Майже кожен четвертий український чоловік повідомив, що зазнавав фізичного насильства на вулиці в дорослому віці. Натомість досвід домашнього насильства в ролі постраждалого пережили тільки 6% громадян чоловічої статі. Такі результати продемонструвало всеукраїнське соціологічне опитування «Місце і досвід насильства в соціалізації чоловіків», що його провела Amnesty International у квітні–травні 2021 року.

Дещо більше від різних форм насильства опитані чоловіки потерпали в дитинстві і юності. Вуличних побоїв зазнавала третина респондентів (31%), булінгу та/або побиття у школі — кожен четвертий (25%). Про випадки ляпасів або побиття ременем удома до 16 років розповіли аж 65% опитаних.

Прикметно, що українські чоловіки вбачають найбільшу загрозу фізичного насильства саме з боку інших чоловіків (78%), переважно від незнайомих на вулиці, представників кримінальних груп та силових структур. Тимчасом 9% уважають найбільш потенційними агресорками жінок, при цьому вказують головно на знайомих і представниць кримінальних груп. Ті, хто пережили фізичне насильство після 16 років, уточнили, що найчастіше його вчиняли дорослі чоловіки (52%) і підлітки (32%).

У школі насильство й булінг походили переважно з боку однокласників або школярів чоловічої статі (50% і 47% відповідно). Серед тих, хто чинили домашнє насильство щодо хлопців, респонденти найчастіше називали батька, вітчима, партнера матері (45% із тих, хто стикалися з насильством до 16 років) або матір, мачуху, партнерку батька (32%). Майже така сама ситуація з проявами домашнього насильства щодо чоловіків після 16 років: тут теж найчастіше як агресора вказували батька або вітчима. Натомість про досвід насильства з боку особи, з якою чоловік перебуває в стосунках або шлюбі, розповіли 15%.

Результати опитування підтвердили, що більшість українських чоловіків схильні замовчувати випадки насильства незалежно від віку й середовища (ідеться про дім, школу, вулицю тощо як місця, де відбувається насильство). Близько 80 % респондентів, які стикалися з домашнім насильством у дитинстві або в зрілому віці, не зверталися по допомогу. Так само замовчували проблему ті, хто пережили булінг або побої у школі (79%), чи вуличні тілесні ушкодження в дитинстві і юності (74%). Дещо краща ситуація із зверненнями в разі вуличних побоїв у дорослому віці — про такі випадки повідомляла майже третина опитаних (29%).

Одна з причин, чому чоловіки не зверталися по допомогу — замовчування теми насильства в українському суспільстві. Більше як половина тих, хто стикалися зі шкільним або вуличним насильством до 16 років і не зверталися по допомогу, вважали, що самі впораються з проблемою. Майже така сама ситуація у дорослих чоловіків, котрі мали досвід домашнього насильства. Інша поширена відповідь на питання про причину мовчання в юності і в дорослому віці — це усталена думка, що про такі випадки не потрібно говорити взагалі.

Попри очевидну неготовність більшості чоловіків особисто звертатися по допомогу у випадку насильства, респонденти обрали різні способи протидії цьому явищу. Зокрема, так виховувати молоде покоління чоловіків, щоб у майбутньому запобігати домашньому насильству (90%) і щоб вони не підтримували і не мовчали про людей, які чинять насильство (84%).

Опитані охоче підтримують запровадження суворіших покарань за насильство (82%) й активніше залучення правоохоронних органів до боротьби з насильством (77%). Майже одностайні чоловіки й щодо участі держави, яка повинна запровадити дієві механізми боротьби з насильством щодо чоловіків, жінок і дітей (91%) та витрачати більше ресурсів на освіту населення під кутом зору неприпустимості насильства (88%).