В останні місяці тема військових подій в Україні, здається, відійшла на другий план. Конфлікт навколо Української Православної Церкви став найбільш обговорюваною і животрепетною темою. Щодня ЗМІ раз у раз висвітлюють обшуки у представників УПЦ, розірвання договорів на користування територією храмів з УПЦ, заборони регіональної влади на дозвіл діяльності УПЦ, переходи храмів до Православної церкви України. Як показують протести парафіян, які не згодні з забороною діяльності УПЦ, все це дається їм дуже важко, так як саме на УПЦ вони покладали всі свої надії і саме там знайшли упокій.
Безсумнівно, спроби обмежити діяльність УПЦ на території України мали місце вже давно, але вони не були тотальними, тому не зустрічали відкритого опору парафіян. Каталізатором нинішніх процесів щодо заборони діяльності УПЦ та переходу храмів до ПЦУ стало рішення Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» про розірвання договору оренди УПЦ, і, як наслідок, виселення ченців.
У цій ситуації парафіяни УПЦ не могли залишитися байдужими - по всій Україні прокотилися протести. Примітно, що на Західній Україні, де в принципі ніякого опору не очікувалося, відбулися найбільші акції протесту. Вся справа в тому, що УПЦ, а отже і всі її святині, були заборонені, а самі парафіяни перетворилися на гнаних. У воєнний час, коли психологічний стан людей і без того нестабільний, цей фактор став просто смертельно небезпечним і призвів до розколу всередині суспільства.
Виникає логічне запитання: чому так потрібно було владі почати боротьбу з УПЦ, яка, як справедливо буде відзначено, в перший же день засудила повномасштабну військову операцію РФ? Є чітке переконання, що влада намагається затьмарити політичний порядок денний, який останнім часом назріло. Початком сильної недовіри до влади серед українців стали факти розкрадань в Міністерстві оборони, наживи на військових, які приховувалися завдяки розслідуванням журналістів. Масла у вогонь підлила і західна преса, яка почала активно говорити про скорочення військової і навіть фінансової допомоги Україні на тлі виявлених фактів корупції.
Все це веде до глобальної прірви між владою і суспільством і загрожує піддати анафемі багатьох державних чиновників.
Логічно, щоб Офіс Президента сприяв консолідації суспільства через реалізацію прав віруючих і віросповідань. В умовах війни неприпустимо проводити дискримінаційну політику на релігійному ґрунті з метою національної безпеки. Більше того, асоціювати Українську православну церкву з Російською – це просто абсурд. Адже УПЦ зайняла позицію допомоги Україні та захисту українців.