газових родовищ Закарпаття відомий експерт унафтогазовій галузі, проектний менеджер реформи системи надрокористування команди підтримки реформ при Мінприроди Локтєв Андрій Андрійович, 1986 року народження, уродженець м. Стрий Львівської області. Останній у 2019 році навіть захистив присвячену вказаній проблематиці дисертацію кандидата геологічних наук на тему: «Геологічні чинники газоносності Закарпатського прогину». Правда, про загрозу (надзвичайно велику!) для екології Локтєв чомусь мало що говорить. Хоча, сам факт перетворення Закарпаття з курортно-туристичного краю у промисловий нафтогазовидобувний регіон, фактично у другий Донбас – це велика загроза не тільки для стану екології регіону, а й загроза взагалі самому існуванню курортно-туристичної інфраструктури Закарпаття, як вагомої статті доходів місцевого бюджету.

Правда, центральну владу та деяких недоброчесних бізнесменів це не хвилює, тому в 2019-2021 роках відбулося більш масове та масштабне розконсервування старих і буріння нових газових свердловин у декількох селах Закарпаття, за участі інвесторів зі Словаччини (зокрема, словацької компанії «Нафта»). Це викликало протести місцевого населення, сільських голів, але до них майже ніхто не прислухався. Можливо, саме з метою оцінки існуючих газопромислових потужностей, та для пошуку нових «перспективних» газоносних об’єктів і приїздив до Воловця пан Олександр Підгайко, за завданням свого шефа Владислава Колодяжного?

Очевидно, що «Газтрон» таки дійсно прагне перенести свій бізнес з Києва та прифронтового Харкова до Закарпатської області, щоб охопити своїм впливом окремі газовидобувні об’єкти даного регіону. Це доводить і той факт, що ця фірма у 2018 р. придбала земельну ділянку в селі Кушниця Іршавського району, під приводом того, що нібито вона збирається побудувати мікрогідроелектростанцію на гірській річці Боржава. Насправді ж, якщо вірити науковим висновкам геолога Андрія Локтєва, то Кушниця знаходиться поряд з Іршавським газовим родовищем, яке поки що промислово не освоювалося.Можливо, насправді мова йде про несанкціоновану геологорозвідувальну діяльність?

Менеджери «Газтрону» Михайло Бабійчук та Ірина Маловічко

 

Координаторами цього проекту – з будови електростанції в Кушниці стали київська адвокатка Маловічко Ірина Віталіївна, яка з 2017 року працює керівником юридичного відділу «Газтрону», та колишній працівник фірми «Глікохім» Бабійчук Михайло Васильович, 1993 року народження, уродженець м. Гнівань Вінницької області, інженер-проектувальник та слюсар-газовик за освітою (цікаве співпадіння!), випускник Вінницького технічного університету, який у 2018 р. влаштувався менеджером у «Газтрон», та був одним з координаторів створення так званого «Теплодарського енергетичного парку» в м. Теплодар Одеської області, який почали організовувати ще у 2017-2018рр.

Далі, 26 листопада 2018 року в Києві було зареєстровано ТОВ «Кушницька МГЕС», бенефіціаром якого в 2018-2021 рр. був Владислав Колодяжний, а директором залишається Ірина Маловічко. Ця фірма продовжує діяти, і згадана у списку таких, які подали декларацію згідно з Постановою Кабінету Міністрів «Деякі питання забезпечення провадження господарської діяльності в умовах воєнного стану» від 18.03.2022 № 31.

Неясно, за яких саме обставин, але також на Закарпатті на «Газтрон» було оформлено три земельні ділянки в с. Мужієво Берегівського району, де вже десятки років розробляється найбільше в Україні золотоносне родовище.

18 серпня 2022 року стало відомо, що «Газтрон-Груп» отримала в довгострокову оренду термінал з перевалки скрапленого газу «Першої паливно-енергетичної компанії» у Закарпатській області. Мова йде пророзташований на станції Батєво Береговського району перевалочний пункт у власності ТОВ «Термінал Карпати», до 2016 року – під контролемгрупи«СЄПЕК» олігарха Сергія Курченка, який втік до Росії. У 2016-2020 роках власницею ТОВ «Термінал Карпати» була жителька Москви Кочеткова Лілія Андріївна: вона, купивши термінал, одразу ж намагалася вигідно перепродати цей об’єкт до початку війни, але не встигла. За рішенням Личаківського суду Львова, майно ТОВ «Термінал Карпати», як належне громадянці РФ,  20 травня 2022 року було передано в управління Національної агенції України з питань виявлення, розшуку та управління активами (АРМА), а через два місяці було виставлено на аукціон-кокнурс.

Виявилось дуже комічно: термінал було конфісковано, як такий, що пов'язаний з офшорами та громадянами РФ, а передали його «Газтрону», який виник у 2006 році, також маючи на той час російське коріння, та певне відношення до кіпрсько-російських офшорів… Дива, та й годі… Але у «Газтрону» є той переконливий аргумент, що мовляв, при їхній участі за вигідними контрактами мешканцям Закарпаття поставлятиметься зріджений газ з Румунії…

Слідом за Закарпаттям, почалось і освоєння Львівщини. Там у липні-серпні 2022 року нібито внаслідок конкурсу ТОВ «Газтрон» під керівництвом Вікторії Колодяжної, та ФОП Олег Чуйко (один з топ-менеджерів та бенефіціарів «Газтрону») придбали земельну ділянку на околиці м. Судова Вишня, формально – для будівництва чергового енергетичного та газотранспортного об’єкту. Але не виключено, що ця ділянка також може бути використана для освоєння новорозвіданого газового родовища.Не забуваймо, що у «Газтрону» зберігаються хороші стосунки з ПАТ «Укразовидобування», з яким 29 жовтня 2019 року «газтронівці» уклали контракт про фактичне орендування газового родовища Базилевщина у Машівському районі Полтавщини.

Очевидно, наступним перспективним напрямком може бути і розконсервування старих, розвіданих ще у 1960-их – 1970-их роках газових родовищ Волинської області: Оваднівського в селі Овадне Володимир-Волинського району, Литовезького в селі Литовеж Іваничівського району, та інших, де ще досі збереглися законсервовані свердловини. Поки що експлуатується тільки Локачинське родовище.До речі, з Володимиром-Волинським був пов'язаний бізнесмен Климович Віталій Петрович, який у 2011-2014 рр. працював директором з постачання Володимир-Волинської птахофабрики, а в 2014-2015 рр. числився комерційним директором вже у ТОВ «Газтрон-Україна». Але у квітні 2015 року вибув звідти. Здавалось би, до чого тут якась там птахофабрика під Володимиром-Волинським? Але розміщувалась вона на дуже перспективній та добре розвіданій геологами газоносній площі…

Далі на черзі може бути й Буковина, де теж виявлено кілька великих газових родовищ.

Наостанок, процитую один зі свіжих фейсбук-записів Владислава Колодяжного, який виступає з критикою Порошенка, приписуючи йому підтримку бізнес-структур Медведчука, і хвалить, зрозуміло, нинішню владу:

«Я не є експерт у цій сфері, але стосовно джерел постачання з Росії, ще, здається у 2018 або 2019 роках читав статті, що цілеспрямовано зачищався ринок LPG (Liquified Petroleum Gas, тобто зріджений газ, або пропан-бутан. – Автор)під медведчуковські структури, а проти інших компаній масово відкривали справи або не давали можливості самостійно імпортувати газ. Також, наше заморочене податкове законодавство для ручного застосування санкцій. То ж, хочеться сподіватися що після нашої перемоги такого роду речі буде повністю усунено».

Отже, зав’язані  на офшорах невідомого походження бізнесмени Колодяжний, Чуйко та інші твердо вірять, що перемога буде їхньою, і всі перепони для них (тобто, і усіх конкурентів) буде усунено з їхнього шляху.

Зрештою, не будемо судити, що виглядає кращим або гіршим – чи то структури Медведчука, чи то структури «недобитків»Партії регіонів Януковича (Бойка, Курченка) з їхніми «непотопляємими» білоруськими та російськими бізнес-партнерами, кіпрськими офшорами (знову таки залежними від Росії); та, як на мене – різниці великої між ними немає, в їхніх антиукраїнських кураторах та ляльководах великих відмінностей не видно.

Спільне у цих блудних синів України, нафтових та газових магнатів лише одне: і під час війни 2014 року, і під час війни 2022 року вони почали сильно маскуватися, «камуфлюватися», всіляко стали приховувати своє проросійське минуле. Їхні менеджери тут же стали репостити записи своїх далеких родичів, сусідів, знайомих тощо, які воюють на фронті – мовляв, ми думками з вами, ми всією душею за вас, ми засуджуємо агресію, готові боротися всіма силами!

Хочеться тільки спитати: а чого ж ви так пізно прозріли, шановні? Вже тоді тільки прозріли, коли ваші автозаправки росіяни в лютому 2022 року почали бомбити разом з іншими цивільними об’єктами (наприклад, газові заправки мережі Колодяжного «Роднік» у Харкові)...

Директор «Газтрону» Владислав Колодяжний хутко «переобувся» та перевдягнувся з російської косоворотки в українську вишиванку, як «перевтілився» і його заступник Олег Чуйко, схиляючи чоло перед тризубом…

 

Тепер уже і Владислав Колодяжний, і Олег Чуйко святкують день вишиванки, дружно кричать «Слава Україні» та «Слава нації»,  кланяються перед прапором і співають гімн на фоні зображення українського тризубу (як от на фото).

Хто тепер і згадає, що ще  у 2013-2014 роках їхня компанія орендувала термінал у кримському місті Керч, який обслуговував російські паливні фірми, що ще весною 2014 року той же Чуйко реєстрував у Донецьку спільне підприємство «Левада ойл» разом з двома донецькими бізнесменами-регіоналами, а у Колодяжного до 2014 року першим та основним бізнес-партнером був директор московської компанії «СГ-Транс» Сергій Калєтін…

Напрошуться аналогії з депутатами від «Опоблоку» ( принаймі з одним з них – Юрієм Бойком «Газтрон-груп» свого часу тісно співпрацювала), які теж після 24 лютого 2022 року почали «українізовуватися», почали «переобуватися» на ходу. Правда, слова розходяться у них з ділами.

А тим часом…

16 січня 2021 року «Газтроном» куплена Маньківська районна нафтобаза, розташована у с. Поташ Маньківського району, при чому це робилося без серйозного конкурсу, при потуранні влади. У цей же період їм стала належати нафтобаза у м. Славута Хмельницької області. Далі, 8 жовтня 2021 року Колодяжний через дочірню фірму «Дніпровський центр» придбав у оренду ділянку в Дарницькому районі м. Києва.

Також, уже при Зеленському, в червні 2021 року під контроль групи компаній «Газтрон» перейшла харківська мережа автогазозаправок «Експогаз». Бенефіціаром останньої залишається бізнесмен Дмитро Крікберг.

До речі, йому належать також колишні українські філіали російських медіа-структур: газети «Комсомольская правда в Украине», «Аргументы и факты в Украине», радіостанція «Авторадио (в Украине)», та інші ЗМІ, які до 2014 року офіційно були дочірніми структурами російських організацій, але після Євромайдану змушені були задекларувати та юридично оформити свою самостійність.

Отже, ми бачимо, що і тут знову, вже вкотре, випливає «російський слід».

Як то кажуть, «далі буде»...

Микола Панасюк,

за матеріалами газети «плюс ПАТРІОТ плюс»