Олексій Семенюшко: «У значної частини українських спортсменів є один куратор – ФСБ » Борець вільного стилю Богдан Грицай розворушив українську спортивну спільноту в період карантину. Обсмоктування одних і тих же подій, пов’язаних із пандемією, та можливими їх наслідків відійшло на другий план після заяви Грицая про те, що боксер Усик “мусить у рівному бою відповісти за свої антиукраїнські заяви”. З тієї миті закрутилося. Правда, досі все на рівні словесних перепалок.
Пропонуємо фрагменти розмови з людиною, яка має ключовий вплив на Богдана Грицая не лише у питаннях спорту. Директор Олімпійського коледжу імені Івана Піддубного Олексій Семенюшко тренує спортсмена. Цей наставник -за його словами! - «протистоїть усталеним з совкових часів в українському спорті звичаям і традиціям».
- Пане Олексію, не надто причетні до спорту люди почали говорити про вас після того, як у мережі з’явилося відео вашої перепалки з Григорієм Даньком. Тоді ви намагалися довести майбутньому головному тренерові збірної України з вільної боротьби, що їхати на чемпіонат Європи в Росію на четвертому році війни недоречно.
- Знаєте, що мене тоді здивувало? Що моєї позиції з присутніх на засіданні не підтримав ніхто, зокрема представники Західної України. Вони навпаки схилялися до думки Данька, що в Дагестан їхати треба. Мені апелювали, що в разі відмови від участі у чемпіонаті Європи нас не допустять до чемпіонату світу і відбору на Олімпійські ігри. Просив, щоб мені підтвердили це документально, але ніхто цього, звісно, не зробив. Данько казав, що готовий їхати в Росію хоч «за гроші чорта лисого». Мої приклади, що ніколи спортсмени Ізраїлю не поїдуть в Іран, а вірмени в Азербайджан і навпаки, не діяли. Їх ніхто не дискваліфікує, а нас за невиїзд у Росію мали дискваліфікувати. Абсурд. І то прикро, бо теоретично представники єдиноборств навпаки мали б бути свідомішими за решту спортовців. Адже саме вони згодом складають основу для силових структур і правоохоронних органів. - Так вийшло, що тренером ви стали доволі рано, на початку 2000-х, коли мова внутрішнього спілкування спортовців залишалася російською навіть на Галичині.
- Я почав допомагати татові з 2003-го, працював з молодшими групами, учнями перших-третіх класів. Звісно, то Київ і більшість хлопчиків були російськомовними. Але для них не було проблемою – розуміти чи навіть перейти на українську. Я з самого початку вів заняття тільки державною, бо керуюся принципом: «Чия мова – того й земля». А в дітях виховував характер на тому підґрунті, яке було важливим для мене. - А як вийшло, що переіменований в Олімпійський коледж імені Піддубного колишній РВУФК довірили вам?
- Через тодішнього міністра освіти Сергія Квіта ми добилися, щоб у нашому навчальному закладі вперше за весь час були проведені демократичні вибори. Було десять кандидатів і я переміг, отримавши 88,8% голосів від представників викладацького складу. При цьому ректор Університету фізичної культури і спорту Євгеній Імас, людина Бориса Колеснікова, яка знищувала український хокей і за стільки років не здатна вивчити української мови, зустрічався зі мною, пропонував компромісний варіант. «Льоша, зачєм тєбє еті вибори? Контракт на п’ять лєт я тєбє і так подпішу», - казав. Але ми наполягали, щоб процедура була дотримана. З того часу коледжу влаштували економічну блокаду, постійно обмежують фінансування. То не дивно, адже я перекрив чимало темних схем, які в обхід держави функціонували роками. Почнемо з того, що харчування в коледж постачала фірма «Чорна пантера», яку я назвав тоталітарною сектою. Вона пов’язана з Тібабішевим і нинішнім керівником Федерації регбі, похресником згадуваного вище Табачника Баженковим. Схема була відпрацьована роками. Якість і ціни теж були відповідними. Ми цю «співпрацю» припинили.
З моїм приходом на посаду директора пачками почали надходити трудові книжки – на звільнення з роботи. Від «мертвих душ», які лише рахувалися, але ніколи не працювали у РВУФК. Прикрили ми й так званий реабілітаційний центр, а насправді – публічний дім при училищі, який обслуговував чиновників і представників силових відомств та правоохоронців. Там були усі атрибути – дівчата, сауна. Поставили об’єкт на баланс і схема щезла. Також колишнє керівництво віддавало частину територій під ковбасний цех, гаражі, автомийку. Запропонували «клієнтам» або оформлювати співпрацю через Фонд держмайна, або забиратися.
Звісно, проти мене усі ці «пантери» почали проводити акції, вставляти палиці в колеса і цей процес не припиняється понині. - Запроваджені вами правила виглядають елементарними. Але чому, з вашої точки зору, вони не стануть нормою для країни загалом?
- Усе просто: в значної частини українських спортовців є один куратор. Той же, що і в Усика з Ломаченком, – ФСБ. Ось раніше у нас старшим тренером з дзюдо працювала Анна Каштанова. Вона відправила двох учнів у Грозний, в Чечню, на турнір пам’яті Ахмата Кадирова, за гроші Рамзана Кадирова. Звичайно, ми її звільнили, але нас ніхто не підтримав. Бо, повторюю, куратор у цієї спільноти один. Думаєте, дарма очільник Національного олімпійського комітету України Сергій Бубка є одним з небагатьох членів МОК, хто підтримує Росію в усіх голосуваннях?
Росія – тоталітарна держава. І як і всі тоталітарні системи, вони не здатні доводити свою ефективність ні через що інше, крім спорту. Тому через спорт вони намагаються труїти й свідомість українців. Звідси усі ці нісенітниці про «о, спорт, ти – мир», «спорт поза політикою» тощо. Наразі цей вірус вкрив нашу спортивну галузь дуже міцно. Це стосується майже усіх національних федерацій. Винятками можуть слугувати лише Федерація карате і частково – Федерація гімнастики. То з тими, з ким тісно спілкуюся я.
