Українська влада не надає необхідної підтримки внутрішньо переміщеним особам (ВПО), що спонукає людей повертатися в рідні окуповані міста, отримуючи матеріальну допомогу від Pосії.
Внутрішньо переміщена особа (ВПО) – це особа або групи осіб, які були змушені тікати або покинути свої домівки через збройний конфлікт, і які не перетинали державний кордон.
150 000 українців повернулися на окуповані території, заявив в інтерв'ю державному інформагентству Укрінформ Максим Ткаченко, народний депутат, член комітету з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій України, національних меншин і міжнаціональних відносин. Пізніше він відкликав свої слова та сказав, що заява була «необгрунтоване і емоційне припущення».
Відсутність статистики не змінює загальної картини: Україна втрачає своїх громадян через повільну допомогу та її методичне скорочення. Обсягів не вистачає на всіх нужденних, а критерії отримання компенсацій постійно змінюються, скорочуючи кількість людей, яким допомога, на думку держави, належить. Ткаченко заявив, що люди не отримують ні житла, ні соціальної підтримки, компенсацій, роботи.
При цьому окупант надає українським біженцям різні види допомоги: оперативне оформлення громадянства, тимчасове житло, матеріальну підтримку і безкоштовну медицину, і навіть материнський капітал, що виглядає все більш привабливим для простого українця.
Кого більше зіпсувало квартирне питання?
В Україні дуже мало місць тимчасового проживання для ВПО. Їх кількість зменшилася після прийняття нової постанови, яка запровадила нові критерії. З раніше використовуваних місць тільки чверть відповідає вимогам. Ткаченко звинувачує органи місцевого самоврядування в тому, що вони не проводять ремонт і не упорядковують приміщення для тимчасового проживання переселенців. Він задається питанням: «куди йдуть гроші з державного бюджету від міжнародних партнерів які виділяються для поліпшення умов життя переселенців?»
Окупант тим часом будує житло на так званих «нових територіях». І пропонує одноразову фінансову допомогу по втраті житла в розмірі близько 40 тис. гривень на домогосподарство, виділяє гроші на ремонт пошкоджень. Окремим категоріям нужденних громадян за держпрограмою росія надає житло у власність безкоштовно. Якщо будинок або квартира були пошкоджені в результаті бойових дій, можна отримати тимчасове житло.
Для жителів «нових регіонів» доступні житлові сертифікати — свідоцтва, що дають право на субсидію на купiвлю житла. Отримати сертифікат можуть як переселенці з Херсонської області, так і жителі Донецької та Луганської областей. Умови для отримання Херсонського житлового сертифіката більш м'які: колишнє житло може залишитися у власності, а паспорт окупанта не обов'язковий. Придбати житло можна в будь-якому регіоні «нової батьківщини».
На захоплених територіях діє спеціальна пільгова іпотека за ставкою 2% на квартири в новобудові, на ринку вторинного житла, а також на будівництво приватного будинку.
Окупант також надає пункти тимчасового проживання в росії, з організованим триразовим харчуванням і предметами першої необхідності. Таких пунктів у росії більше 900.
Гроші, товариші, ще ніхто не відміняв!
ВПО отримують допомогу 2 тис. гривень на місяць для дорослих і 3 тис. гривень для дітей та осіб з інвалідністю. Ці кошти люди можуть витратити на житло та харчування. Термін надання виплати допомоги для більшості ВПО вразливих категорій закінчився в кінці літа.
Право на продовження надання підтримки ВПО залишили тим, хто знаходиться в найбільш складних життєвих обставинах.
Бюджет допомоги з кожним роком зменшується. У 2025 році буде виділено 48,5 млрд гривень на підтримку переселенців. Це на 9,1 млрд гривень менше, ніж у 2024 році. У 2022-му ця сума була близько 73 млрд грн. Скорочення фінансування відповідно призводить до зменшення числа людей, яким доступна допомога.
Окупант надає біженцям одноразову матеріальну допомогу близько 4 тис.гривень на людину, видає щомісячну допомогу на дітей — понад 5 тис. гривень, допомогу по інвалідності, а також виплачує пенсії та допомогу по безробіттю. Дітям доступна освіта в дошкільних, середніх і вищих навчальних закладах. При отриманні громадянства окупанта можна отримати материнський капітал.
Крім того, економічна ситуація окупанта, незважаючи на всі обмеження, виявилася стійкішою, ніж в Україні. Мінімальний розмір оплати праці в росії 8 836 гривень, в Україні мінімальна заробітна плата-8 тис. гривень (https://index.minfin.com.ua/labour/salary/min/). Прожитковий мінімум майже 7 тис. гривень у окупанта, український — близько 3 тис. гривень. Зокрема, в Криму, Запорізькій та Херсонській областях розмір прожиткового мінімуму збільшиться до 6 770 гривень. У Донецькій та Луганській областях — до 6 560 гривень. Що стосується вразливих груп громадян, то пенсія в українських містах теж нижче, ніж у окупанта. 2 361 гривня проти 6 тис. гривень окупанта.
Рівень цін на продукти харчування, паливно-мастильні матеріали та комунальні платежі також не на користь України. У окупанта вартість товарів і послуг в середньому в 2-4 рази нижче. Рівень купівельної спроможності в Україні значно нижчий, ніж у країні агресора. Значний розрив помітний навіть у порівнянні з окупованими територіями, на яких ще буквально вчора тривали бої.
Робота не вовк
Депутат Ткаченко скаржиться на скептичне ставлення роботодавців до ВПО, через що ті або взагалі не можуть знайти роботу, або вона низькооплачувана, часто не перевищує 8-12 тис. гривень. На додачу, коли переселенці починають працювати, вони втрачають право на виплати від держави для компенсації витрат на житло.
Регіональна влада окупанта звітує про працевлаштування близько 70% українських біженців. Вимушено прибулi з території України можуть працевлаштуватися в росії без дозволу на роботу або патенту і без урахування вимог до заявленої мети візиту. Однак їм необхідно звернутися в місцеве МВС для реєстрації дактилоскопічної інформації (біометричних персональних даних).
Для українців, які втратили житло і роботу через війну, можливість почати нове життя навіть на території окупанта виглядає привабливою і вигідною пропозицією. Особливо для тих, хто не може переїхати до європейських країн через незнання іноземних мов. Окупант позиціонує себе як «безпечне місце», і постійно твердить про спільний культурний код, який нібито дозволить влитися в суспільство безболісно.